Глава друга. Контролер, який прочитав Канта

1

Перша година дороги завжди найдешевша. Сталкери знають це правило, але жоден його не формулює вголос, бо формулювання звучить як передзнамення. Кремідор знав його і тому мовчав, а мовчав він рідко, і ця обставина сама по собі могла бути знаменням.

Від Кордону до Свалки він ішов болотами, які на карті Сідоровича називалися «чистими». Карта Сідоровича мала особливість: все, що на ній не позначено червоним хрестиком, вважалося чистим. Кремідор одного разу питав, а скільки на ній взагалі хрестиків. Сідорович відповів: «Хм. Стільки, скільки треба». Це була директива, а не відповідь, і вона працювала п'ятнадцять років.

Болти він кидав щедро, по одному на кожні десять кроків. Болт летів, дзвенів об трубу, падав, і якщо з аномалією все було добре, аномалія мовчала. Якщо аномалія була невдоволена, вона з'їдала болт і робила вигляд, що нічого не сталося. Кремідор поважав цей етикет. Він вважав, що з природою треба спілкуватися як із сусідкою: ввічливо, здалеку і ніколи вночі.

До Свалки він дістався по обіді. Свалка зустріла його запахом. У Зоні всі місця мали запахи: Кордон пахнув чебрецем і дизелем, Темна Долина пахла вологим бетоном, Бар пахнув (тут думка Кремідора впиралася в нерозв'язне), а Свалка пахла залізом, яке старе настільки, що почало від цього ніяковіти.

2

Перше, що він помітив на Свалці, — тиша. Друге, що він помітив, — псина. Вона бігла. Уся. В одному напрямку. З виразом морди, який у псів означає «там щось міркує», а у сталкерів означає «час іти в протилежний бік».

Кремідор мав систему прийняття рішень, яка складалася з двох пунктів: пункт перший — подивись, що роблять пси; пункт другий — не роби того, що вони. Пси бігли. Тому Кремідор сів на зруйнований танк і став чекати, розраховуючи, що те, чого бояться пси, або пройде повз, або прийде до нього, і в обох випадках буде видно.

Те, чого боялися пси, прийшло. І воно сіло на трубу.

Було воно контролером. З боку головного мозку контролер має репутацію, від якої не відбиваєшся навіть крикуном-кровососом: монстр, який не б'є, а переписує. Він дивиться, і всередині тебе починає будуватися тунель, і тунель світиться, і тунель дуже гостинний, і ти йдеш у тунель, бо тунель хочеться відвідати, і далі ніхто ніколи не розповідав, бо далі ніхто ніколи не повертався.

Кремідор відчув, як починає будуватися тунель. І зробив те, чого не робив ніхто: почав із ним розмовляти.

— Слухай, — сказав він. — А якщо тунель буде з опаленням, то, може, розімнемося?

Тунель мікроскопічно захитався. Це було для контролера нове. За десять років він не зустрів жодного розуму, який би всередині тунелю торгувався.

3

Контролер зійшов із труби. Він мав ім'я Демокріт, і зараз треба пояснити, як у Зони з'явився контролер з ім'ям і з Кантом у голові.

Він народився контролером, як народжуються всі контролери: з викиду, з мутантної лінії, з того дурного жарту радіації, який називається «аномальне відтворення». Перші п'ять років він жив правильно, за інструкцією: ловив жертв поглядом, будував тунель, обідав. Але на п'ятому році життя на нього з рейок ховча прилетіла скриня книжок. Ховчі у Зоні літають не завжди за маршрутами, і цей зламався, і скриня, яка їхала до вчених на Кордон, розсипалася посеред Свалки.

У скрині були: підручник логіки (пошкоджений, без третьої глави), «Критика чистого розуму» (повна), зошит із кросвордами (дві клітинки заповнені, обидві невірно) і журнал «Радянська жінка» за 1984 рік.

Демокріт почав із журналу, бо журнал був із картинками. Потім перейшов на логіку, бо логіка пояснила йому, чому у псів немає переконань. А потім прийшла черга Канта, і на Канті він зупинився на десять років.

Справа в тому, що Кант пояснював Демокріту його власне життя. Контролер за професією — це істота, яка втручається в чужу волю. А Кант писав, що воля єдино тоді цінна, коли вона вільна. Тобто професія контролера, за Кантом, була професією безглуздою. Демокріт прочитав це і три дні не полював. На четвертий день зголоднів і полював, але вже з почуттям моральної провини, і пси відчули цю провину та почали його поважати.

Він також розробив етику, яку тримав у голові у вигляді трьох пунктів:

1. Не з'їдати того, хто здатний поставити запитання.
2. Псів можна, бо пси не ставлять запитань, а тільки висловлюють сумніви.
3. Якщо сумніваєшся в пункті другому, повернись до пункту першого.

4

— Ти хто? — спитав Демокріт. Він говорив, і це було друге нове за день. Контролери не говорять. Контролери дивляться.

— Кремідор. А ти хто? — Контролер. — Я бачу. Але контролери не розмовляють. Це підриває бізнес. — Мій бізнес підривають уже десять років, — сказав Демокріт. — Я його не веду. — А що ведеш? — Етичне дослідження. Я з'ясовую, чи можна бути монстром і не бути злочинцем. — І як результати? — Погані. Виявилося, що з'їдена жертва все одно з'їдена, навіть якщо перед цим їй прочитати Канта. — А ти їй читав? — Одного разу. У тунелі. Вона пішла на тунель, а я озвучив уголос перший абзац «Критики чистого розуму». Вона з тунелю вийшла. Але потім її з'їли пси. — Тобто твоя етика не рятує від псів. — Моя етика рятує від мене. Від псів рятує автомат. — У мене є автомат, — сказав Кремідор. — Але я його не маю. Я його втратив ще в Темній Долині. — Брехня. — Звісно, брехня. Я не маю автомат тільки тоді, коли проходить Мух. А Мух не літає на Свалці.

Демокріт відступив на крок і довго подивився на Кремідора. Це був перший за десять років чоловік, який брехав йому в очі, і брехня не розпадалася, а тримала форму, як добре зроблений болт.

— Я можу з'їсти тебе, — сказав Демокріт. — Я принаймні фізично це можу. — Можеш. Але ти не з'їси мене. — Чому? — Тому що я поставив запитання. Пункт перший твого кодексу. Я чув його, ти про нього думав у малюнках на тунелі, тунель добре проводить думки.

Демокріт відступив ще на крок. Це було на межі етичної катастрофи: контролер, який дозволяє відступати сталкеру. Але кодекс є кодекс.