Розділ 80. Скандал

— Наступного разу, коли різатимете свиню, чи можете залишити мені свинячу кров, шлунок і кишки? Я можу заплатити... — з надією запитала Юй Сяоцао.

М’ясник Ван був здивований і спантеличено сказав:

— Навіщо тобі цей непотріб? Дівчинко, це смердить і зовсім несмачне!

Юй Сяоцао загадково посміхнулася і сказала:

— Я знаю, але мені це потрібно... Давайте так, я заплачу вам два мідяки за попереднє замовлення. Ви все одно це викидаєте, тож краще продайте мені — заробите зайві два мідяки!

У м’ясника Вана бізнес і так йшов добре, тож він не переймався через ці два мідяки. Він усміхнувся і відповів:

— Добре, добре! Залишу тобі, а грошей не треба, вважай це подарунком від дядька. Надалі, коли вашій родині знадобиться м’ясо, просто пам’ятай про мій прилавок.

— Чи треба обв’язати свинячу голову соломою? Я піду в хату по шлунок і кишки! — м’ясник Ван дбайливо взяв трохи соломи і постелив на дно кошика Сяо-Цао, боячись, що нутрощі забруднять рибу, що лежала знизу.

Сяо-Цао попросила покласти і свинячу голову в кошик. Цього разу улов був непоганим, можна сказати, поверталися з повними руками. Вона також витратила десять мідяків на глечик соєвої олії, тож кошик був набитий по вінця і став досить важким. Сяо-Шитоу підібрав біля дороги палицю, і вони несли кошик разом, часто зупиняючись перепочити, тож дісталися додому лише після обіду.

Біля в’їзду в село вони побачили знайому постать, що блукала біля дороги, а за нею слідувала маленька чорна тінь. Побачивши брата і сестру, козуля першою кинулася до них, потерлася головою об ноги Сяо-Цао, наче просячи ласки, а потім почала гратися зі Сяо-Шитоу.

— Ха-ха! Не бачилися пів дня, малеча засумувала? Ти така розумна, що вийшла нас зустрічати. Друга сестричко, твій Сяо-Тан’юань, мабуть, уже десь повіявся! Тато правду казав, дикого кота важко приручити! — Сяо-Шитоу обіймав козулю, яка облизувала йому обличчя, і був цьому дуже радий.

Мініатюрне золоте кошеня, в яке перетворився Маленький Камінь, було дуже гордим і ні на кого в родині, крім Сяо-Цао, не звертало уваги. Сяо-Шитоу хотів подружитися з ним, але отримав удар кігтями, що залишив кілька червоних подряпин. Сяо-Шитоу і любив, і боявся його, тому щоразу з ревнощами підколював кошеня.

Сяо-Цао весело вщипнула Сяо-Шитоу за щоку і сказала:

— Що? Сяо-Тан’юань знову тебе образив? Сердитися на кота — це вже занадто!

Відколи Маленький Камінь набув тілесної форми, він щодня брав свій справжній п’ятиколірний камінь і йшов рано-вранці, повертаючись пізно ввечері. Він шукав у лісі джерела з найсильнішою духовною енергією і відмокав у них цілий день, повертаючись додому лише вночі.

Сяо-Лянь, яка довго чекала біля в’їзду в село, підбігла до них, задихаючись. Вона перейняла кошик, який вони несли, і здивувалася його вазі.

Коли вони йшли, кошик точно не був таким важким. Сяо-Лянь подумала, що тушковані тельбухи не продалися, і з усмішкою почала втішати брата й сестру:

— Сьогодні ввечері ми добре поїмо! Вчора я з’їла лише маленький шматочок шлунка і навіть не розсмакувала! Вечеря буде розкішною! Сестричко, завдяки тобі наша вечеря буде кращою, ніж на Новий рік!

Сяо-Цао хотіла потримати інтригу, але Сяо-Шитоу нетерпляче вигукнув:

— Старша сестро, сьогоднішніх тушкованих страв навіть не вистачило, ми все продали! Вгадай, скільки грошей ми заробили? Вгадуй швидше!

— Усе продали? — Сяо-Лянь здивовано відкрила рота. — Я сама пакувала порції, їх було шістдесят, тож ви могли заробити максимум шістдесят мідяків. Що тут вгадувати? Невже справді все продали?

Сяо-Цао, побачивши її сумнів, пирхнула від сміху і сказала:

— Менше ніж за годину все розібрали, і навіть не вистачило! Багато хто, хто купив, і ті, хто не встиг, питали, чи прийдемо ми завтра. Навіть управитель зі столиці похвалив смак наших страв!

— Це чудово! Шкода тільки, що тітка Чжоу нечасто ріже стільки курей... — Сяо-Лянь з одного боку раділа сьогоднішньому успіху, а з іншого — жалкувала, що це одноразовий бізнес.

Але вона швидко підбадьорилася, зважила важкий кошик і запитала:

— Сестричко, що в кошику? Ти не витратила всі зароблені шістдесят мідяків, правда? Не дарма мама каже, що в тебе гроші не тримаються...

— Ні! Я витратила лише шістнадцять мідяків, і ми вже повністю відбили витрати. Надалі все, що продамо, буде чистим прибутком! Коли розбагатіємо, поставимо на пристані намет і будемо продавати різні тушковані страви! — Сяо-Цао поплескала по кишені з грошима, впевнена в успіху свого бізнесу.

— Сяо-Лянь, Сяо-Цао, звідки це ви йдете втрьох? — дружина Ерленцзи («Другий дурень») пильно дивилася на важкий кошик у руках Сяо-Лянь і з удаваною усмішкою запитала.

Дружина Ерленцзи була відомою пліткаркою в селі, і її здатність розпускати язика могла змагатися лише з Лі-ши — вони були як два чоботи пара.

Сяо-Лянь не хотіла з нею розмовляти і відповіла побіжно:

— Сестра хотіла подивитися на пристань, тож Сяо-Шитоу повів її погуляти. Тітонько, брат і сестра ще не снідали, ми підемо додому...

Дружина Ерленцзи дивилася вслід трьом дітям, що поспішали геть, скривила губи, пирхнула і сказала:

— Пішли на пристань погуляти, а повернулися з кошиком? Цікаво, що там за добро! До речі, Лі Гуйхуа сьогодні скаржилася, що її свекор і чоловік принесли мало грошей. Невже старий Юй потайки віддав рибу цим дітям? Ні! Треба піти і розповісти їй!

Дружина Ерленцзи знайшла Лі-ши і все їй розповіла, додавши від себе барв. Лі-ши розлютилася:

— Чудово! То ось чому останнім часом грошей за рибу все менше, виявляється, все йде на допомогу тому нікчемі з другого двору і тій хворобливій!

Сяо-Цао з братом і сестрою щойно дійшли додому, і навіть не встигли занести кошик на кухню, як за ними прибігла Лі-ши.

Вона нахабно відкрила двері будинку Сяо-Цао ногою, і якби вони не були новими, то, ймовірно, розлетілися б. Ще не зайшовши всередину, вона закричала своїм пронизливим голосом: