Розділ 73. Смирення

Млинець із грициками, хоч і був зроблений із грубого борошна замість білого, присмажився на сковороді до золотистої скоринки. Хрусткий смак у поєднанні зі свіжим ароматом грициків створював неймовірні відчуття. Родина, яка ніколи не їла подібних страв, одразу закохалася в цей апетитний смак.

Лю-ши запам'ятала рецепт і з усмішкою сказала: «Не думала, що з бобового і просяного борошна, без додавання білого, можна зробити таку смакоту. Цао-ер, це теж метод, який тобі підказали боги?»

Юй Сяоцао, із задоволенням жуючи млинець, на мить завмерла, а потім швидко відповіла: «Не знаю, мабуть. Я прокинулася і просто знала, як це робити. Ніби уві сні хтось сказав мені, що зараз можна знайти ці дикі грицики і як їх готувати... Тату, мамо, спробуйте пампушки з грициками, вони мають бути ще смачніші за млинці».

Готуючи пампушки з грициками, Сяо-Цао смажила тофу і перець, витративши чайну ложку олії, яку принесла бабуся, що дуже засмутило Лю-ши. А ще для тіста пішло дві жмені білого борошна, що, на думку Лю-ши, було занадто марнотратно.

Вона глянула на пампушки в кошику, завагалася, взяла одну і простягнула Юй Хаю: «Я з'їла два млинці і випила велику миску супу з грициками, я вже сита. Чоловіче, спробуй ти, а решту залишмо дітям... До речі, Сяо-Лянь, завтра сходи в місто, віднеси кілька пампушок братові. Заодно віднесеш кошики, які сплів тато, в крамницю».

Юй Сяоцао, яка перед Новим роком лише мигцем побувала в місті, коли прикидалася хворою, почувши про можливість прогулятися, одразу зголосилася: «Завтра краще я піду з Сяо-Шитоу, а Сяо-Лянь нехай залишається вдома, може, ще повишиває...»

Юй Хай, побачивши її ентузіазм, не хотів її засмучувати, але застеріг: «Можеш іти, але будь обережна, не розмовляй із незнайомцями... Сяо-Шитоу, пильнуй сестру, щоб не загубилася!»

Говорячи це, він розламав пампушку навпіл і більшу половину вклав у руку дружини: «Давай скуштуємо куховарство доньки. Якщо смачно, то можна буде назбирати більше диких овочів, робити пампушки і продавати їх на пристані».

Сяо-Цао енергійно закивала. Її батько, виявляється, має комерційну жилку!

Від села Дуншань до міста йти майже півтори години (три години туди й назад). Тільки-но почало світати, як Сяо-Лянь розбудила сестру.

Оскільки брат і сестра йшли в місто, Сяо-Лянь встала рано і приготувала гарячий сніданок, щоб вони поїли перед дорогою. Це була рідка каша з батату, розвареного до м'якості, і розігріті на сковороді вчорашні млинці.

Сяо-Цао випила повну миску каші, з'їла млинець, витерла рот і сказала: «Наїлася! Сяо-Шитоу, швидше, а то піду без тебе!»

Лю-ши загорнула три млинці, що залишилися, у тканину, щоб діти могли перекусити, якщо зголодніють. Подумавши, вона дістала зі скрині гаманець, відрахувала двадцять мідяків і сунула їх Сяо-Цао: «Візьми, ти вперше йдеш на ярмарок, якщо побачиш щось цікаве — купи...»

Ці двадцять мідяків були невеликою сумою, але для родини Юй, у якої залишилося всього двісті з гаком мідяків, вони були дуже цінні. За двадцять мідяків можна було купити понад два цзіні білого борошна або більше чотирьох цзінів грубого. Сяо-Цао не хотіла брати, але Лю-ши наполягала: «Візьми! Якщо не витратиш, принесеш назад».

Потім вона зібрала п'ять пампушок з грициками для старшого сина Юй Хана і загорнула їх у тканину. Сяо-Лянь принесла зі своєї кімнати п'ять вишитих мішечків і дала настанову: «Занеси це власниці «Чженьлун Сюфан» (Вишивальна майстерня «Чженьлун»), а потім купи мені шовкових ниток на десять мідяків, решту залиш собі на цукерки...»

Куточки рота Юй Сяоцао сіпнулися: всередині я доросла жінка, якій скоро тридцять, не треба зі мною як з дитиною, добре?

Отримавши безліч настанов від рідних, брат і сестра вирушили в дорогу до міста. Не встигли вони відійти далеко, як побачили Цянь Веня з маленьким вузликом за плечима, якого проводжала Мао-ши.

«Куди це ви зібралися?» — Мао-ши вчора зварила суп із грициків, і він виявився дуже смачним. Вона планувала сьогодні взяти дітей і теж піти накопати трохи, щоб зробити пампушки і побалувати родину.

Сяо-Шитоу, радісно вишкіривши білі зуби, голосно відповів, ніби боячись, що хтось не почує: «Ми з другою сестрою йдемо в місто, щоб віднести пампушки старшому братові!»

Цянь У, що стояв за спиною Мао-ши і тер сонні очі, почувши це, одразу пожвавішав: «Мамо, я теж хочу піти в місто з Сяо-Шитоу погуляти!»

«Яке ще гуляти! Дивися, щоб тебе викрадачі дітей не забрали! Сьогодні підеш зі мною копати дикі овочі, інакше ввечері не отримаєш їсти!» — Мао-ши заштовхала сина, що пручався, у двір, а старшому сказала: «Будь обережний у дорозі, наступного разу приготую тобі щось смачненьке!»

Сяо-Шитоу подивився на одяг Цянь Веня і запитав: «Брате Сяо-Вень, ти повертаєшся в місто на навчання? Ми теж туди, ходімо разом!»

Цянь Вень побачив, що Юй Сяоцао несе не тільки пухкий вузлик за спиною, а й три кошики в одній руці і великий плетений короб в іншій. Він підійшов і взяв у неї важкі кошики: «До міста далеко, з таким вантажем ти швидко втомишся. Давай я понесу».

«Ні, ні! Коли втомлюся, ми з Сяо-Шитоу понесемо разом!» — Юй Сяоцао міцно тримала ручки кошиків. Але її сили були меншими, ніж у Цянь Веня, і він зрештою забрав кошики. Сяо-Цао нічого не залишалося, як подякувати.

Чесно кажучи, Юй Сяоцао була не створена для довгих переходів. Вона думала, що вода з духовного каменя зміцнила її здоров'я і кілька десятків лі не будуть проблемою. На жаль, вона переоцінила себе: чим далі йшли, тим важчим здавався вантаж, і ноги ледве пересувалися.

На щастя, їх наздогнав віз дядька Ма з сусіднього села, який віз людей у місто. Побачивши трьох дітей, дядько Ма привітно гукнув: «Сідайте, підвезу! З вас трьох візьму плату тільки за двох».

На візку вони швидко дісталися міста. Цянь Вень хвилювався за безпеку брата і сестри, тому м'яко запропонував: «Сяо-Цао, у місті різні люди бувають. Може, спочатку зайдемо до школи, я залишу речі, а потім проведу вас до брата...»