Розділ 30

ВАСИЛЬ 

Другий етап розпочинався через кілька днів, як і було попереджено. Увесь цей час нас намагалися розважати кінними прогулянками, музикантами та екскурсією у палацову бібліотеку та архів.

​Деяких наречених останнє відверто розчарувало і вони швидко знудилися. В архіві я ніколи до цього не був, а ось у бібліотеці бував частим гостем ще коли служив охоронцем. Особливу увагу бібліотекар приділив відділу з літературою з права.

​Це змушувало замислитися. Навряд нам це показували просто так. Крісті була розпорядницею палацової частини відбору. І скоріш за все те що ми робили у минулі дні було якось пов'язано з другим етапом.

​Зранку я прокинувся від того, що Златан світив прямо мені в обличчя. Виявляється увечері забув закрити штори. На столику вже стояв дзбанок з водою та лежав свіжий рушник. Швидко вмившись, я знов опустився на край ліжка, міцно стиснувши пальцями прохолодну тканину.

Якщо я не зможу пройти другий етап? Якщо вирішать що я не гідний? Емма намагалася запевнити мене, що все буде чесно. Але… Якщо стане вибір між принцом, аристократом та ним, то кого виженуть з відбору? Вибір був очевидним. Тим паче на Відборі поки що був Леон. Усі ці дні мене не покидала думка, що йому можуть допомогти виграти. Гофмейстер не поніс би цю ідея імператору, якби не сподівався, що там зможе взяти участь його син.

​Через десять хвилин мого сидіння у двері хтось постукав.

​— Пане, ви вже прокинулися? Я принесла вам сніданок.

​«Пане» — гмикнув я. Кожен раз це звучало незвично.

​— Заходьте.

​Не варто затримувати слуг, коли у них і без того багато роботи. Служниця внесла тацю на якій стояла тарілка з кашею, куряче стегенце та огірок. У чашці за запахом знаходилася кава — популярний напій, що прийшов до нас з султанату Філанти. Мені вона була не до душі, я більше любив чорний чай.

​Їжа не дуже лізла у горло, так само як було перед першим етапом. Але цього разу я змусив себе з'їсти майже все. Після кави напруга в тілі стала ще відчутнішою.

​Може вкрасти принцесу і гайнути з нею кудись за край світу?

​Від такої думки я розсміявся. Ми б не встигли вийти за межі палацу, як нас вже схопили б. До того ж мені не хотілося, щоб Емма через мене жила в злиднях.

​Треба було брати себе в руки та йти підкорювати світ. Ну тобто суддів. А якщо не вийде тоді вже думати про викрадення коханої.

​Не пам'ятаю у який момент з «піду вмирати на самоті» змінилося на «всіх поб'ю, але вона буде моєю». Я знов гмикнув, накидаючи поверх сорочки камізельку та застібаючи дрібні ґудзики.

​До початку другого випробування було ще пів години. Коли я вийшов у коридор там стояв лише Грег. Це був чоловік близько тридцяти, в міру балакливий, привітний, розумний, він в голові міг швидко порахувати цифри. Мені подобалося як він тримався серед аристократів не намагаючись підлещуватися, удавати що тепер він один з них. Єдине що мене засмучувало — йому щиро хотілося одружитися з принцесою. Якби вона не була моєю коханою я б може зрадів, що хтось хоче бути з нею, а не з її короною.

​— Привіт. Нікого ще немає?

​— Пани ще сплять, — гмикнув Грег. — Хвилюєшся?

​Авжеж. Я не міг показати наскільки сильно натягнуті мої нерви.

​— Як будь-хто, — подарував стриману усмішку.

​— Я чув від слуг, що вони з вечора готують залу малої ради. Ти був там? Чув ти колись служив у палаці.

​— Кілька разів разом з принцесою. Там немає вікон.

​— То ти добре знайомий з принцесою? — в голосі чоловіка промайнула ледь прихована заздрість.

Я не встигнув навіть рота відкрити, як він продовжив:

​— Чому ти вирішив покинути свою посаду та прийти на відбір? Напевно там добре платили. Я чув в охоронців хороша платня, — заздрість зникла з голосу, залишився лише інтерес: — Хоча чого я питаю… один лише погляд на нашу принцесу і серце вже не слухає голос розуму.

​На щастя у цей момент задзвенів дзвоник і зі своїх кімнат почали виходити інші наречені. У мене з'явився привід не відповідати на питання.

* * *

Ми зайшли до зали малої ради. Я відразу помітив, що кімната ніби стала трохи меншою. Примруживши очі, помітив ледь помітне мерехтіння ілюзії, за яким проглядалися чиїсь силуети. Я почув, як слідом за нами зайшов Богдан.

​— Добрий ранок, панове, — життєрадісно почав він. — Хочу ще раз привітати всіх, хто пройшов перший етап та довів, що йому не страшні виклики дикої природи. Займайте місця за столом. Сьогодні ви спробуєте себе в ролі членів малої ради та вирішите кілька важливих питань, — продовжив він, обвівши нас поглядом. — Як ми знаємо, правитель уособлює не лише закон, а й вище милосердя. Тому будьте дуже уважні, бо від вашого рішення залежатиме доля людини. А ваша залежатиме від суддів. У тому числі від Його Величності Імператора та спадкоємної принцеси Емми. 

​Богдан повів рукою вбік ілюзії й вона на кілька секунд зникла, відкриваючи вісім стільців на яких вже сидів Канцлер, імператорська родина та кілька представників справжньої Малої Ради.

​— Ваші завдання вже лежать на столі. Кому яке завдання дістанеться не знаємо навіть ми. Ви наосліп маєте вибрати його. Доповідач пропонує вирок. Якщо ви не згодні — маєте право на вето або голосування. Переконайте нас, що ви здатні захистити інтереси Корони».