Розділ 81. Секретний рецепт

Лі-ши, щойно відкинувши свинячу голову, ще не встигла оговтатися від шоку, як раптом відчула, що щось довге впало їй на плече, а м'яка річ вдарила її по голові і впала просто в обійми. В ту ж мить у ніс їй вдарив нестерпний сморід, схожий на запах у свинарнику.

Побачивши, що саме вона тримає в руках, вона підстрибнула, наче ошпарена, і верескнула, як зарізана свиня. Цей крик оглушив Фан-ши, яка намагалася її заспокоїти, змусивши ту відступити на кілька кроків.

— Прокляття, прокляття!! Я твоя тітка, а ти наважилася кинути в мене цим лайном! У тебе є хоч крапля поваги до старших? Сьогодні ти так чиниш зі мною, а завтра так само зробиш із бабусею!! Я зроблю так, що все село дізнається, як Лю-ши виховує дітей!!

Лі-ши подивилася на свій забруднений одяг, від якого тхнуло свинячим послідом, і ледь не зомліла від нудоти.

Сяо-Цао з усмішкою дивилася на неї і сказала:

— Тітко, як же я вас не поважаю? Ви хотіли побачити, що в нашому кошику, а я, знаючи, що у вас із віком погіршився зір, спеціально «подала» вам це прямо під ніс, щоб ви добре роздивилися. Тепер, коли ви побачили, чи будете ви все ще стверджувати, що дідусь нас фінансує?

Не давши Лі-ши відповісти, Сяо-Цао підвищила голос:

— Тітко! В одному ви праві — нам справді нічого їсти! Сьогодні я взяла брата на пристань, щоб подивитися, чи зможемо ми знайти на ринку викинуте листя овочів або щось інше, що можна їсти.

Дядько Ван, який продає м'ясо, пожалів нас і віддав нам свинячу голову. А ці свинячі шлунки та кишки ми з Сяо-Шитоу підібрали, щоб спробувати відмити і з'їсти. Якщо від цього не вмирають, то краще терпіти сморід, ніж померти з голоду, правда?

Наша сім'я дійшла до такого стану, а ви все ще кажете, що дідусь нас підтримує? Ви хочете загнати нас у могилу? Чи ви заспокоїтеся тільки тоді, коли ми всі помремо з голоду і холоду?

Мао-ши, яка мала непогану думку про сім'ю Сяо-Цао після того, як отримала від неї кілька пампушок, саркастично зауважила збоку:

— Невістка, яка доводить сім'ю дівера до смерті — це справді перший випадок у нашому селі Дуншань! Лі-ши, якщо це правда, ти станеш знаменитою! Ц-ц-ц... Подивіться, до чого дійшли діти, що збирають і їдять таке лайно!

Обличчя Лі-ши змінилося. Її синові за два роки треба буде свататися. Якщо люди почують, що вона довела сім'ю рідного брата чоловіка до смерті, хто наважиться віддати за нього свою дочку?

Вона ворухнула губами, збираючись щось сказати, але Фан-ши, яка раніше намагалася її втішити, тепер дивилася на неї як на ворога. Вона обійняла Сяо-Шитоу, витираючи сльози, і сказала:

— Бідні діти, це не можна їсти, викиньте це негайно. Якщо справді нічого їсти, тітка позичить вам кілька цзінів зерна.

У Юй Хая защипало в носі, і на серці стало важко. Він підняв голову, щоб прогнати сльози, подивився на Лі-ши і сказав:

— Невістко, я можу поклястися небом, що ніколи не просив грошей у батьків, і батько ніколи таємно не допомагав нам! Коли ми ділили майно, я сказав, що навіть якщо нам буде дуже важко, навіть якщо доведеться жебракувати, я не попрошу в сім'ї жодного мідяка! Ви бачили, що в кошику, якщо більше нічого, то, будь ласка, йдіть!!

Лі-ши, зганьблена, змахнула хусткою і, присоромлена, втекла, щоб звести рахунки з дружиною Ерленцзи.

У маленькому рибальському селі не було секретів. Незабаром новина про те, що сім'я Юй Хая настільки голодує, що підбирає і їсть речі, які смердять як свинячий гній, розлетілася по всьому селу Дуншань.

Великий дядько Юй Хая, Юй Лічунь, так розлютився, що прийшов до будинку старого Юй і вилаяв його:

— Мати — мачуха, але невже ти, батько, теж несправжній? Дахай — твоя плоть і кров, ви хочете вбити всю їхню сім'ю? Якщо так, я не наважуся більше визнавати тебе своїм братом!!

Старий Юй із похмурим обличчям покликав Лі-ши і вилаяв її, а потім наказав молодшій дочці взяти десять цзінів просяного борошна і десять цзінів бататового крохмалю і віднести родині другого сина.

Юй Хай, звісно, не прийняв цього. Він уже сказав, що не візьме нічого від сім'ї, і поки ситуація не стала безвихідною, він не дасть приводу для пліток. Навіть коли старий Юй прийшов особисто, він не змінив свого рішення.

Тим часом Юй Сяоцао, налякавши Лі-ши свинячою головою і смердючими кишками, одразу почала прибирати принесені речі, готуючись робити тушковані страви.

— Е-е... Сяо-Цао, ти впевнена, що це можна їсти? Не витрачай даремно час і спеції! — члени сім'ї Сяо-Цао вже звикли до її вміння перетворювати непотріб на диво, але Фан-ши доброзичливо попередила її.

Мао-ши навіть принесла з дому накопані сьогодні дикі овочі і черпак бататового крохмалю, кажучи:

— Перестань возитися з цим, послухай тітку, викинь це негайно! Якщо не буде чого їсти, приходь до мене позичити, а коли зберете врожай батату, повернете! У кого не буває труднощів? Викидай, викидай!

Кажучи це, Мао-ши рішуче вихопила свинячий шлунок з рук Сяо-Цао і хотіла викинути його надвір.

Сяо-Цао запанікувала! Це був її важко знайдений спосіб заробити гроші. Якщо його викинуть, де вона завтра візьме обіцяні м'ясні страви за один мідяк?

Юй Хай, бачачи, що донька не знає, що робити, поспішно підкульгав, перехопив шлунок із рук Мао-ши і з усмішкою сказав:

— Сусідко, ми ще не дійшли до того, щоб голодувати. Дякую за турботу, але цей шлунок потрібен Сяо-Цао для корисних цілей. Вона почула про народний засіб, який може вилікувати мою ногу...

Мао-ши глянула на його ногу і зрозуміла:

— О! Так це для лікування ноги... Тоді зрозуміло. Якщо це справді допоможе вилікувати ногу, то можна і потерпіти сморід! Гаразд, крохмаль я заберу назад, а овочі залиште собі на суп увечері. Сяо-Цао, якщо завтра підеш копати дикі овочі, клич мене, я знаю місце, де багато грициків!

Сяо-Цао погодилася і провела Мао-ши, яка мала гострий язик, але добре серце. Фан-ши, однак, залишилася:

— Сяо-Цао, твоєї мами немає, я допоможу тобі це почистити!