1
До міста вони вийшли надвечір. Місто було з тих, що в Зоні звуться мертвими: без птахів, без собак, без живих вікон, зате з вікнами. Вікна були в кожному домі, і всі вони були темні, і всі вони дивилися.
— Не люблю такі міста, — сказав Горгона. — У них завжди щось повзає. — Що повзає, те повзає, — сказав Кремідор. — Ми теж повзаємо. — Ми не повзаємо. Ми йдемо. Повзання — це коли низько. — А якщо в мене низько, отже, я повзаю. — Ти філософ, — сказав Демокріт. — Неусвідомлено, але філософ. Після цього походу ми з тебе зробимо людину. — Після якого походу? — Після цього. Якщо буде «після».
Горгона йшов останнім і тримався узбіччя. Це не було боягузтво. Це була логіка мешканця Зони: узбіччя — це місце, звідки видно і дорогу, і тих, хто по ній іде, і тих, хто з неї виходить. Горгона двадцять років жив за правилом «видно всіх — значить живий», і правило це працювало навіть тоді, коли навколо не було нікого, крім пташки, яка кружляла, і трави, яка шепотіла.
Місто, до якого вони вийшли, на мапі Сідоровича позначене не було. А це означало одне з двох: або Сідорович про нього не знав, або знав, але не вніс, бо вніс тільки те, де можна було щось продати. Кремідор припустив друге і тому став оглядати місто з професійною увагою, яку зазвичай виявляють до невідомої жінки або до невідомої схованки.
Місто було середнє: п'ять дев'ятиповерхівок, школа, гаражі, кінотеатр з обваленим дахом і назвою, якої вже не було, бо назва складалася з літер, а літери хтось зняв і пішов ними розплачуватися. Навпроти кінотеатру стояв пам'ятник людині в пальті, і людина в пальті дивилася туди, куди у 1986 році дивилися всі: на північ.
— Якщо це місто, — сказав Кремідор, — то в ньому має бути хоч один магазин. — З чого ти взяв? — спитав Демокріт. — З логіки. Місто без магазину — це не місто. Це декорація. — А в тебе все, що не має функції, — декорація? — Все, що не має функції, не платить мені за функцію. Отже, декорація.
2
Ночувати стали в п'ятиповерхці на околиці. Вибір п'ятиповерхки мав пояснення: дев'ятиповерхки в мертвих містах відвідують першими, бо в них найкращий огляд, а найкращий огляд приваблює всіх, хто хоче оглядати. П'ятиповерхки стоять другими в черзі, а друга черга в Зоні — це майже завжди брак.
Демокріт оглянув дім ззовні, потім зсередини, потім стелю, бо в місті стеля — це окремий мешканець. Оглянув підвал, бо підвал — це підвал. Оглянув сходи, бо сходи — це єдине в домі, що веде куди-небудь, і тому за ними треба стежити. Домом він залишився задоволений.
— Дім придатний, — оголосив він. — Стіни стоять, стеля тримає думку, що вона стеля, вікна переважно закриті. Займаємо. — А якщо тут хтось уже зайняв? — спитав Кремідор. — Тоді ми зайняли когось. У Зоні це називається суборенда.
Горгона ліг у кутку біля стіни й уперше за день дозволив собі не бути насторожі. Демокріт сказав, що дім «зайнятий», а зайняті доми в Зоні дотримуються правил так само, як дотримуються зайняті території: хто визнав власника, той уже не здобич. Кровосос склав лапи на грудях, що виглядало майже людяно, і заснув так швидко, ніби хтось вимкнув у ньому струм.
Кремідор ще довго сидів на підвіконні і дивився на темне місто. Місто дивилося на нього з сорока чотирьох вікон, і всі сорок чотири дивилися однаково: без емоцій, без оцінки, з терпінням. Терпіння — це те, чого в мертвих містах завжди багато.
Він подумав, що якщо місто і має господаря, то господар зараз обдумує ситуацію. І він мав рацію. Він просто ще не знав, наскільки.
3
Кремідор засинав уже впівсили, коли відчув, що на нього дивляться. Не Демокріт — у того погляд важкий, але рівний, як інструмент. Це був інший погляд. Погляд із темряви.
— Хто там? — сказав Кремідор уголос, і його голос прозвучав у тиші так, як звучить кашель у бібліотеці.
Із темряви ніхто не вийшов. Але стілець тихо, без скрипу, пересунувся на інше місце, ніби його перевели на нову посаду. Лампа нахилилася, щоб краще бачити. Шафа застібнула дверцята щільніше — не щоб сховатися, а щоб прийняти пристойний вигляд перед гостями.
— Полтергейст, — спокійно сказав Демокріт, не розплющуючи очей. — Не рухайся. Він оцінює. — Оцінює що? — Оренду. Ми зайняли його помешкання без договору. — І що тепер буде? — Тепер буде все залежно від того, скільки він вимагає.
Кремідор повів очима на шафу. Шафа була дерев'яна, старенька, з наклеєною колись фотографією, на якій уже не було обличчя. Він подумав, що якщо полтергейст вимагає плату, то платити доведеться, бо полтергейст — це той випадок, коли супротивник має перевагу в усіх відношеннях, крім одного: його не можна обманути голосом, бо він чує не голос, а намір.
— Я хто? — запитав Кремідор у темряву. — Гість чи окупант?
Темрява подумала. Потім із неї вийшло.
4
Полтергейст вийшов — настільки, наскільки може «вийти» істота, яку не можна описати, не вживши слово «начебто». Він мав щось на кшталт тіла з туману, щось на кшталт рук із туману і щось на кшталт обличчя, яке було схоже водночас на втомлену людину і на розлюченого конторського щура. Він завис посеред кімнати на рівні підвіконня.
Кремідор чекав, що зараз полетять меблі. Не полетіли. Полтергейст обійшов Кремідора по колу, потім Демокріта, потім затримався біля Горгони так довго, що кровосос прокинувся і подивився на нього.
— О, — сказав полтергейст. — А от це цікаво. — Що цікаво? — не розплющуючи решти очей, спитав Горгона. — Ти кровосос, а спиш без стресу. Зазвичай кровососи сплять упівсили, у них стресове мислення. А в тебе немає. Це рідкість. Я спостерігаю за кровососами двадцять років і вперше бачу розслабленого. Це подія. — Подія? — переспитав Горгона і сів. — Подія. Значне явище. Я багато читаю. У цьому місті була бібліотека. Бібліотека померла, а я лишився. — Бібліотека не може померти, — сказав Демокріт із професійним болем. — Бібліотека — це поняття, а поняття не вмирають. — А коли всі книги згнили, то це вже не бібліотека, а місце, де була бібліотека. Місця не вмирають. Вони просто перестають бути тим, чим були. Я і є таке місце. У мене навіть номер кімнати зберігся. Одинадцять. — Ти був читачем? — спитав Демокріт. — Я був контролером видачі. Двадцять років. Я знав, хто яку книгу бере і скільки тримає. А потім я став полтергейстом і почав контролювати дім. Це не така велика зміна, як здається. Людина, яка любить порядок, стає полтергейстом не тому, що померла. А тому, що порядок у ній переміг тіло.