Розділ 76. Чудовий смак

Глянувши крадькома, Лю-ши помітила, що донька працює не повільніше за неї, а обскубує навіть чистіше. Це її трохи здивувало.

Але це не дивно, зважаючи на минуле життя Сяо-Цао. Її магазин тушкованого м'яса славився своєю смаженою куркою, і щодня їй доводилося обробляти тридцять-сорок курей. Було б дивно, якби вона не мала навичок!

Очі Сяо-Цао хитро блиснули, і вона з усмішкою відповіла: «Мені не треба плати, тітко Чжоу, краще віддайте мені нутрощі з цих сорока курей!»

«Навіщо тобі курячі тельбухи? Невже ти збираєшся їх їсти?.. Цао-ер, я знаю, що наші справи кепські, і ми цілий рік не бачимо м'яса, але не можна їсти таку брудну річ! Давай так: коли я продам вишивку, куплю цзінь м'яса, щоб ти трохи поласувала...» — усмішка на обличчі Лю-ши згасла, а в очах з'явилося почуття провини.

«Мамо, не хвилюйтеся, ці тельбухи мені справді потрібні!» — Сяо-Цао дивувалася про себе: хіба в давнину люди не їли тельбухів? Невже це лише чутки?

Фан-ши усміхнулася і розрядила ситуацію: «Діти ростуть, у них свої ідеї. Сестро Муюнь, нехай спробує! Сяо-Цао, забирай усю кров і тельбухи, а плату за роботу теж отримаєш!»

Юй Сяоцао похитала головою: «Тітко Чжоу, грошей ми не візьмемо. Коли ми святкували новосілля, ви з сестрою Лінлун цілий день допомагали, навіть не пообідали. Якщо ми за таку дрібну допомогу вимагатимемо гроші, це буде некрасиво. Сусіди повинні допомагати одне одному!»

Лю-ши підтримала: «Цао-ер має рацію! Тітко, якщо ти знову заговориш про гроші, я розвернуся і піду...»

Бачачи наполегливість матері і доньки, Фан-ши перестала пропонувати гроші. За три години двоє дорослих і троє дітей обробили, обскубли і випатрали сорок курей. Причому швидкість і якість роботи Сяо-Цао перевершували навіть роботу її матері, і вона не поступалася досвідченій Фан-ши. Фан-ши не переставала її хвалити...

Коли роботу закінчили, Фан-ши пішла в будинок і винесла пакунок із солодощами, купленими вранці в місті, і насильно вклала його в руку Сяо-Цао, наполягаючи, щоб вона забрала його. Родина Чжоу продавала курей і яйця, а чоловік у вільний час торгував, тож вони були одними з небагатьох у селі, хто міг час від часу купувати дітям солодощі.

Лю-ши, тримаючи дерев'яну миску з курячими тельбухами, подивилася на доньку, яка несла глиняну миску з кров'ю і солодощі, і насупилася: «Ти справді вмієш готувати страви з крові? Не хвалися даремно, якщо не вийде, тітка Чжоу і сестри будуть сміятися».

«Мамо, не хвилюйся, коли я говорила дурниці?» — оскільки однією рукою тримати миску було важко, Сяо-Цао взяла мотузку від пакунка з солодощами в зуби і, тримаючи миску обома руками, швидко пішла вперед.

Коли вони повернулися додому, Сяо-Лянь уже приготувала вечерю і чекала на них. Сяо-Цао задоволено потрусила мискою і з усмішкою сказала: «Не починайте їсти, я приготую дещо смачненьке».

«Що за смакота?» — Сяо-Шитоу зістрибнув зі стільця, підбіг і, побачивши вміст миски, розчаровано скривився: «Це ж куряча кров! Друга сестро, ти про це казала?»

«Що це за вираз обличчя? Не віриш сестрі? Коли приготую, не дам тобі їсти!» — Сяо-Цао вдавано сердито вирячила очі.

Згадавши неймовірні кулінарні здібності сестри, Сяо-Шитоу поспішно вибачився: «Сестричко, я помилився. Твої страви — це вищий клас. Не зважай на дурного малого...»

«Йди, йди! Купи тофу за один мідяк у родини Ергоу!» — Сяо-Цао з усмішкою відіслала його і занесла миску на кухню.

Сяо-Лянь пішла за нею: «Я теж допоможу! Що робити?»

«Закип'яти воду, я бланшуватиму кров!»

Кров у мисці вже зсілася в червоні згустки. Сяо-Цао розрізала її ножем на кілька «брусків тофу». Взявши один шматок, вона обережно нарізала його кубиками, кинула в окріп, бланшувала до зміни кольору і вийняла.

Вона готувала «Кисло-гостру курячу кров». Оскільки вдома не було кислого перцю, вона замінила його квашеною капустою, яку принесла бабуся, дрібно нарізавши її. Також вона підготувала сушений перець, нарізаний імбир і розчавлений часник.

Сяо-Цао зачерпнула ложку олії з глечика, обсмажила квашену капусту, перець, імбир і часник до появи аромату, потім додала кров і легенько обсмажила. Кров не можна пересмажувати, вона має бути ніжною, як тофу, але смачнішою.

Подумавши, вона додала трохи оцту, щоб прибрати запах, потім сіль і соєвий соус. Перемішавши, щоб смаки поєдналися, вона зняла страву з вогню.

«Як пахне!» — Сяо-Шитоу прибіг із тофу, задихаючись, і почав втягувати носом повітря, як голодне кошеня.

Сяо-Цао також приготувала «Суп із курячої крові та тофу»: білосніжний тофу плавав у бульйоні, темно-червона кров виглядала апетитно, а зелена цибуля додавала яскравості — страва була ідеальною на вигляд і запах.

«Їсти подано! Їсти подано!!» — Сяо-Шитоу нетерпляче кинувся до столу, але Сяо-Цао його зупинила.

«Не поспішай! Ходімо зі мною, віднесемо їжу тітці Чжоу!» — вона приготувала подвійну порцію обох страв, звісно ж, не забувши про родину Чжоу.

Сяо-Шитоу надув губи, несучи «Кисло-гостру курячу кров», і дорогою намагався понюхати страву. Сяо-Цао зі сміхом сказала: «Ненажера, обережно, щоб люди не побачили, соромно ж!»

Сяо-Шитоу стиснув губи, стримуючи апетит, і сказав: «Друга сестро, виявляється, з крові можна зробити таку смакоту. Раніше ми завжди викидали кров, яке марнотратство! А ті тельбухи, що мама принесла, їх теж можна їсти?»

«Так! Наважишся спробувати?» — Сяо-Цао скосила на нього очі з напівусмішкою.

Сяо-Шитоу енергійно закивав: «Наважуся! Чому б і ні!! Якщо ти зробиш їх такими ж смачними, як кров! Чого тут боятися?»

«Мрій! Це на продаж, хто тобі дасть?» — Юй Сяоцао зморщила носа, показала йому язика і постукала у двері родини Чжоу.

«Іду, іду! О, Сяо-Цао, ви вже поїли?» — двері відчинила Фан-ши і здивовано подивилася на ароматні страви в руках дітей.

«Тітко Чжоу, кров готова. Сяо-Шитоу тримає кисло-гостру кров, а я — суп із кров'ю і тофу. Ви ще не їли? Якраз не треба готувати», — весело сказала Сяо-Цао, заходячи у двір і передаючи страви Чжоу Лінлун, яка вийшла з кухні.