Розділ 34

ВАСИЛЬ

Я не розумів, що забув серед цього дорогого кабінету. Серед людей, які на мене дивилися, ледь стримуючи огиду та шок. Їм би хотілося, щоб чоловіком принцеси став аристократ. Це було б правильно з політичного боку, але вже так вийшло, що у них був я.

— Філіпе, — прокашлявся Канцлер, кинувши короткий погляд у мій бік. Я сидів у кріслі, намагаючись удавати, що п’ю чай. — Можливо, краще оголосити інший результат? — я роздратовано підтиснув губи, сподіваючись, що цього ніхто не помітив. — Ми не можемо одружити принцесу з простолюдином. Це обговорювалося на самому початку.

— Саме тому йому буде даровано титул. Я це й хотів з вами обговорити. Мені треба, щоб ви до вечора знайшли відповідний титул, наприклад, давно вимерлого шляхетного роду.

— Але ж він колишній охоронець.

— Що скажуть люди, якщо ми відмовимося від своїх слів? За давнім наказом Каталі, який ви погодили, ми провели відбір. Його виграв цей хлопець.

— Ми можемо йому добре заплатити, щоб він промовчав про свою перемогу. А замість цього запропонуємо руку принцеси принцу Елмеру. Як і хотіли до цього.

Зробивши ковток, я раптом закашлявся, привертаючи увагу всіх присутніх. Філіп кинув на мене мимобіжний погляд.

— Василь чесно пройшов всі три етапи. Ви самі хвалили, як він виконав друге завдання, — заявив Богдан.

Канцлер підтиснув губи, змірявши поглядом магістра.

— А вам, як я бачу, мало місця у цій раді, вирішили посадити на трон такого ж обірванця, як і ви.

Богдан не встиг обуритися. Він тільки відкрив рот, як кулак Філіпа опустився на стільницю.

— Досить. — Брови чоловіка зійшлися на переніссі. — Не влаштовуйте тут балаган. Я вас сюди покликав, щоб обговорити титул для мого майбутнього зятя і свято на його честь. Сподіваюся, підготовка вже йде?

Гофмейстер, що увесь цей час сидів тихо, набундючившись, скинув підборіддя. Його губи затрусилися від тамованої образи.

— Гості ще вчора вже отримали запрошення та підтвердили свій візит. Деякі вже прибули у столицю та чекають вечора.

— Добре. Тоді можете бути вільними.

Усі почали підніматися, я встав теж.

— Василю. Затримайся.

Мене наче знов прицвяхувало до крісла. В пам’яті, як на зло, вигулькнув спогад, коли Філіп влаштував мені несподіваний бій на палицях перед тим, як дозволив своїй доньці поїхати шукати магів разом зі мною.

— Хочеш ще чаю?

Служниця біля дверей зробила кілька кроків до нас. Я похитав головою.

— Дякую. У мене ще є.

Імператор кивнув служниці, й та вийшла за двері. Тепер ми залишилися наодинці. Знов. Філіп відкинувся на спинку свого крісла, зціпивши руки в замок на животі. Деякий час по мені блукав його задумливий погляд.

— Як давно тобі подобається моя донька?

Я відчув, як пальці самі собою сильніше стиснули порцелянову чашку, а дихання на мить перехопило. Філіп не питав, чи подобається мені його донька, він хотів дізнатися, як давно подібні думки у моїй голові. Я важко зітхнув, вирішивши, що не буду йому брехати.

— З першої нашої зустрічі.

Імператор гмикнув.

— А вона?

Я опустив погляд на чашку, що досі тримав у руках. Годинник на камінній полиці відраховував секунди. Я мовчав. Врешті через кілька хвилин це Філіпові набридло.

— Я зрозумів.

Я підняв очі, очікуючи, що батько Емми на мене накричить, як колись, скаже, що я не гідний його доньки. Але від його наступних слів пальці звело судомою.

— Тобі доведеться надолужити багато. Я чув, що вчителі тебе хвалили, але у порівнянні з тим, що на тебе чекатиме, це здасться легкою прогулянкою. Тобі доведеться вивчити кілька мов, досконало знати закони цієї держави, навчитися дипломатії, етикету. Ти вже більше не охоронець і не лицар. Усі екзамени ти будеш здавати у моїй присутності. Ти на це згоден? — Імператор зміряв мене поглядом.

— Я докладу усіх зусиль, — проковтнувши грудку, що стала у горлі, промовив я.

— Сподіваюся, що ти зробиш навіть більше. Скажу чесно, мені не дуже подобається бачити тебе на цьому місці, але… ти нагадуєш мене в молодості. Тому не нароби моїх помилок. А тепер йди, нехай тебе підготують до балу та бенкету. Служниця покаже твою нову кімнату.

Відставивши чашку на столик, я піднявся.

— Емма…

Імператор випустив важке зітхання.

— Що?

— Чи можу я її побачити?

Імператор, закотивши очі, махнув рукою.

— У головному саду. При свідках. Дізнаюся, що ти до неї хоч пальцем торкнувся до весілля — я тебе, хлопче, придушу.

Це він сказав з посмішкою на вустах, але я інстинктивно підібрався. Низько, як і належить, вклонився імператору. Змусив себе випрямитись і вийти з кабінету, карбуючи кожен крок, хоча коліна ледь помітно тремтіли від напруги.