Розділ 78. Відкриття бізнесу

— Сяо-Цао, це ти? Велика тітка не помилилася? — побачивши брата і сестру, велика тітка тепло привітала їх з лагідною усмішкою.

— Велика тітко! — Сяо-Шитоу одразу ж почав голосно вихвалятися. — Велика тітко, моя друга сестра приготувала дуже смачну м’ясну страву і хоче продавати її на пристані. Це так смачно! Велика тітко, двоюрідний брате, спробуєте?

Тітка похитала головою:

— Ваша страва на продаж, ми не будемо її їсти. Але якщо це м’ясна страва, то ціна, мабуть, висока? Може бути важко продати...

— Хочете побалакати — йдіть в інше місце! Не стійте тут і не заважайте моєму бізнесу! — це була жінка з простим прилавком з гарячою локшиною позаду них. Вона була худою, з тонкими ногами, тонкими бровами і очима та високими вилицями.

— Тітонько, я продаю лише закуски, це не завадить вашому бізнесу, чи можна... — Сяо-Цао подумала, що якщо хтось готовий витратити гроші на локшину, він не пошкодує один мідяк, щоб спробувати тушковану страву.

— Ні, ні! Швидко йдіть геть! Якщо ви завадите моєму бізнесу, чи зможете ви відшкодувати збитки? — жінка з високими вилицями подивилася на них зверхньо, як на жебраків, закотивши очі.

Велика тітка смикнула Сяо-Цао, яка хотіла ще щось сказати, і тихо прошепотіла:

— Ходімо, ця жінка відома своїм поганим характером. Можете піти до дідуся Лю, він теж продає локшину.

Поки вони розмовляли, робітники на пристані закінчили роботу і темною масою рушили в їхній бік.

Побачивши це, велика тітка швидко сказала дітям:

— Зараз найкращий час продавати їжу, швидко закликайте клієнтів. Ви вмієте? Потрібна допомога?

Сяо-Цао похитала головою, відмовляючись:

— Велика тітко, йдіть у своїх справах. Перед тим як ми прийшли, тато вже навчив нас, як закликати клієнтів.

Коли тітка пішла, брат і сестра підійшли до прилавка доброго дідуся і ввічливо запитали:

— Дідусю, чи можна нам продавати закуски поруч із вашим прилавком?

Це був саме той дідусь Лю, про якого казала велика тітка, — дуже доброзичливий старий. Він пожалів дітей, які мусили заробляти на життя в такому юному віці, і охоче погодився.

Брат і сестра стали поруч із прилавком, усміхнулися одне одному, і Сяо-Шитоу одразу ж почав голосно кричати:

— М’ясна страва за один мідяк! М’ясна страва всього за один мідяк! Дядечки, дідусі, хто взяв із собою сухий пайок, купіть м’ясну страву, щоб спробувати! Якщо не смачно — грошей не беремо!

— Що? Продають м’ясну страву? Порція всього за один мідяк?

— Ти здурів? М’ясо зараз таке дороге, продавати за один мідяк — це ж собі у збиток!

— За один мідяк м’ясної страви, мабуть, навіть на один зуб не вистачить... Забудь, краще купимо солінь.

...

Хоча крики Сяо-Шитоу привернули увагу багатьох вантажників, більшість лише дивилися, і ніхто не купував.

Сяо-Шитоу розхвилювався, подивився на сестру і запитав:

— Сестро, що робити? Така смачна м’ясна страва, чому вони не купують?

Сяо-Цао передбачала таку ситуацію. Людям потрібен час, щоб прийняти щось нове. Вона подумала, відкрила кошик, розгорнула один промаслений пакунок, позичила у дідуся Лю ніж для нарізання локшини, порізала курячі тельбухи на маленькі шматочки і підійшла до чоловіка, який їв локшину, усміхаючись:

— Дядечку, спробуйте нашу м’ясну страву, це безкоштовно. Якщо не сподобається, ви нічого не втратите, правда?

Чоловік завагався і вже хотів узяти шматочок курячого шлунка, який вона простягнула, але його товариш зупинив його:

— Не треба! Старий Чжао, хто знає, може вона шахрайка? Якщо ти з’їси, а вона почне вимагати гроші, що тоді робитимеш?

Почувши це, чоловік відсмикнув руку. Сяо-Шитоу від злості витріщив очі.

Але Юй Сяоцао спокійно і з усмішкою сказала:

— Дядечку, подивіться на наші маленькі тіла, ви ж нас одним пальцем роздушите. Що ми можемо у вас виманити?

Старий Чжао потер підборіддя і подумав, що це правда. Якщо м’ясна страва, про яку вона каже, йому не сподобається, він просто не заплатить, і вона нічого не зможе зробити. Мідяки в його гаманці, хіба ці двоє малюків зможуть їх забрати?

Він узяв бамбукову шпажку з рук Сяо-Цао, нанизав шматочок курячої печінки і поклав до рота, повільно пережовуючи. М’який і насичений смак печінки, що розчинявся в роті, змусив його очі засяяти від захвату.

— Добре! Добре!! Це справді дуже смачно!! Один мідяк, так? Дай мені одну порцію! — Старий Чжао без вагань дістав мідяк із пазухи.

Його товариш похитав головою:

— Невже так смачно? За один мідяк хіба наїсися? Старий Чжао, тебе обдурили!

Сяо-Шитоу люто зиркнув на нього і сказав:

— Мій тато казав, що в бізнесі головне — чесність. Ми вперше щось продаємо, звісно, ми не будемо псувати собі репутацію.

Сяо-Цао дістала з кошика пакунок із тушкованою стравою і з усмішкою сказала:

— Так, так! У майбутньому ми будемо постійно пропонувати нові види м’ясних страв за один мідяк, ми точно не зіпсуємо свою репутацію. Дядечку Чжао, ось ваша тушкована страва...

З насиченим смаком, що все ще відчувався в роті, Старий Чжао нетерпляче відкрив промаслений папір і виявив, що крім того виду, який він щойно спробував, там були й інші, і все разом складало майже пів миски. Спробувавши, він зрозумів, що хоча текстура різна, смак однаковий — чудовий.

— Це називається тушкована страва («луцай»)? Ніколи не чув! Непогано, смачно і вигідно!! Дай мені ще один пакунок, візьму додому дружині та дітям спробувати! — Старий Чжао змішав тушковані тельбухи з локшиною, і локшина, що мала сильний присмак бобів, стала набагато смачнішою.

— Слухаюсь! — Сяо-Цао взяла мідяки, дістала ще один пакунок із тушкованими тельбухами, а також зачерпнула ложкою кілька шматочків тушкованої курячої крові з горщика і поклала їх у миску Старого Чжао, сказавши: — Цей кривавий тофу дуже ніжний, якщо покласти в паперовий пакунок, він розчавиться. Краще я додам його вам у локшину!