1

Смерть сиділа за своїм запиленим робочим столом і нервово тарабанила по ньому кістяною рукою. Стіл припадав пилом, бо вона рідко за ним працювала. Зазвичай до “клієнтів” доводилося йти самій, а тут уперше за тисячі років вони завітали просто до її потойбічного кабінету.

Не те щоб саму Смерть можна було чимось здивувати, але ця рудоволоса відьма та її нещасний чоловік таки зацікавили найдревнішу сутність усіх світів.

– Уважно вас слухаю, – промовила Смерть, а коса, що спочивала збоку, погрозливо блиснула. Інструмент вимагав завершити роботу, проте Смерть не поспішала… Надто вже незвичний випадок.

– Я дуже перепрошую за себе й за свою дружину, – серйозно заговорив чоловік, поки рудоволоса з цікавістю роздивлялася Смерть. – Сталося жахливе непорозуміння…

– Та невже? – перебила його Смерть.

– Саме так, – продовжив чоловік, а руда замахала головою й усміхнулася на всі свої біленькі зуби.

Смерть уперше за своє існування відчула щось схоже на шок. До неї ще ніхто не всміхався. Вона бачила усмішки людей, звернені до тих, кого вони люблять, але ж не до Смерті…

– Кайрене, любий, зачекай, дай я все нормально поясню, – тим часом дівчина безцеремонно затулила рукою рота своєму коханому.

Якби в Смерті були людські очі, вони б точно полізли на лоба. Уперше їй катастрофічно бракувало людських очей…

– Зоє, благаю, – чоловік відвів її руку й нервово глянув на свою руду біду. – Просто помовч хоч трохи…

– Ні, – холодно зупинила його Смерть. – Нехай говорить.

– От бачиш? – докірливо глянула Зоя на чоловіка, а тоді повернулася до Смерті.

Страху в ній не було – ось що найбільше зацікавило Смерть. Як таке можливо? Її бояться всі. Дехто намагається це приховати, але Смерть не обдуриш. А ця… ця її не боїться.

Хм. Дивно…

– Отже, – бадьоро почала дівчина. – Усе почалося з гарбузового лате. Це такий напій…

– Я знаю що таке гарбузове лате, – перебила її Смерть.

– От і чудово! А в моєму фентезійному світі ніхто не знав що воно таке. Та там донедавна навіть про каву не чули! Уявляєте собі таке, пані Смерть?! – Зоя аж перехилилася через стіл, але чоловік смикнув її за плече й знову всадовив на стілець.

Бідолаха був такий блідий і знервований. Та Смерті він теж не боявся. Його лякала думка, що він може більше ніколи не побачити свою руду біду.

Хм. Цікаво…

– Ближче до справи, – мовила Смерть таким тоном, від якого в дівчини мало б усе всередині похолонути. Та Зоя лише знову їй усміхнулася…

Та що тут узагалі коїться?!

– Так я ж до справи, пані Смерть! Це все безпосередньо стосується нашої справи. Отже, притягнула я зі свого колишнього світу гарбузове лате й п’ю собі, аж раптом думаю от що – як це так, що тут не святкують Гелловін? Я жила раніше в іншому світі, поки один котячий привид не притягнув мене до фентезійного світу й не змусив побути там підставною відьмою… Але то вже інша історія. Дуже цікава, між іншим. От якби було більше часу…

І знову ж таки, якби в Смерті були очі, вона б їх зараз закотила. Ех, як же їй бракувало очей!

– Зоєєєє, – простогнав бідний чоловік, хапаючись за голову.

– Та зрозуміла я! Переходжу до головного. У пані Смерті й так часу обмаль, а тут ще я зі своєю історією потраплянського життя…

“Це вона ще й за мій час переживає?” – подумала Смерть.

– Отож п’ю я своє гарбузове лате й думаю от що – треба виправити цю жахливу несправедливість! Цілий фентезійний світ і без Гелловіну! Уявляєте, пані Смерть? А в нас навіть кав’ярні так прикольно прикрашені – гарбузики всюди, привиди, скелетики на мотузках, штучна павутинка по кутках із маленькими милими павучками. А ще продавчині в чудернацьких відьомських капелюхах! Ахахахах, ой… вибачте.

Смерть уже навіть не перебивала цю дивну руду дівчину. Вона слухала, поклавши череп на кістяну руку. Сьогодні у всьому всесвіті точно помре менше людей, ніж було заплановано. Ех… Від керівництва перепаде, але ж як цікаво ця відьма щебече!

Раптом у двері несміливо постукали. Вони прочинилися і до кабінету зазирнув скелет.

– Пані Смерть, – несміливо звернувся він, переступаючи з ноги на ногу. – Нам ще чекати чи вже можна повертатися назад?

– Поки чекайте, – нетерпляче махнула рукою Смерть.

Скелета миттю здуло, а двері самі зачинилися.

За ними почулося невдоволене бурмотіння, перемішане з тарахкотінням кісток…