Розділ 72. Баоцзи

Цянь У теж наблизився, тицьнув пальцем у фазана, якого Чжао Хань тримав у руці, і запитав: «Брате Чжао Хань, можна мені кілька пір'їн з цього фазана? Моя сестра постійно просить зробити їй воланчик із фазанячого пір'я...»

Сяо-Шитоу, не даючи йому зберегти обличчя, пирхнув і засміявся: «Хто хвалився, що вміє ловити фазанів? Перехвалив себе, еге ж? Тепер не знаєш, як викрутитися, і просиш допомоги у брата Чжао Ханя...»

«Камінь смердючий, май хоч трохи поваги! Я все-таки на два роки старший за тебе. Ти чув про повагу до старших?» — Цянь У розлючено закричав, і двоє хлопчаків знову почали галасливу перепалку.

«Тату, ми повернулися!» — Сяо-Шитоу ще навіть не зайшов у двір, а вже радісно кричав, ніби боячись, що хтось не дізнається про його «тріумфальне» повернення.

Юй Хай, який плів бамбукові кошики у дворі, почувши галас біля воріт, підвів голову і здивовано запитав: «Сяо-Вень, Сяо-У, Хан-цзи, ви чому прийшли? Сяо-Лянь, швидше неси стільці для гостей...»

Цянь Вень ввічливо зупинив Юй Хая, який намагався встати, і з усмішкою сказав: «Дядьку Дахай, не треба, ми з Сяо-У зараз підемо. Сяо-Цао, куди покласти цей кошик з дикими овочами?»

Сяо-Лянь відклала вишивку, здивовано подивилася на повні кошики овочів і вигукнула: «Стільки назбирали? Я й не знала, що в таку пору вже можна знайти дикі овочі!»

Юй Сяоцао без зайвих церемоній скомандувала: «Покладіть на кухні... До речі, брате Сяо-Вень, візьми трохи додому, зварите суп, він дуже смачний!»

«Ні, ні! У нас у льосі ще багато овочів, є що їсти...» — відмовлявся Цянь Вень.

Але Цянь У жадібно дивився на грицики в кошику і чесно сказав: «У льосі тільки редька і капуста, я вже втомився від них... Брате, ми ж сьогодні теж допомагали копати, нічого страшного, якщо візьмемо трохи».

Цянь Вень безпорадно глянув на нього і хотів знову відмовитися, але Сяо-Цао вже спритно пакувала овочі. Вона розділила один повний кошик грициків на дві менші частини: одну сунула в руки Цянь У, а іншу приготувала для Чжао Ханя, щоб він теж скуштував свіжини.

«Дядьку Хай, я сьогодні впіймав двох зайців і трьох фазанів, тато наказав принести вам одного», — Чжао Хань поклав зв'язаного трав'яною мотузкою фазана біля дверей кухні і вже збирався йти.

Юй Хай, спираючись на милицю, підійшов, кульгаючи, і сказав: «Навіщо знову принесли здобич? Останнім часом ви й так багато нам допомогли. Гроші за ведмедя ви теж майже всі віддали нам. Скажи батькові, що ви мені нічого не винні!»

Чжао Хань відкрил рота, його брови-мечі ледь насупилися: «Але ж гроші за ведмедя ви так і не отримали, жодного мідяка? Якби ми знали, тато віддав би їх вам і тітці таємно...»

Юй Сяоцао скривила губи: «Усе село знає, що ваша родина отримала триста лянів за ведмедя. Якби бабуся не отримала грошей, вона б давно прийшла до вас сваритися. Навіть якби ви дали гроші татові, бабуся все одно б їх видурила. Бабуся нам не рідна, це ще можна зрозуміти. Але тато — рідний син дідуся, а він допоміг бабусі приховати це від нас...»

«Цао-ер! Як ти смієш обговорювати старших? Хіба тато тебе так учив?» — Юй Хай підвищив голос, перериваючи доньку.

Сяо-Цао прикусила губу і вперто сказала: «Якщо вони могли таке зробити, чому бояться, що люди скажуть? У цьому винні дідусь і бабуся! Якби вони дали нам хоча б десяту частину від трьохсот лянів, нам не довелося б рахувати кожну ложку бобового борошна!»

Погляд Юй Хая потьмянів, він глибоко зітхнув і сказав: «Це тато нікчемний, змусив вас страждати...» — і, кульгаючи, пішов у головну кімнату.

Сяо-Лянь подивилася на вперту сестру, потім на самотню спину батька, хотіла щось сказати, але зрештою кинула: «Сестро, я запекла тобі батат у попелі під плитою. Витягни і з'їж...» — і побігла за батьком у кімнату.

Усі знали, що Сяо-Цао швидко стає голодною ближче до обіду, тому щоранку після приготування їжі закопували батат у гарячий попіл. Порівняно з грубими коржами і бобовою кашею, Сяо-Цао більше любила солодкий печений батат. Бабуся привезла батат, і родина залишала його для неї, навіть Сяо-Шитоу не наважувався з'їсти жодного шматочка.

Цянь Вень ніяково стояв, кашлянул і сказав: «Сяо-Цао, ми вже довго тут, час повертатися». Сказавши це, він потягнув повільного Цянь У і вийшов з двору.

Чжао Хань теж вирішив скористатися моментом і піти, але Сяо-Цао зупинила його: «Дякую за фазана, але тато сказав, щоб ви більше не приносили здобич. Цього разу візьму, але наступного разу поверну назад. Ось дикі овочі, які ми сьогодні назбирали, віднеси дядькові Чжао скуштувати».

Чжао Хань не відмовлявся, взяв кошик і сказав: «Завтра принесу кошик назад».

У дворі залишилися тільки Сяо-Цао і Сяо-Шитоу, дивлячись одне на одного. Сяо-Шитоу крадькома глянув на сестру і тихо прошепотів: «Тато, здається, справді розсердився. Йди вибачся перед ним. Він любить тебе найбільше, бити не буде!»

Коли Сяо-Шитоу бешкетував, батько клав його на коліна і добряче шльопав по сідницях. Юй Хай звик до фізичної праці, рука в нього була важка, і Сяо-Шитоу часто плакав, тримаючись за сідниці. Він найбільше боявся батькової «п'ятірні»!

Юй Сяоцао зітхнула, не знаючи, чи сміятися, чи плакати, і пішла в кімнату визнавати помилку перед батьком. Юй Хай, побачивши її щире каяття, не став її більше сварити. На цьому інцидент було вичерпано.

Вечерю готувала Юй Сяоцао, Сяо-Лянь лише допомагала. Вона попросила Сяо-Шитоу купити в селі тофу за один мідяк, зробила суп з грициками і тофу, коржі з грубого борошна з грициками, а також наліпила кілька пампушок (баоцзи) з начинкою з грициків, додавши до тіста трохи білого борошна.

Згадавши пампушку, яку Цянь Вень дав їй в обід, Сяо-Цао загорнула три пампушки з грициками в ту саму тканину і попросила Сяо-Шитоу віднести їх родині Цянь.

Двері відчинила мати Цянь Веня, Мао-ши. Побачивши тканину в руках Сяо-Шитоу, вона пробурмотіла собі під ніс: «Хіба це не та тканина, в яку я загортала пампушку для Вень-ера? Чому вона в цього хлопця? Син сьогодні довго гуляв, невже він не з'їв пампушку сам, а віддав комусь?»