Розділ 71. Хлопчик-красунчик

«Ти говориш про водяні грицики, вони ростуть у траві і мають перисте листя. А ті, що знайшла я, — це ранні весняні дикі грицики. Хоч на вигляд вони непоказні, але дуже смачні. Не віриш — понюхай».

Сяо-Цао викопала маленький кущик грициків, листя якого було всього два сантиметри завдовжки, і піднесла до носа брата. Вони справді мали свіжий аромат диких трав.

«Але ж вони такі маленькі...» — Сяо-Шитоу теж присів навпочіпки і, сопучи, почав копати.

Тут росло чимало диких грициків. Мабуть, за місяць усе тут вкриється білим килимом дрібних квітів. Юй Сяоцао вибирала більші рослини і швидко копала, сміючись: «Ми прийшли трохи зарано, за кілька днів вони б підросли. У найбільших листя завдовжки один-два цуні! Занадто малі не чіпай, нехай ще підростуть».

Брат і сестра рухалися вздовж канави, шукаючи і викопуючи рослини. На сонячному боці канави грицики проросли раніше, і їхнє листя було помітно більшим.

Тепле весняне сонце повільно піднімалося. Сяо-Цао з братом грілися в його променях, збираючи перший весняний урожай диких овочів.

Біля підніжжя гори, сидячи на камені, Цянь Вень відчув, що книга вже не так сильно його приваблює. Чуючи радісні вигуки Сяо-Шитоу, він час від часу піднімав голову і дивився на дві маленькі постаті за кілька десятків метрів від нього. Його серце більше не могло заспокоїтися.

Зрештою він згорнув книгу, сховав її за пазуху і пішов у бік брата й сестри. Вони були так захоплені, що не помітили його наближення.

Юй Сяоцао сиділа навпочіпки і поволі просувалася вперед, її лопатка безупинно працювала. Цянь Вень наблизився — невже в таку пору вже є дикі овочі?

Раптом Сяо-Цао побачила попереду цілу галявину великих грициків, радісно скрикнула і різко підстрибнула. Не помітивши Цянь Веня, що підкрався ззаду, вона з розмаху вдарила його потилицею в підборіддя.

Сяо-Цао схопилася за голову, обернулася і побачила Цянь Веня, який теж тримався за підборіддя з виразом болю на обличчі. Вона зніяковіло сказала: «Вибач, я не помітила, що ти ззаду. Тобі боляче?»

Під час удару Цянь Вень прикусив кінчик язика, і від болю в нього на очі навернулися сльози. Він поспішно вирячив очі і подивився в небо, боячись, що не стримається і заплаче перед дівчинкою.

Власне, вини Сяо-Цао тут не було, тому він шляхетно відповів: «Це моя провина, я не мав підходити так близько». Через прикушений язик він постійно втягував холодне повітря, його голос був трохи нечітким, а обличчя скривлене.

Юй Сяоцао пирхнула і розсміялася: «Ми обоє не хотіли цього, тож не будемо вибачатися. Ми заважаємо тобі читати? Коли викопаємо тут, я відведу Сяо-Шитоу далі...»

«Ні, ні! Я вийшов просто відпочити, вчитель каже, що треба поєднувати навчання з відпочинком... Давай я допоможу копати», — Цянь Вень підібрав поли свого бавовняного халата і присів, але зрозумів, що в нього немає лопатки.

Сяо-Цао похитала головою і знову взялася за щойно знайдені грицики, кажучи: «Не треба, краще йди читай. Якщо я заважатиму твоєму навчанню, це буде моя провина!»

Цянь Вень усміхнувся: «Вчитель казав, що не можна вчитися мертво. У «Лунь Юй» сказано: «Чотири кінцівки не трудяться, п'ять видів злаків не розрізняють — хто ж тоді вчитель?» — сказавши це, він узяв у неї з рук лопатку і почав копати грицики...

«Ой, ой! Обережно! Треба підрізати біля самої землі, інакше листя розсиплеться!» — побачивши, як він незграбно копає і за мить зіпсував кілька рослин, Юй Сяоцао з жалем попередила його.

Здалеку підбіг Сяо-Шитоу, тримаючи в поділ куртки купу грициків. Побачивши, що Цянь Вень забрав лопатку сестри, він висипал грицики в кошик, простягнув свою лопатку сестрі і сказав: «Друга сестричко, візьми мою, я бігаю швидко, збігаю додому по ще одну!»

Не встигла вона й слова сказати, як він уже мчав щодуху.

Юй Сяоцао присіла і терпляче показала Цянь Веню, як правильно копати. Незабаром він уже вправно працював. Вони сиділи пліч-о-пліч на краю канави, мовчки копаючи дикі овочі, і лише час від часу тихо перегукувалися, коли знаходили велику рослину. Між ними панувала легка і спокійна гармонія...

Незабаром повернувся Сяо-Шитоу з лопаткою, а за ним, щебечучи, йшов Цянь У. Побачивши, що брат не читає, а допомагає Сяо-Цао копати грицики, Цянь У здивовано запитав: «Брате, чого ти тут? Ти ж пішов читати!»

Цянь Вень глянув на нього і серйозно відповів: «Уже дочитав. Праця допомагає осмислити і закріпити прочитане. Сяо-У, хіба мама не просила тебе пасти качок? Ти знову втік, дивися, мама візьметься за віник!»

Цянь У трохи побоювався цього брата, який був старший лише на три роки, але поводився як старий дід. Він втягнув голову в плечі і сказав: «Качки вже в ставку, вони самі знайдуть їжу, мені там робити нічого... До речі, Сяо-Шитоу, навіщо ви накрили город за будинком соломою?» — Треба було терміново змінити тему!

Юй Сяоцао з усмішкою подивилася на нього і зауважила, що він зовсім не схожий на брата. Старший — світлошкірий, витончений і ввічливий, з тонкими рисами обличчя, а молодший — смаглявий, з густими бровами і великими очима, а коли сміється, видно два ікла — справжнє тигреня, дуже миле.

Сяо-Шитоу гордо випростався і сказав: «Яка ще солома? Це солом'яні мати, сплетені з пшеничної та рисової соломи, щоб гріти город!»

«Гріти город? Ви що, вже посадили овочі?» — Цянь Вень здивовано подивився на Юй Сяоцао. Інтуїція підказувала йому, що це її ідея.

І справді, Сяо-Шитоу самовдоволено заявив: «Авжеж! У передньому дворі посадили ще три-чотири дні тому. Сьогодні вранці я підняв мати і побачив, що насіння вже пустило ніжні паростки! Моя друга сестричка крута, правда? Вона придумує способи, про які ніхто не знає!»

«Ого! Справді проросло? Але ж уночі вода в чані замерзає, не боїтеся, що померзне?» — Цянь У вирячив очі від подиву. У попередні роки вони починали сіяти овочі лише наприкінці березня, а свіжу зелень їли не раніше квітня-травня.

Після зими на редьці, капусті і соліннях, при думці про свіжу зелень у Цянь У потекла слина.