Розділ 35

ВАСИЛЬ 

Музика гриміла, а я не міг позбутися відчуття, ніби знаходжуся під величезним куполом. На мене кидали погляди, шепотілися, намагалися тримати геть фальшиві посмішки. Я стояв, тримаючи пальці Емми у своїй долоні, ледь погладжуючи їх. Принцеса виглядала щасливою. На її щоках горів рум'янець від нещодавнього танцю. 

— Ти досі напружений, — дівчина схилила голову вбік. 

— На мене так дивляться, ніби я особисто їх обікрав. 

Емма важко зітхнула та на мить сильніше стиснула мені пальці. 

— Вони звикнуть. Не бери до голови. Тепер ти один із них. 

Я міг з нею посперечатися, але не став. Вона мала рацію, мені треба розслабитися та хоч спробувати отримати задоволення. Гербовий папір, звісно, не змінював того, ким я був насправді, але для цих людей титул мав велике значення. 

— Тобі дали насправді прізвище дуже непоганого роду, — продовжила Емма трохи тихіше. — Я чула, що уся сім'я колишнього князя загинула під час пожежі, що знищила колись цей палац. Вони були віддані нам. Але не впевнена, чи залишився їхній маєток. З того часу пройшло більше ста років. Я здивована, що титул увесь цей час лежав у скарбниці. Маю надію, що ми хоч на деякий час зможемо переселитися з палацу. 

Я знизав плечима. Історію свого титулу я поки знав погано. 

Емма хотіла додати щось ще, але повз нас пройшов лакей зі срібною тацею. Я взяв два келихи та простягнув один принцесі. Прохолодний напій трохи освіжив, але м'язи так і залишилися напруженими, наче перед боєм. Я мимоволі перевів погляд на підвищення, де сидів імператор. Він про щось тихо перемовлявся з канцлером. 

Потім мій погляд ковзнув на гофмейстера. Жоден м'яз на його обличчі не здригнувся, він стояв, наче висічений із каменю. Чоловік швидко зиркнув на годинник у кінці бальної зали. До нього підійшов якийсь слуга, і гофмейстер, кинувши погляд на імператора, попрямував до бічних дверей. 

Цікаво, куди це він зібрався перед самою промовою? 

У голові роїлися десятки варіантів. Чи пов'язано це зі мною? Бо перед балом я чув, що гофмейстер був невдоволений тим, що довелося сперечатися з одним з аристократів за місце за столом. Той доказував, що має більше права сидіти по ліву руку від Його Величності. Можливо, проблема дійсно в бенкеті, на який нас мали кликати після промови. 

Я важко зітхнув, ще раз сказавши собі, що мені цей цирк навіть даремно не треба. Усе лише заради Емми. Вже після весілля якось розберемося з аристократами. Можливо, доведеться пригрозити чимось. 

З моїх губ ледь не злетів смішок. Срати вони хотіли на погрози. У них ще вистачить розуму розв'язати громадянську війну, щоб показати, що вони кращі. 

Саме через це я ненавидів половину людей, які знаходилися у цій залі. Вони прийшли до імператора тільки тоді, коли впевнилися, що іншого шляху немає. І то тільки коли військо Філіпа вже заходило у столицю. І цими я маю колись правити? Одна думка про це викликала огиду. 

Я трохи сильніше стиснув долоню Емми. 

— Потерпи ще кілька годин. Вночі Богдан пообіцяв влаштувати нам побачення у світі сновидінь, — прошепотіла вона, перед цим зиркнувши, чи ніхто її не підслухає. 

Мої губи сіпнулися в посмішці. Думки про трон відступили вглиб свідомості. На наше щастя, Філіп був ще доволі молодим і буде правити ще довго. 

Музика повільно стихла. Повернувши голову, я побачив, що імператор вже підвівся зі свого місця. Зала миттєво завмерла. 

— Пані та панове, — почав було він, але за дверима раптом пролунав незрозумілий шум. Він хотів продовжити, але шум повторився, почувся брязкіт металу, а потім глухий удар. Імператор нахмурився, закривши рот. 

Я напружився, машинально потягнувшись до пояса, але згадав, що на святкування зброю не беруть. Гості почали стурбовано перезиратися. По залі пронеслася хвиля шепотіння. 

— Що сталося? 

Охоронець, що стояв за троном імператора, випустив з рук щось темне, дуже схоже на важкий мішечок з монетами. Звідки у нього мішечок на чергуванні? Для чого? До мене дійшло, що щось не так, тільки після того, як від трону почав розтікатися блідо-зелений дим. 

Він ширився залою з лякаючою швидкістю. Трон був не єдиним осередком диму. Щось повалило і з люстри. Хтось закашлявся. Не подумавши, я вдихнув і відразу відчув, як світ втрачає чіткість. Думки сплуталися, ноги налилися свинцем. Я закрив рот та ніс, але було вже пізно — він вже проник у мої легені. 

Концентрація там, де стояв імператор, була більшою. Він похитнувся і важко опустився на трон. Голова впала на груди. Емма ще стояла. Бліда. Розгублена. 

— Вася?.. 

Її голос звучав так, наче долинав із-під води. Я повернув важку голову, помітивши, як на підлогу один за одним осідають гості. Ті, в кого була магія, боролися довше. Але врешті й вони не змогли встояти на ногах. Свідомість пливла. Здавалося, час перетворився на гуму. Я бачив усе, але не міг нічого зробити. Навіть поворухнутися. 

Трясця. Невже це кінець?

Дим клубочився біля моїх грудей, стискав горло. Емма похитнулася, почавши завалюватися на бік. Я, здається, підняв руки, щоб її впіймати, але не втримав, і ми разом звалилися на підлогу.