2.

Ага, взяли! Мало того, що не хотіли навіть слухати, то ще й відбуваю покарання.
А мести вулицю потрібно було вже з п’яти ранку! І так ще сім днів. Що може бути гірше!?
А могло – тепер я точно знала, що в мене не слабкий потенціал, радар чітко показав, що я досить сильна і мене б допустили до другого туру. Але без довбаного сертифіката сподіватись немає на що.
Дивно, що мене і до комісії допустили. Якби батько не приплатив секретарці, то нічого б не було.
Зі злості я вдвічі швидше справилась із даною мені роботою і розвалилась на лавочці.
Навколо мене кружляли все ті ж невеселі думки. Мені вісімнадцять…Саме з такого віку беруть вчитись в Академію Зодіаків – найпрестижніший навчальний заклад країни. Сюди приїздять навіть із закордону. Чому тільки сто місць? Вони могли взяти на навчання взагалі всіх – нас не так вже й багато. Брат говорив, що вони не розрізнять на своїх і закордонних. Конкурс шалений. І на кожну стихію тільки по двадцять п’ять людей. Беруть тільки розумних, сильних і талановитих…І, якщо таких немає – можуть не взяти нікого! Тобто, хай яка я сильна – все одно мусила б здати тест не менше ніж на дев’яносто балів зі ста, щоб потрапити.
А потім обов’язкова співбесіда, під час якої також можуть відсіяти.
Років десять тому на вогненну стихію був ажіотаж і довелось влаштувати четвертий тур – біг з перешкодами. Всіх, хто не ввійшов у перших двадцять п’ять учасників просто відсіяли. Запропонували прийти ще раз.
Та ось тільки таких шансів потрапити на навчання було тільки три. Якщо ти пролітав тричі – все, АЗ тобі не світила. Були ще й інші заклади – два училища і кілька вищих шкіл для простих магів, але й туди брали не всіх.
А після заборони чарів несанкціонованих, багато тих хто так і не отримав знань просто віддавали силу назад у купель Зодіаків, добровільно.
Як про мене з однією сторони – це жорстоко, а з іншої – завдати комусь шкоди неконтрольованим викидом сили ще гірше. Тільки от мені не хотілось повертати силу…тільки-от, напевне, доведеться.
- Мала, я тобі їсти приніс! – завалився біля мене Седрик. – Мама бульйон передала. І пончики. А я купив каву.
- Їсти на вулиці – дурний тон. – безапеляційно заявила йому, а в животі забурчало.
- Ач яка. Тітонька Роуз тобі весь мозок промила, відвикай, студенти їдять де хочуть і коли хочуть.
- Седрик! – сердито буркнула я витягуючи термос з бульйоном з корзинки. – Ти ж знаєш, що мені це не світить. В найоптимальнішому варіанті мене могли б взяти у вищу школу, та це нереально. Можливо, якби моя сила проявилась раніше, з татуюваннями, як у всіх то ми могли б звернутись кудись, а так…- я сьорбнула бульйону, щоб не жалітись і далі. Як мене не гризла б образа на життя, він не винен. Брат і так зробив все можливе, щоб підготувати мене. Думаю, що могла б пройти всі етапи – навіть четвертий.
- В мене є тобі лист. – він протягнув мені білосніжний конверт з дорогого паперу з вензелями академії – чотирма стихіями. 
- Напевне, відмова. – вдавано байдуже мовила я.
- Вони не присилають відмов, мала. – з усмішкою сказав він. – Не маю уявлення про що він, та навряд…
Не слухаючи його я тремтячими руками почала розривати конверт. А він не давався.
- Просто подуй на нього. – врятував мене брат.
За мить я вже витягла блакитний папір і розгорнула.
- …міс Россі, раді вітати вас із переходом до другого туру відбору…О боже мій! Зодіаки! Седрик, я в другому турі!
Я накинулась на брата обнімаючи його, розлила на лавку бульйон, але мені було всеодно. Мені дали шанс. І це неймовірно.
- Я ж казав. – задоволено пробурмотів брат, коли я його відпустила. – Ти там всіх порвеш.

Через тиждень, коли закінчилась перша хвиля вступної кампанії нас викликали здавати письмовий тест. Вдома мене готували всі. Тож я сподівалась, що не дуже погано його здам. Мінімальний прохідний бал на співбесіду дев’яносто. Не мало й не багато. Всі хто з меншими балами відразу ж могли відправлятись шукати щастя в іншому місці.
На вході показала лист-запрошення на тест. І сіла за першу парту. Списувати я не збиралась – звідки мені знати, що спитають цього разу. Тож готувалась чесно. В нашому місті назбиралось аж восьмеро. На кожен регіон була своя комісія. І всіх відібраних вже після тесту відправляли в саму Академію на співбесіду.
Було трохи боязно. І поки чекали початку і поки роздавали запечатані конверти з питаннями. А потім все змінилось зосередженістю. Я з маніакальним завзяттям вирішувала задачі і головоломки, відповідала на тестові і інші питання. І як виявилось - справилась першою. Ще раз перевірила свої потуги і вирішила здавати.
- Міс Россі, ви впевнені, що більше нічого не хочете написати, чи переробити? – здивовано оглянула мене молода асистентка.
- Ні, дякую. Навряд чи видам щось більш розумне.
- Ну, як хочете. Та дарма, ви могли б хоча б з вдячності, що вам дозволили брати участь попрацювати краще.
- Я вдячна, повірте. А коли будуть результати?
- Через годину. Підходьте і вже будете знати напевне.
Я подякувала і пішла в кафе напроти міської Ради. Саме там проводився конкурс. Замовила собі гарячий шоколад і тістечко. Ням-ням. 
Просто насолоджувалась смаком їжі і краєвидом з вікна не думаючи про майбутні перспективи. Про те, що могла погано написати тест. Про те, що мене могло очікувати в такому випадку. Через хвилин десять до мене приєдналась одна з дівчат, що писали тест.
- Можна?
Я кивнула і вона присіла з чаєм і тортиком.
- Марі. – представилась вона. – Ждеш результатів?
- Типу того. Вони б, звісно, і листом прийшли, та навіщо нервувати зайвий час?
- А чого на тебе асистентка напала?
- Та так, нічого особистого. Я її хлопця відбила. – зовсім не соромлячись збрехала дівчині. Не варто всім знати про мою інакшість.
- Ну тоді зрозуміло. – кивнула вона і замовкла.
На щастя далі дурних питань не лунало. Ми пили мовчки.
- І так, міс Ауріка Россі – дев’яносто дев’ять балів. – з широко відкритими очима видала вона мені сертифікат і запрошення на співбесіду. Седрик був правий. Всіх порву.
З нашого міста не пройшов більше ніхто.