Розділ 75. Допомога

Вона подумала і ледь не випалила «пів цзіня», але раптом згадала, що в давнину пів цзіня дорівнювало восьми лянам (звідси й ідіома «пів цзіня — вісім лянів»). Тому вона швидко виправилася: «Налийте кожного по чотири ляни».

Оцет і соєвий соус обійшлися їй у п'ять мідяків. Підрахувавши, вона згадала, що мама дала їй двадцять мідяків на кишенькові витрати, вишивка Сяо-Лянь продалася за сто мідяків, шовкові нитки коштували десять, спеції — тридцять, а ще десять вона силоміць всунула братові. Залишилося вісімдесят мідяків. Наче не дуже марнотратно, правда?

«Бур-бур...» — сьогодні вони снідали рано, і хоча Сяо-Шитоу звик їсти двічі на день, його живіт почав голосно протестувати. Хлопчик обхопив живіт руками і скривився, але нічого не попросив.

На ринку ще працювали кіоски зі сніданками. Сяо-Цао обережно взяла куплені спеції і повела брата туди. Вона замовила миску гарячого супу, дістала з дому млинець із грициками і розламала його в суп для брата.

Гарячий суп насправді був просто водою з капустою і сіллю, з кількома краплинами олії зверху. Чесно кажучи, смак був так собі, але суп був гарячим, і коли він потрапив у шлунок, стало тепло і приємно. Вранці млинці вже охололи, але розмочені в гарячому супі, вони стали неймовірно смачними і зігріваючими.

Дитина власника кіоску, років чотирьох-п'яти, жадібно дивилася, як брат і сестра їдять ароматні млинці, і почала смикати батька за руку: «Тату, я теж хочу такий пахучий млинець, купи мені!»

Власник кіоску, побачивши зелені овочі в млинці, здивовано запитав: «Дівчинко, де ви купили ці млинці? Звідки зараз свіжа зелень?»

Сяо-Шитоу, набивши рот млинцем, гордо відповів: «Це моя друга сестра зробила! Там не зелень, а дикі овочі, які ми накопали в горах. Моя сестра готує найкраще, ніхто так не вміє!»

«Хочу млинець! Тату, тату, хочу млинець із дикими овочами, вааа...» — малий, дивлячись, як смачно їсть Сяо-Шитоу, розплакався, пускаючи слину.

Вранці Лю-ши загорнула їм три млинці, що залишилися. Брат і сестра з'їли по одному, розмочивши в супі, і на столі залишився ще один. Побачивши це, Сяо-Цао поспішно сказала: «У нас залишився ще один млинець. Дядьку, якщо не погребуєте, візьміть для малого».

«Як же так? Вам самим не вистачить!» — зніяковіло усміхнувся власник, намагаючись заспокоїти сина.

«Нічого, ми поснідали перед виходом, просто хотіли випити гарячого, щоб зігрітися». Сяо-Цао бачила, що хлопчик не вгамовується і плаче так, що з носа полетіли бульки. Вони з братом з'їли по млинцю і випили супу, черв'ячка заморили, а ввечері вдома буде вечеря. Тому вона віддала млинець.

Власник подумав і сказав: «Тоді дякую! За суп грошей не візьму, це буде моя подяка».

Миска гарячого супу коштувала один мідяк. Зекономив мідяк — заробив мідяк. Юй Сяоцао подякувала і, взявши брата за руку, пішла з ринку до міської брами. Віз дядька Ма був уже повний, чекали тільки їх.

Якби Лю-ши дізналася, що Сяо-Цао витратила тридцять мідяків на спеції, вона б точно почала бурчати. Вдома їсти нічого, а вона купує приправи!

Повернувшись додому, Сяо-Цао обережно відчинила двері і зазирнула всередину. Сяо-Лянь, яка вишивала у дворі, побачила її крадькома і пирхнула зо сміху: «Сяо-Цао, ти що, щось натворила? Заходь, мами немає вдома!»

Сяо-Цао полегшено зітхнула, зайшла і скривила губи: «Нічого я не натворила! Просто купила трохи спецій і боялася, що мама сваритиме за марнотратство. Ось, це решта від продажу вишивки...»

«Я ж казала, витрачай решту як хочеш, купівля спецій — це не марнотратство!» — Сяо-Лянь взяла гроші, зважила їх у руці і здивовано запитала: «На скільки ти купила спецій? Грошей наче не поменшало?»

Раніше її п'ять мішечків продавалися за сімдесят п'ять мідяків. Сьогодні решти було на п'ять мідяків більше, ніж зазвичай, і вона це відчула.

Сяо-Цао розповіла про те, що власниця магазину підняла ціну, і додала: «Сяо-Лянь, не кажи мамі про спеції, вони мені потрібні!»

«Що це за секрети від матері?» — Юй Хай, кульгаючи, вийшов із будинку і з усмішкою подивився на своїх милих доньок. Тепер він міг ходити навіть без милиці.

«Нічого, нічого! Тату, ти вмієш робити такі бамбукові контейнери? Зроби мені два, коли матимеш час, треба повернути людям!» — Сяо-Цао змінила тему і простягнула Юй Хаю бамбуковий контейнер із соєвим соусом.

«Це найпростіша робота, для твого тата це раз плюнути», — Юй Хай понюхав вміст і усміхнувся: «Соєвий соус? Якби ще купити цзінь свинини і зробити миску тушкованого м'яса... Ох, оце було б свято!»

Відколи померла його мати, він не їв тушкованого м'яса і тепер мрійливо плямкав губами.

Сяо-Цао швидко вихопила соус і наголосила: «Ці спеції мені потрібні, їх чіпати не можна! А де мама?»

«Тітка Чжоу отримала велике замовлення, яке треба виконати до завтра, і попросила маму допомогти різати курей», — Сяо-Лянь взяла спеції і сховала їх у кутку кухні.

Юй Хай покликав Сяо-Шитоу: «Сину, ходімо вкривати город ковдрами... Наші овочі ростуть чудово, за п'ять днів паростки вже на пів цуня витягнулися. У минулі роки навесні так швидко не росли...»

Звісно, росли швидко, адже вона щодня поливала їх водою з духовного каменя. Сяо-Цао винувато потерла носа і сказала: «Піду до тітки Чжоу, може, треба допомогти», — і втекла.

Фан-ши сьогодні ходила на ярмарок продавати курей і яйця. У місті пан Хуан святкував шістдесятиріччя батька і замовив для бенкету понад тридцять курей. Управитель замовив у неї сорок курей, попросивши, щоб вони були почищені і доставлені завтра вранці.

Вона поспішила додому, але рук не вистачало. За пів дня треба було зарізати курей, обскубти пір'я і почистити. Чоловіка вдома не було, і вона, боячись не встигнути і втратити велике замовлення, попросила Лю-ши допомогти.

Коли прийшла Сяо-Цао, сестри Чжоу Лінлун кип'ятили воду на кухні, а Фан-ши з ножем різала курей. На землі вже лежало п'ять-шість півнів, що ще смикали лапами. Її мати, Лю-ши, сиділа біля великої дерев'яної миски і поливала окропом трьох зарізаних курей.