Вступ. З журналу Ранка

1

Цей журнал веду я, Ранок — у минулому завідувач господарчої частини, нині полтергейст.

Пишу я з двох причин. Перша: усе, що не записане, у Зоні просто не відбувається. У Зоні трапляється лише те, про що згодом хтось розповість — і розповість так, щоб це склалося в історію. Якщо оповіді не виникло, значить, нічого й не було. То навіщо тоді було кудись іти, сохнути від утоми, боятися й повертатися?

Друга причина простіша: я бухгалтер. А бухгалтер, який не веде облікового журналу, — це не бухгалтер, а звичайнісінький свідок. Свідків у Зоні повно. Бухгалтерів — одиниці.

2

Кілька пояснень перед початком, щоб надалі не відволікатися.

Про Зону. Зона — це не просто територія. Зона — це те, що сталося з територією. Люди чомусь думають, що вона бере початок у 1986 році. Це помилка. 1986-й — лише час, коли її помітили. Сама ж вона виникла тоді, коли у світі накопичилося стільки незбагненного, що воно більше не вміщалося в рамки логіки й скупчилося в одному місці. Зона — це склад непоясненого. І як на будь-якому складі, тут є завгосп, охорона та безлад, причому цей безлад має власний суворий ранг.

Про артефакти. Артефакт — річ, яку можна взяти в руки та вигідно продати. Я наголошую на цьому, аби далі ви чітко розуміли різницю, бо в нашій історії вона визначає все. Існують предмети, які можна підняти силою. А є такі, що дозволяють узяти себе лише за власної згоди. Перші називаються артефактами. Другі не мають назви, бо їх ніхто ніколи не брав насильно.

Про Серце Моноліта. Офіційна легенда твердить: це міфічний артефакт у підземеллях четвертого блоку ЧАЕС, за яким за п'ятнадцять років вирушили двадцять чотири людини — і не повернувся жоден. Ця версія хибна в трьох пунктах. Перший: ішло набагато більше, просто більшість прямувала поодинці, а поодинці тут ніхто не рахує — та й хто вестиме ту статистику? Другий: повернувся один, але його не беруть до уваги, бо він повернувся не тим. Третій: за Серцем не можна йти. За Серцем ідуть лише по нього. Натомість до Серця можна просто прийти. Це принципово різні маршрути, хоча починаються вони з однієї дороги.

Про героїв. У нашій розповіді їх дев'ятеро, і жоден із них не тягне на героя. Герой чітко знає, заради чого ризикує, і сміливо крокує до цілі. А ці не знали. Вони збиралися поступово, подібно до снігової бурі: спершу одна несмілива сніжинка, згодом друга, і жоден із них спочатку не планував ставати бурею.

Ось вони, перелічені в хронологічному порядку появи:

Кремідор. Сталкер, 38 років. Професійні навички: гостре око, майстерність переконливо брехати та повна нездатність витримати паузу довшу за тридцять секунд. Був найнятий Сідоровичем принести Серце. Погодився через життєвий принцип «не вмри» та гостру нестачу альтернатив. Протягом походу несподівано обзавівся речами, яких раніше не мав: совістю та вірною компанією.

Демокріт. Контролер. Десятиліття жив у Зоні, вивчаючи викинуті з потягів книги, останньою з яких виявилася «Критика чистого розуму». Єдиний контролер за всю історію Зонального краю, котрий розробив власний етичний кодекс і неухильно його дотримується. Кодекс містить лише три пункти, і всі вони зводяться до одного: не їсти тих, хто здатен поставити осмислене запитання.

Горгона. Кровосос. Мріє, аби його перестали боятися. За двадцять років він не зустрів жодної істоти, яка б наважилася заговорити з ним першою, тож зробив висновок, що його бояться через жахливу зовнішність — висновок правильний, але неповний, бо боялися його саме від нестачі спроб познайомитися інакше. Тренує людську посмішку за знайденим на Кордоні глянцевим журналом. Посмішка досі виходить лякливою, проте він не полишає тренувань.

Ранок (тобто я). Полтергейст. Колишній завгосп, нині — абсолютний порядок. Двадцять років підтримував лад у мертвому місті, підіймав усе живе о шостій ранку та вів щоденник. Цей журнал — найдорожче, що в мене лишилося, тому саме тут я й залишаю цей передмова.

Бюрери (четверо). Мають профспілку, внутрішній статут, міцні протоколи та печатку з моху. Найвищого з них звучить почесне звання Голова, хоча це радше посада, ніж власне ім'я, що їх анітрохи не бентежить, бо бюрери взагалі не роблять різниці між титулами та іменами. Їхня глобальна місія — остаточно оформити Зону. Їхня заповітна мрія — червоний сургуч. Ця мрія здійсниться в шостій главі, і шановний читач це побачить на власні очі.

Сідорович. Торговець. Не герой і не лиходій — просто торговець. У його розпорядженні є балкон, священний олівець, дошка для боргів і шпигунська муха. Муху не ганяє. Чому саме — не зізнається нікому; якщо ж запитати його напряму, він лише відповість «хм», і це буде найбільш вичерпна з можливих відповідей.

3

Далі в журналі викладені самі події. Я фіксував їх день за днем, намагаючись бути максимально чесним — наскільки чесною буває бухгалтерська звітність, де баланс сходиться не завдяки відсутності помилок, а через те, що враховано абсолютно все.

Єдине моє прохання до читача: дочитавши до кінця, не шукайте навмисної моралі. Вона тут є, проте не ховається на останній сторінці. Мораль розсипана по всьому тексту, як аномалії по відкритих стежках Зони, і зібрати її можна лише єдиним способом — обережно, з детектором у руках та без жодних гарантій на збагачення.

І останнє. Якщо ви гортаєте ці сторінки безпосередньо в Зоні, пам'ятайте одне попередження. Якщо вам раптом здасться, що хтось невидимий стоїть за вашою спиною — не озирайтеся. Це або я (тоді хвилюватися нічого, бо я не шкоджу читачам), або хтось інший, але в такому разі озиратися вже все одно пізно.

Шоста ранку. Підйом.

Р.