1
Після міста компанія вийшла на пагорби. Пагорби в Зоні мають одну властивість: з них видно надто багато. З вершини видно дорогу, якість дороги, ворогів на дорозі, ворогів біля дороги і, головне, власну тінь, яку пагорби не люблять, бо тінь на пагорбі довша, ніж сама людина, і це завжди виглядає так, ніби за тобою йде хтось вищий.
— Зупинка, — сказав Ранок, який ішов не по землі, а трохи над нею, на висоті приблизно десяти сантиметрів. Він казав, що це його звична висота. — Порядок руху: спершу дивимося, потім ідемо. Хто дивиться перший? — Я, — сказав Демокріт. — У мене для цього очі. — У тебе для цього очі, але в тебе для цього немає протоколу. Дивитися без протоколу — це дивитися даремно.
Демокріт хотів заперечити, але заперечення було заплановане на шосту п'ятнадцять ранку, а зараз була година дня, і тому він промовчав. Ранок записав у журнал: «Заперечення відкладено. Кількість відкладених: два».
— Там щось є, — сказав у цей час Горгона. — Що там? — спитав Кремідор. — Люди. Маленькі. Сидять колом. — Маленькі люди в Зоні — це або діти, яких немає, або бюрери, які є. — Бюрери? — переспросив Ранок і вперше за день приземлився. — Серйозно? Бюрери з профспілкою? — Звідки ти знаєш про профспілку? — Чутки. У полтергейстів є мережа, я вам уже казав. За бюрерами ходить легенда: вони єдині в Зоні, хто вимагає документи у монстрів. До них ходять оформлятися. Навіть снорки. — Снорки не ходять оформлятися, — сказав Горгона. — Оформлювалися не снорки, а снорки, які хотіли оформитися. Це різні снорки.
2
Бюрери сиділи колом біля перевернутого УАЗу, і коло було правильне. Не майже правильне, не приблизно правильне, а геометрично бездоганне, як тільки можуть зробити істоти, які все життя вимірюють. Вони щось обговорювали. Обговорювали тихо, з паузами, і паузи мали регламент.
Кремідор підійшов так, як підходять до незнайомих собак і до незнайомих чиновників: повільно, з відкритими долонями і без ініціативи.
— Добрий день, — сказав він.
Бюрери повернулися. Їх було четверо. Трохи лисих, трохи зморщених, трохи схожих на людей, які багато років просиділи в очікуванні підпису. Найвищий із них мав на голові окуляри — саме окуляри, без скла, і це був не недогляд, а символ: окуляри означали посаду.
— Ви хто? — спитав найвищий. — Ми мандрівники. — Мандрівники — це категорія. Категорія потребує підтвердження. Ви маєте документи? — Немає. — Тоді ви не мандрівники. Ви особи без категорії. — А як стати мандрівниками? — Подати заяву. Заява подається у двох примірниках. Один лишається у нас, другий — у вас. У вас примірника немає, отже, заяву ви не подали, отже, ви не мандрівники. Логіка чиста. — Логіка чиста, — погодився Демокріт із-за плеча Кремідора. — Але посилка хибна. Ви вимагаєте документ, якого не існує, щоб підтвердити статус, який не визначений. Це не логіка. Це ритуал.
Бюрери замовкли. Потім найвищий повільно зняв окуляри, протер їх краєм сорочки — сорочки на ньому не було, тому протер рукою — і надів назад.
— Хто це сказав? — Я, — сказав Демокріт. — Контролер. — Контролер із аргументами? — найвищий подивився на своїх. — Товариші, фіксуйте. Контролер із аргументами. Це подія.
Ранок завис трохи вище.
— Подія — це мій термін. Я перший його вжив. — Терміни не мають власника, — відповів найвищий. — Терміни мають вживання. Ви вжили його сьогодні, а ми ведемо облік вживань з 2014 року. У вас перше вживання, у нас — третя тисяча двісті сорокове. Пріоритет за нами.
3
Найвищого бюрера звали Голова. Не тому, що він мав велику голову, хоча мав, а тому, що його обрали головою, а обирали його щокварталу, і він щокварталу перемагав, бо інших кандидатів не висували, а коли висували, то вони знімали кандидатури, бо бути головою бюрерів — це робота без вихідних, а вихідні у бюрерів були священні.
Голова розпитував гостей довго і за формою. Форма була така: хто, звідки, куди, з якою метою, з чим ідуть і чим можуть бути корисні профспілці.
— Ми йдемо за Серцем Моноліта, — сказав нарешті Кремідор, бо обходити тему довше, ніж назвати її.
Тиша, яка настала, була якісною. Такої тиші Кремідор чув тільки раз: коли в барі він сказав Сідоровичу, що грошей немає.
— Серце, — повторив Голова. — Моноліта. — Так. — Ви розумієте, що це тема державного значення? — У Зони немає держави. — У Зони немає держави, але є порядок, а порядок — це держава, яка ще не оформилася. Ми оформлюємо. — Що саме ви оформлюєте? — Усе, — сказав Голова просто. — Зону ми оформлюємо. Інколи мені здається, що якби ми оформили Зону повністю, вона б заспокоїлася. Аномалії — це непроведена інвентаризація. Викиди — це позапланові перевірки. Монстри — це персонал без посадових інструкцій. А Серце Моноліта — це актив, який не поставлено на баланс.
Ранок слухав і повільно кивав. Кивав він так, як кивають бухгалтери, які почули колегу.
— Актив, — сказав він. — Не поставлений на баланс. — Саме так, — сказав Голова. — І хто ви будете? — Бухгалтер. Колишній. — Бухгалтерів колишніх не буває. Бухгалтер — це не професія. Це стан.
Ранок і Голова подивилися один на одного, і в цьому погляді було більше взаєморозуміння, ніж в усій Зоні за останні двадцять років.
4
Переговори про приєднання тривали три години. Три години тому, що бюрери не вирішують нічого швидко, бо швидкість — це джерело помилок, а помилки — це джерело протоколів про розгляд помилок, а протоколи — це джерело нових протоколів.
Умови бюрери виклали у п'яти пунктах. Голова зачитував, другий бюрер — його звали Протоколіст — записував у книгу. Книга була з берести, і береста була зшита жилами, і жили були міцні, бо бюрери ніколи не витрачають жили марно.
Пункт перший: бюрери приєднуються як рівноправні учасники, а не як додаток. Пункт другий: усі рішення приймаються загальними зборами, кворум — усі дев'ять учасників. Пункт третій: якщо бюрер гине, загибель оформлюється актом. Акт підписують усі, хто живий. — А якщо живих не залишиться? — спитав Кремідор. — Тоді акт підпише Зона. Вона підписує всі найважливіші акти. Ви цього не бачите, бо не знаєте її підпису. — А який у неї підпис? — Викид. Кожен викид — це підпис під якимсь актом. Ми ще не всі акти розшифрували, але працюємо. Пункт четвертий: бюрери не воюють першими. Ніколи. Війна, яку почали бюрери, — це війна, яку бюрери програли ще до початку, і це єдиний закон історії, який вони вивели самі, емпірично. Пункт п'ятий: після успішного завершення походу бюрери отримують право першими оформити Серце Моноліта на баланс Зони. — На який баланс? — спитав Ранок. — На загальний. Ми його ведемо. У нас є книга, в якій записано все, що в Зоні є. Не все, звісно, що є, а все, про що ми дізналися. Але різниця між цими двома поняттями — це наша робота. Ми її робимо.