Розділ 33

ЕММА

Коли він ступив на першу сходинку й ілюзія піднялася навколо нього, я перестала дихати. Дивилася майже не кліпаючи, як моя версія з минулого бере ніж і…

На очі почали навертатися сльози. Щоб стримати їх, я прикусила внутрішній бік щоки. Я погано пам'ятала той момент. Мені сказали, що мою свідомість на мить вдалося підкорити карателю. Цього було достатньо, щоб Вася не втримав щит і вороги встигли застосувати смертоносне заклинання у фортеці.

Не знаю, що відчував він, бо скільки я не питала, Вася казав, що все нормально. Після того ми мало про це говорили. Я не знала, чи засуджував він мене, чи картав тільки себе. Але тоді я вперше серйозно задумалася про природу нашої магії.

Якісь почуття до нього в мені зароджувалися давно. До того я завжди  відчувала, що поруч із ним мені безпечно.

Всередині досі піднімався гнів, коли я згадувала, що Альбрехт знав усе від початку. Знав і промовчав. Усі ті місяці, коли ми з Васею шукали магів, я думала, що він зовсім не бачить у мені жінки. Вони дозволили мені гризти себе сумнівами, думати, що мої почуття невзаємні.

Я сиділа в кріслі, до побіління кісточок стиснувши пальці в замок.

Коли Василь переступив на другу сходинку, з моїх губ вирвався полегшений видих. Інші наречені, що поки стояли, слідкуючи за ним, нарешті й самі рушили вперед.

До моїх вух долинали голоси придворних біля стін, але вони звучали ніби з-під води.

Першою сходинкою для принца Елмера стала пастка темряви. Але нічого цікавого вона не показала. Принц заздрив своєму найменшому братові за те що вся увага сім'ї дісталася йому, і що його виховували менш суворо.

Елмер винувато підтиснув губи. Ілюзія першої сходинки спадала, я чекала, поки він піде далі. Спіймавши мій погляд, принц м'яко посміхнувся, а тоді чомусь повернув голову в бік Василя, що вже переступив на третю сходинку.

Я затамувала подих, коли Елмер зробив кілька кроків назад і зійшов на підлогу. Повернувшись до нас, він вклонився імператору, а потім мені. Він вирішив залишити відбір.

Залою пронеслася хвиля розчарування.

За ним пішов і барон В'ячеслав. Він навіть на першу сходинку не захотів наступити. Шлюб зі мною не вартував того, щоб вивертати назовні свої страхи. Можливо, це було на краще.

У грі залишалися, окрім Василя, князі Дорін і Томаш. Краєм ока я намагалася слідкувати за ними, не випускаючи з виду Василя. Час від часу мені здавалося, що батько затримує на мені важкий погляд.

Сидіти вже не було сил. Хотілося скочити на ноги та почати міряти кроками місце біля крісла. З початку цього завдання пройшло небагато часу, хоч мені й здавалось, що минула ціла година.

Мій погляд знов сконцентрувався на Васі, пропустивши інших.

— Та як так можна?! — хтось вигукнув збоку. — Проти рідного брата…

Ілюзія над сходинкою Томаша чітко показувала його мрію: після смерті батька зайняти князівський трон замість старшого брата.

Молодий князь роздратовано вигукнув. До мене долетіло: «Це брехня. Я ніколи…». Розвернувшись, він спустився з третьої сходинки та, стрельнувши лютим поглядом по всіх присутніх, пішов геть, гучно грюкнувши дверима. Але дуже швидко його повернули назад.

Далі черга прийшла князя Доріна, його здолала пастка Смерті. Ілюзія безжально продемонструвала його найбільший страх — він не зміг прийняти того, що вже в часи його онуків ніхто навіть не згадує його діянь. А Дорін за свої ще молоді роки зробив достатньо для князівства, жертвуючи власним комфортом.

На сходах залишився лише Василь. Не втримавшись, я встала, подавшись уперед, вже не думаючи, як на це відреагує батько. Навколо Василя ледь мерехтіла стіна ілюзії, але я не могла зрозуміти, що саме він перед собою бачить.

Раптом його нога посунулася назад.

Ні! Не сходь.

Я намагалася впіймати його погляд, сказати, що я кохаю його, що ми скоро будемо разом. Залишилося зовсім трошки. Лиш простягнути руку.

— Чому ж ти стоїш? Васю?.. — ледь чутно прошепотіли мої губи.

У грудях стало тісно від нестачі повітря. Він не поспішав забирати перстень. Замість того дивився на мене, ніби бачив уперше.

Жорсткий корсет не давав зробити повноцінний вдих, а пульс відбивав у скронях швидкий ритм. Прикусивши губу, я спробувала стримати себе, щоб не показувати так явно своє хвилювання.

Глибоко вдихнувши, я заплющила очі, щоб відшукати себе під товщею паніки. Магія всередині сколихнулася, завирувала, наповнюючи тіло теплом. Не думаючи, я штовхнула її до нього, відчувши, як у цей момент натягнулася між нами нитка зв'язку.

Підлога під ногами ледь захиталася. Я відчула, як мене під руку підтримує Крісті. У залі раптом стало тихо.

«Відкрий очі», — в голові пролунав схвильований голос моєї головної фрейліни.

Але я не могла цього зробити. Боялася того, що можу побачити.

— Еммо, — Крісті міцніше стиснула мою долоню. — Дивись.

Я пересилила себе. Розплющила повіки. Кліпнула, звикаючи до яскравого світла бальної зали. Чи мені здалося, чи до цього все не було таким яскравим?