Розділ 28

ЕММА

Зранку мені вже оголосили, що перший етап офіційно завершений. З понад сто пройшло лише десять. Чи засмучувало це мене? Трохи. Бо я сподівалася, що в моїй країні більше сміливців. Перших налякав холод, других — звірі, а третіх підкупили, наплівши, що їм взагалі нічого не світить. Логічно, що вони вибрали гроші, ніж примарний шлюб зі мною. Але все ж серед цих десяти був мій Василь, міщанин, що тримав маленьку крамничку та дрібний дворянин. Жодного селянина.

Чекаючи на ранкове чаювання з батьком, я випадково почула, як Гофмейстер непокоїться тим, що два місця зайняті несправедливо і їх краще віддати комусь зі знаті. На щастя це було неможливо.

Бал на честь кандидатів, які пройшли у палацовий етап планувався на завтра. Сьогодні у них був час, щоб відпочити, а декому треба було підготувати одяг.

Як тільки випала можливість, я подумки потягнулася до Крісті.

«Облиш ці папери. Я хочу побачити, Василя» 

Здається навіть у думках, я почула, як вона важко зітхнула.

«Почекай пів години. Мені треба закінчити, а тоді я спробую його покликати до одного з потаємних коридорів» 

Я надула губи, зиркнувши на подругу, що сиділа за столом, обкладена купою звітів і списків. Я сидіти не могла. Мені хотілося скоріше побачити, розпитати Василя. Поцілувати врешті. Сьогодні я дізналася, що у нього була поранена нога.

Мене дратувало, що я мала постійно смикати себе, щоб поводитися як личить принцесі. Поки Крісті читала, а потім щось записувала, я все ж нервово міряла кроками вітальню, іноді заходячи у спальню. 

Трясця, я навіть не могла закритися у своїй кімнаті сама, щоб це не викликало питань.

«Ходімо» — нарешті прозвучав голос у моїй голові.

Не втримавшись, я рвучко скочила на ноги, відразу зловивши здивований погляд фрейлін.

— Ти закінчила? — швидко виправилася я. — Ходімо в бібліотеку. Мені треба знайти щось почитати. Набридло вже сидіти тут.

— Ваша Високосте, — озвалася Ліза. — Якщо вам щось треба, я негайно знайду потрібну книжку. Тільки скажіть.

Я стрималася, щоб не фиркнути. Ой, навряд.

— Я хочу сама вибрати, — я подарувала дівчині м’яку посмішку. — Займайтеся далі вишивкою. Нам треба підготувати десять хусток для хоробрих чоловіків, що пройшли перший етап.

Хитнувши головою, я наказала Крісті слідувати за мною. Ми пройшли довгим коридором, піднялися по сходах. В новому коридорі, Крісті кинула швидкий погляд та підняла гобелен, пропускаючи нас всередину. Я поспішила начарувати світло.

— Він десь тут? 

— Ні. Його сюди тепер не пустять. Трохи далі.

Я щиро раділа, що мого охоронця не було ці кілька годин. Він був зайнятий в іншому місці. Це було диво. На моє щастя мені дозволялося гуляти з Крісті у такі випадки. Вона як маг ордену могла у випадку чогось мене захистити.

Ми знов йшли, але вже таємним коридором. Мені здалося, що ми вже мали давно опинитися десь за межами столиці, коли Крісті нарешті зупинилися перед дерев’яними дверима. Фрейліна приклала руку з чарівним перснем і замок гучно клацнув. 

Моє серце радісно підстрибнуло — за ними стояв Василь.

— Не довго. Я почекаю вас тут, — прошепотіла Крісті.

Не чекаючи ні секунди, я кинулася йому на шию, а він ледь підняв мене над підлогою, закружлявши.

— Твоя нога! — охнула я, нарешті згадавши про його поранення.

— Вже як нова, — його губи склалися в усмішку. — Як ти? У тебе не було проблем?

— У мене все добре, — хотілося пожалітися, що на мене накричали, але часу у нас було не так вже багато. — А у тебе? Як ти залишок шляху пройшов? Ніхто не намагався…

Я не змогла договорити. Василь схилився до мене, накривши губами рот. Тут я зраділа, що перед цим він мене обіймав, так, як ноги відразу стали якимось ватяними. Одна рука лежала на моєму попереку, притискаючи мене до його грудей, інша зарилася у волосся. Я ледь не замуркотіла. Мої губи самі відповідали на поцілунок. Магія всередині мене також схвально загуділа.

«Досить!» — почула я в голові панічний голос Крісті.

Відкривши очі, я побачила що нас, ніби коконом огортає яскраве золоте світло. Магія Серця Духа не часто робила такі вибрики, але зараз, здається, вона вирішила ще раз нагадати наскільки ми потрібні одне одному.

Покліпавши, я нехотя відступила від хлопця.

— Гм, — Василь тихо розсміявся. Я підтиснула губи, щоб самій не засміятися. — Вона хоче у якийсь раз зламати нашу конспірацію. Ну все… Йди до себе.

Він нахилився, торкнувшись губами кінчика мого носа.

— Ми дуже скоро побачимося. Завтра бал. І ти там, навіть зможеш потанцювати зі мною, — прошепотіла я.

Чекати до завтра для нової зустрічі не хотілося, але якщо я залишуся тут, то на світло може прийти хтось. Пообіцявши, що за цей час нікуди не влізу, я попрощалася з ним.

Це не важко було виконати. Врешті коли він був зі мною в палаці шанси, що мене понесе на якісь пригоди — мінімальні.

* * *

ФРЕЙЛІНА ЛІЗА

Всі молодші фрейліни з нетерпінням чекали дня балу. Це була чудова можливість вигуляти нові сукні та прикраси подаровані Її Високістю. А також це була можливість ближче познайомитися з нареченими. Вони розуміли, що лише один з них стане чоловіком принцеси.

Аристократи були гарні та не набагато старші від них. Дівчата вже довідалися ім’я кожного та тепер розглядали картки, мрійливо зітхаючи. Ліза також зітхала, але її думки більше крутилися навколо молодого принца Елмера. Він їй сподобався з першого погляду на портрет, ще до того, як вона прочитала, що він син короля. 

Було у ньому щось чарівне: ці сірі з частинками ясного неба очі, біле наче молоко волосся, до якого хотілося торкнутися. Окрему увагу привертала шкіра. Спочатку Ліза злякалася, що він міг бути вампіром. У сусідньому королівстві чоловіки з таким кольором шкіри були не рідкістю. Он взяти хоча б короля Морла.