Епілог

ЕММА 

Підготовка до свята йшла повним ходом. Попри моє бажання негайно обмінятися обітницями, ми мали усе ретельно спланувати. Для іноземних гостей було погоджено арки-портали, що значно економило час порівняно з подорожжю на конях. Вже підтвердили свою присутність Великий герцог Фероманську, султан Рошан та султана Шахрія з Філанти, усі Великі князі імперії Каталі та лорди наших острівних володінь.

​Я із захопленням переминала в руках зразки тканини для серветок та прискіпливо роздивлялася ескізи квіткової гірлянди, що мала прикрашати головні сходи. Хоча час від часу хотілося дати, як мені здавалося, слушну пораду з приводу майбутнього свята. Крісті у такі миті мовчки слухала, посміхалася, а тоді казала:

— Все буде на найвищому рівні.

​Я була у цьому впевнена. Взагалі не уявляю, як би все пройшло без неї. Деякий час після того, як Василю дарували титул та оголосили переможцем відбору, я хвилювалася, як його сприйме Вище суспільство. Але після того, що сталося на святі вони різко змінили ставлення до Василя. Не сильно, але все ж перестали відкрито крутити носом, коли у розмові згадувалося, якого він роду. Попри переконання вони розуміли, що насправді зробив Василь, і якби не його захист, то багато впливових родин просто зникли б.

​Найщиріше радів вчитель Вікт`ор, він був у захваті від результатів відбору, тому не переставав наголошувати, що Василь — найталановитіший учень на його пам’яті. Бо скільки той встиг вивчити за минулі два роки, і скільки ще дізнається під його пильним керівництвом. Вчитель теж любив Крісті та не забував ставити її в приклад. Іноді навіть мені.

* * *

Нарешті цей день настав. Я стояла перед дзеркалом, поки служниці возилися зі шнурівкою моєї весільної сукні. Вони вкотре смикнули шнурівку, вибиваючи з легень повітря, та мені все одно кортіло зірватися з місця. Пальці самі собою нервово зминали шовк спідниці.

​Крісті тихо посміювалася, ледь торкаючись долонею свого живота. Вагітність була вже трохи помітна. Моя подруга досі була шокована, що дізналася про це тільки на другому місяці.

​— Ти чудово виглядаєш, — Крісті обійняла мене зі спини. — Як справжня щаслива наречена.

​— Думаєш?.. — я подивилася на своє відображення у дзеркалі. — А якщо Василю не сподобається моя сукня?

​— Тоді він радо потім її зніме, — це вже подруга прошепотіла мені на вухо. Мої щоки спалахнули рум'янцем. — Пора.

​Відступивши, Крісті взяла зі столу корону принцеси та акуратно поклала мені її на голову.

​Я сильніше прикусила губу, відчувши, як до горла підступає клубок, а зір застилає пелена сліз. 

​Весільна церемонія мала проходити у тронній залі. Від відвідин будь-яких храмів ми відмовилися ще на початку.

Алексис привезла зі свого дому той чудернацький магічний пристрій, який міг робити запис голосу та зображення. Ця химерна річ мала зберегти нас, хоч ніхто в імперії не знав, як саме змусити її показати записане. Залишалося лише вірити.

​Саму церемонію я мало пам'ятала. Вона пройшла мов у тумані. Такому щасливому тумані... Прийшла в себе тільки після того, як Василь відступив від мене, ніжно стискаючи пальці у своїй долоні. Губи горіли від поцілунку, а тронна зала втопала у радісних вигуках.

​Ми ледь витерпіли урочисту частину, вислуховуючи усі побажання та дякуючи за те, що прийшли розділити з нами свято.

​Коли формальні тости закінчилися, а музика змінилася на менш стриману, ми з дозволу імператора покинули палац та перенеслися через арку-портал в резиденцію Гармонії. Більшість наших друзів чекали на нас вже там. Тепер розпочиналося справжнє святкування з музикою, танцями.

​Ту дивну скриньку — «відеозаписувач», як незвично називала його Рада, — також перенесли сюди. Аристократи ставилися до нього з осторогою, називаючи поріддям пекла. Не сильно відійшли від істини, бо його винайшов колишній імператор, а він був ще тим… монстром.

​— Поки всі ще у ясній свідомості та можуть ворушити язиком, сюди, — весело гукнув Богдан, стоячи під крилатою статуєю. — Ми маємо залишити послання для Ради та Альбрехта.

​Ми неодноразово це робили, сподіваючись, що вони у майбутньому зможуть побачити. Мені хотілося в це вірити. Мало хто це казав, але нам дуже не вистачало їх, як друзів, і як наставників.

​Раптом до мене долинуло звичне бубоніння Кірта:

​— Не розумію, що я тут забув. Я ж не маг.

​— Ой, не бурчи, — весело відізвалася його дружина Пауліна. — Ходімо до статуї, також щось скажемо Альбрехту.

​— Я з ним вже встигнув наговоритися. За вісімнадцять років, поки жили недалеко. Ми навіть не впевнені, що він побачить. Може, там у двадцять першому столітті немає ще такого пристрою для відтворення.

​— Пішли, він буде тобі радий. Та не треба засмучувати принцесу.

​Я тихо захихотіла, поспішивши відійти, поки мене не помітили.

​* * *

​Останні зірки вже згасали на небі, поступаючись місцем світанку. Більшість наших друзів спали за столом, деякі пішли по кімнатах.

​Ми з Василем сиділи під крилатою статуєю прямо на землі, переплівши пальці. Останній час розмови були ні про що. Ми згадували якісь моменти з нашого спільного минулого, тихо сміялися. Попри втому я відчувала себе дуже щасливою поряд з моїм вже чоловіком.