Принцеса в біді

Чемним дівчатам належить бути чемними. А ще зразковими, чесними, покірними, мовчазними, охайними, в міру розумними, вміти грати на фортепіано, флейті, скрипці, танцювати вальс, говорити французькою та англійською, любити поезію Шекспіра, грати в місцевому театрі. Однак ні в якому, повторюю ні в якому разі не закохуватися. Тоді вони втрачають голову та роблять дурниці, через які опісля опиняються в цілковитій дупі. Цієї помилки й припустилася Хільда.

Вона тікала через вікно на другому поверсі. Не надто розумно, але так, як ця авантюра відбувалася втретє, юна Попінс не зважала на труднощі й думала, що «прокатить». Серце вже не стукотіло копитами в грудях і руки не пітніли, коли залишивши на ліжку опудало з подушок вкрите ковдрою, дівчина відчинила віконну шибку й вистромила спочатку одну ногу на слизьку гілку бука, а потім іншу. Дивовижно, як все легко відбувається в книгах, і як важко на практиці. Цього разу Хіллі пощастило менше, її ноги  зіслизнули з кори, напередодні йшов дощ, а сам тулуб мішком картоплі впав додолу. «Була б розумна — звернула голову» — з'язвила Хіллі голосом доглядальниці. Вона ще якийсь час пролежала в зеленому пушку трави, чи, бува, ніхто не прокинувся, а потім підірвалася на ноги й побігла чимдуж у бік пляжу. 
Десь на піщаних дюнах вона зупинилася віддихатися. Спостерігаючи за ватрою і великою компанією напівоголених хлопців і дівчат, підігрітих стихіями вогню, води та вітру, Хіллі передчувала драйв вечірки. Зі шкільного рюкзака - єдиної сумки, яка в неї була, - вона дістала короткі шорти та широку футболку. Розпустила волосся. Як добре, що в неї була хоч Ненсі, яка могла позичити речі. Бо спідниця по кісточку, коричневі черевики й лляна сорочка з комірцем  навряд чи пройдуть тут фейсконтроль. Нарешті Хільда перевдягнулася, відчуваючи всередині нестримний потік радості, навіть не зважаючи на те, що шорти були злегка затісними й впивалися в саму дупу. 
— Геей! — радісно затуркотів Філ.
Його ноги, що розкидали пісок від бігу, мускули, що грали зі світлом вогню, пряме зализане волосся, Хільда побачила здалека. Але не хотіла йти йому на зустріч. 
— Гей! — відповідає ігриво Хіллі. 
— Ти прийшла! Аж не віриться! Ходімо, я познайомлю тебе зі всіма, — він схопив її зап'ясток і з силою потягнув. Однак вона викрутилася.
— Філе, бля! Не можна!
— Вибач, вибач. Бляха, я постійно забуваю. Тоді пішли до моєї машини. Там посидимо в кузові. 
Хільда без жодних вагань рушила за хлопцем у глибину піщаних дюн, що сріблястими пісками виводили до автостоянки. З Філом Хіллі ніколи не боялася, щось було в тому хлопці від прадавніх ацтеків чи цивілізацій Мая. Він магнетизував, викликав довіру. І якщо їй у голову і закрадалися думки про те, що він хоче більшого, - нехай. Вона отримає насолоду в будь-якому разі. 
Місяць освітив темно-червоний пікап на стоянці. Філ заліз усередину й покопирсавшись дістав два великих теплих ковдри. Одну з яких постелив у кузові, а потім підсадив за талію Хільду і заліз сам. Іншою ковдрою обволік дівчину. 
— А тепер розслабся й дозволь всесвіту погратися з твоїм розумом. 
Хільда не зрозуміла й, перекинувши ногу через Філа, намагалася сісти зверху як вершниця. 
— Зупинись! Що ти робиш?!
— Ти ж сам сказав розслабитися?
— У нас не буде сексу, Хіллі! 
— Придурок. 
Хільда швидко злізла з Філа, який пручався під нею, як вуж на сковорідці.
— Тобто, я хотів сказати, що не зараз, — промовив він, віддихаючись, ніби виправдовувався. 
— Чому? 
— Ти ж сама розумієш. 
— Не ускладнюй, — дівчина закотила очі, ця зустріч не вартувала недоспаної ночі. 
І де це видно, щоб хлопець відмовляв дівчині у сексі майже без зобов'язань? Хіллі тупо дивилася попереду себе, вона не могла зрозуміти своїх емоцій: було гірко, соромно чи роздратовано? Солоний вітер тим часом грався з її чорним волоссям, заповстував його, утворюючи ковтуни. Філ позирав на неї з-під лоба, засмучений і якийсь збентежений, ніби це йому тільки що відмовили. 
— Ти ображаєшся? — запитав він стиха. — Я не хочу, щоб це відбулося на ржавому пікапі мого дядька. Ти варта більшого. 
Хіллі нічого не відповідала, лише прикривалася ковдрою від вітру, що підіймав пісок. 
— Забий, — нарешті промовила вона, зіскочила з кузова. — Мені вже час. 
— Але ти тільки прийшла! Я хотів познайомити тебе з...
— З ким? Друзями?! — вона засміялася глибоким злим сміхом. — Так вони мене знають.
— Але ти ж інша, Хіллі! Ти не така, як про тебе говорять.
— Не церковна миша? 
Вона віддалялася від пікапа, йшла попереду. Позаду плівся хлопець, викрикуючи їй фрази у спину. 
— Ні! Ти гарна, розумна. 
— Мені нудно, Філе — зі словами дівчина жувала пісок.
— Я кохаю тебе! 
Вони дісталися пляжу, де віддалік буяла вечірка в самому розпалі. Ватра розгорілася ще більше, вітер доносив не лише сіль моря, але ще й дим дровеняк і смажених сосисок. Гула музика, відбивалася ритмами напівголих тіл. 
Хіллі зупинилася навпроти дійства — це було дещо ризиковано — й обернулася до хлопця обличчям. 
— Що ти хочеш від мене?!
— Я тобі хоч подобаюся? 
— Ти хочеш зустрічатися з общинницею? — Хіллі склала руки на грудях і усміхнулася. — Добре подумав? 
— Ти не відповіла...
Хлопець бажав продовження, та він ще не знав, що за якусь мить він більше ніколи не побачить Хіллі. Як, власне, і вона його.
— У що ти вдягнена, паскудна дівко?! — доглядачка підбігла до Хільди, ледь не рвучи на ній одяг. Схопила за розпатлане волосся і стисла в руці чорний жмут. І хоч доглядачка була вже не молодою панянкою, мала мертву хватку і силу вола. «Пусти!» — кричала і виривалася дівчина. 
Поки вона борсалася в піску, поки жінка тягнула її за волосся до машини, навколо них збіглася компанія з пляжу. Хільда вихоплювала їхні погляди один за одним: співчутливі, перелякані, веселі, злостиві. Найбільш збентеженим і нажаханим був погляд Філа, та сам хлопець нічого не міг вдіяти, а якщо ринувся визволяти «принцесу з біди», то зробив би тільки гірше. Він про це знав, тому просто відпустив.