Знесений дах

Шторм часто порівнюють з коханням. Воно й не дивно, бо і перший й друге часто закручують в таку круговерть, що вибратися важко. 

А ще від шторму, як і від кохання, зносить дах.

Вночі всі намагалися заснути, скрегочучи зубами. Гулкі завивання розганялися залою, висвистуючи то тут, то там. Хільда крутилася на подушці не в силах заплющити очей. Як тільки її тіло розслаблялося й вона уявляла колишній дім і друзів, за якими скучала, різкий звук знадвору збуджував її. 

Під ранок Хіллі засопіла, але ненадовго. Її розбудила пані Олівія.

— Ґільдо. Ґільдо — шепотіла вона, а потім: — Ґільдо, та вставай уже!

Дівчина натягнула на голову ковдру. Її смолясте волосся розповзлося павутинням по подушці.

— Ґільдо!!!

— Пані Олівіє?

— Бура пройшла. Вставай на сніданок. 

У кафетерії всі столики були зайняті. І, на нещастя,    залишилося лише два вільних — біля Фреда та Блейка. Фред уже махав рукою пані Олівії.

— Навіть не думай! — зупинила пані Хільду, яка вже рушила в бік вільних місць. 

— Але ж...

— Зараз щось звільниться. 

Хіллі бачила, як Фред підвівся з місця й пішов до них. 

— Знову цирк?! — гаркнув він. 

— Нам не дозволено. 

— Ви з нами в машині сиділи! Вспокійся!

Він грубо схопив пані Олівію за руку, якою вона тримала тацю з їжею. 

— Не чіпай мене!! — гаркнула пані Олівія.

Хільда з Блейком дивилися на цих двох з прикутим поглядом. Вони нагадували стару сімейну пару, що сварилася через дрібниці, не втративши внутрішню стихійну пристрасть. За сценою спостерігали всі. Здавалося, настала суцільна тиша. 

— Хоч на підлогу сідайте. Мені все одно! Общинниці, бляха. - його шапочка біні скринилася на один бік. Він поправив її і, розвернувшись на каблуках, повернувся до стола. 

Пані Олівія з Хільдою якусь хвилину-другу стояли посеред заповненої столової, а потім попрямували до Блейка з Фредом. 

Коли Хіллі сіла навпроти Блейка, то переймалася, чи він не бовкне чогось про вчорашню «бесіду». Але хлопець ледь кивнув головою, ніби вони не знайомі. 

— Вшиємося звідси за півгодини, — промовив Фред, пережовуючи шинку з хлібом. 

— Добре. — ствердила пані. 

На вулиці дув крижаний вітер. Він чіплявся за відкриту шкіру колючими пазурами, проникав під одяг. Повітря було надміру вологим, дихати ним було так само як дихати паром з окропу. Хільда вийшла й відразу пірнула в калюжу, залишену ураганом біля спортзали.

— Нечепура! Ґільдо, дивися під ноги! — злостила пані Олівія.

Правий черевик хлюпав холодною водою. Вона зняла його, вилила воду й одягнула назад. У машині Хільда знову зустрілася поглядом з Блейком у дзеркалі заднього виду. Він дістав щось з бардачка й простягнув їй.

— Якщо знімеш капці й поставиш туди ці устілки, то висохне швидше. 

Дівчина помахала головою.

— Просто візьми. Не обов'язково впиратися рогами.

Переміг здоровий глузд. Хіллі озирнулася, швидко зняла черевика і засунула туди грілки. Вона хотіла подякувати, навіть відкрила рота, але в машину сіла пані Олівія. При ній вона зайвий раз не наражалася на покарання. 

— Ґільдо, сядь прамо! — звичайно зробила заувагу та. 

Дорога була встелена чорними гніздами та поламаними гілляками.  Ближче до узбережжя біля хатів лежали величезні стовбури, вирвані з корінням. Червона черепиця з дахів рясніла в зеленій траві. Всюди, куди не глянь, були суцільні озера з каламутною водою.

Поки їхали додому бачили машини екстрених служб, які партіями заїжджали до містечок і сіл. 

— Біс його забирай! — сплюнув Фред в опущене вікно, коли побачив будинок пані Олівії та Ґільди. 

Стіни почорнілі від брудних потоків води, квіти, які стара пані так ніжно плекала лежали розідраними в різних частинах двору. Крім них всюди виблискувало гостряками скло. Перекриття, ніби рудава перука, злетіло з хатини. 

Вперше пані Олівія хлюпнула через ніс.

— І що то тепера робити?

Фред не звернув на неї уваги, вийшов з машини прямо в болото й тараснув за собою дверцятами.

— Блейку! — крикнув він, хоча Блейк стояв вже поруч. — Ходім всередину. Глянем, шо там. 

Вперше за весь час Хіллі бачила пані Олівію в розпачі. Вперше за увесь час розпач закрався і їй під шкіру, від нього все німіло. Якщо її кімната під дахом зруйнована, то де вона тепер має жити? Її знову відішлють, як непотріб? 

Невдовзі чоловіки вийшли з будинку. Пані Олівія пішла їм на зустріч, наказавши Хіллі сидіти в машині. 

— Нагорі в стелі велика дюрка, — Фред дістав люльку з кишені, кілька разів намагався її підпалити — вологий вітер заважав. Нарешті на третій раз підпалив. — Внизу вибиті два вікна, але жити мона.

— А як же ми будем? — нижня губа старої тремтіла. — Ше ж холодно...