Розділ 37

ЕММА

На шляху до темниць мені ніхто не зустрівся. Засунувши ніж за пояс, я міцніше перехопила сковорідку. Коли мене навчали битися, я навіть не думала, що колись доведеться використовувати замість зброї кухонне приладдя. Це трішки веселило.

Зупинившись, я визирнула з-за рогу, щоб перевірити, що в наступному коридорі. Батька могли тримати десь тут, навряд чи його б кидали у камеру на нижніх рівнях темниць. Це було б логічно: якщо вони поспішали, а він пручався, то легше було замкнути десь недалеко. Якщо це справді діло рук Леона, то він міг знати, що нещодавно їх ремонтували.

Як я відкрию камеру — це вже інше питання, зараз головне було б його знайти та ні на кого не натрапити. Вийшовши з-за рогу, я обережно пішла коридором. Зиркнула на важкий гобелен на стіні, здивувалася, для чого його тут вішати. А тоді він раптом відкинувся, і на мене щось налетіло. Я вже замахнулася сковорідкою, зупинившись лише в сантиметрі від голови Василя. Я здивовано глипнула, не очікуючи його тут зустріти, а потім, кинувши сковорідку, кинулася йому на шию. Та впала на підлогу з гучним брязкотом. Василь притиснув мене до себе, трохи піднявши.

— Ти живий, — видихнула я йому в шию, стиснувши тканину його сорочки.

— Хто тут є? — пролунав басовитий чоловічий голос десь здалеку.

Ми одночасно відступили одне від одного. Я тихо вилаялася, зрозумівши, що своїми діями привернула увагу. Нахилившись, швидко підняла сковорідку.

— Сюди, — Василь схопив мене за вільну руку та потягнув у бік відчинених дверей. Вони вели в невелике приміщення, де я в жаху побачила інструменти для катування.

Вчасно прикусила губу, щоб стримати вигук, що вже рвався назовні. Василь встиг трохи прикрити двері, як почулися важкі кроки, що наближалися. Ми затамували дихання, намагаючись не робити у напівтемряві жодних різких рухів.

На вартовому також була накидка карателів, це я побачила через вузьку щілину. Коли чоловік пройшов повз двері, я подумки подякувала Золотій Гармонії, аж раптом Василь щось зачепив, і воно з гуркотом впало на підлогу.

Я міцно замружилася та втиснула голову в плечі від несподіваного шуму. От тобі й бути непомітними. Здається, бою все ж не уникнути.

Кроки за дверима миттєво стихли.

— Покажись! Я знаю, що тут хтось є, — пролунав звук, з яким діставали зброю з піхов.

Василь ледь чутно вилаявся, стиснувши в руці свій меч.

«О, тобто у нього є меч», — я ледь не сказала це вголос, помітивши, що Василь також озброєний.

Я на всяк випадок виставила перед собою сковорідку, але вартовий не поспішав заходити. Стояв, ніби прислухаючись. Якби з нами була Крісті, вона б могла спробувати нашепотіти йому потрібні думки.

Цікаво, він там був один? Якщо ні, він міг встигнути передати, що почув нас. Тоді справа була не дуже.

Раптом Василь схопив мене за руку, відштовхнувши до іншої стіни. І в цей самий момент двері з гуркотом відчинилися, вдарившись об стіну. Моє серце шалено забилося у горлі. Ноги ніби поважчали.

Далі все сталося швидко. Не чекаючи, поки той зайде, Василь вискочив з катівні, оголивши меч. Вартовий відстрибнув до стіни навпроти, його червоний каптур впав на плечі. Він виявився міцним, але майже на голову нижчим за мого нареченого. Відштовхнувши Василя, вартовий вихопив свій меч. Я хотіла кинутися на допомогу.

— Ні! — заволав Василь, невідомо як мене побачивши.

Я застигла зі сковорідкою в руках.

— Ваша Високосте, краще не лізьте, бо вас просили не чіпати, — вищирив зуби незнайомець та заніс меч для нового удару.

Я відбігла, щоб не потрапити їм під руку. Василь відбив удар, але той знов пішов у наступ. Я стояла, важко дихаючи, стискаючи у руці сковорідку. Що я можу зробити нею? Відстань занадто велика. Моя рука рефлекторно смикнулася до пояса — ніж! Богдан же дав мені свій ніж. Вихопивши його, я прицілилася. Той що одягнув накидку карателя зараз стояв до мене спиною.

Тільки не повернись. Я боялася випадково поцілити у Василя. Дочекавшись слушної миті, замахнулася та кинула ніж. Рука здригнулася, і удар вийшов не таким, як треба. Руків’я ножа вдарилося йому в спину, відскочивши. Я вже хотіла застогнати від власної криворукості.

Вартовий на мить повернув голову, стрельнувши гнівним поглядом. І цього виявилося достатньо, щоб Василь зробив різкий крок до нього та миттєво натиснув на кілька нервових вузлів. Чоловік майже відразу обм'якнув. Василь підхопив його та обережно поклав на підлогу. Хоча це було вже не треба, ми й так наробили тут гуркоту.

Я полегшено видихнула та посміхнулася.

— Це так і задумувалося.

— Я так і зрозумів, — криво посміхнувся він. У світлі факела в його руці зблиснув ключ. — Ходімо, знайдемо імператора.

Не гаючи більше ні секунди, ми кинулися у бік ряду решіток. Нам не довелося навіть знімати зі стіни факел — довгий коридор був освітлений. Я швидко йшла, вглядаючись в кожну камеру, і нарешті в одній з них помітила рух.

— Батьку! — кинулася до ґрат.

Імператор підвівся. У мене різко перехопило подих від полегшення.

— Еммо?..

Василь вставив ключ у замкову щілину, швидко озирнувшись на коридор.

— Ви вільні, Ваша Величносте.

— Та не зовсім, — гмикнув чоловік, показавши на короткий ланцюг на лівій нозі.

— Секунду.

Я не встигла кліпнути, як Василь прицілився і важким руків'ям меча збив кріплення замка. Філіп подивився на свою ногу, на якій досі бовталися розімкнені кайданки, а тоді махнув рукою.

— Ви звідки?

Я коротко переповіла про те, як нас з Богданом закрили на кухні, і як той, перевдягнувшись, пішов за іншими до банкетної зали. Коли черга дійшла до Василя, я жахнулася від однієї думки, що б зробили з ним свині якби план спрацював. На шляху сюди йому довелося зустрітися з «карателем», і в того він відібрав меч.

— На жаль, мені доведеться вас засмутити, — озвався Василь. — Серед них є точно один аристократ, що брав участь у відборі.