Глава 7

Мене розбудив запах кави з корицею. Улюблений аромат залоскотав ніздрі, приємно огорнув. Сонливість як рукою зняло і з'явилося бажання негайно спробувати його джерело.

- Доброго ранку, Златочко, - губи Вані ніжно торкнулися моєї щоки.

Я розплющила очі. Виявляється, за вікном уже пізній ранок. Не пригадую, коли так довго спала. Одягнений у боксери та футболку Ваня, сидів на краю ліжка, тримаючи в руках тацю. На тій була скляна чашка з латте. Пухнаста біла пінка посипана корицею у формі серця. Поруч мініатюрна вазочка з рожевою чайною трояндою. Шоколадний кекс на тарілочці. Так мило та приємно, хоч і трохи банально. Мені ніхто кави в ліжко не приносив.

Не говорячи, що п'ю каву тільки після їжі, перед якою в мене завжди дві склянки теплої води, я поцілувала Ваню, відкусила шматочок кексу і запила кавою. Фізично відчувала щасливий і закоханий погляд його світло-карих очей, сповнений радістю від того, що хлопець мене порадував.

Поставила чашку на тацю, забрала її з Ваніних рук і перемістила на тумбочку. Сама потяглася до хлопця та поцілувала у губи. Забралася пальцями в коротке темно-русяве волосся, одночасно опускаючись на ліжко. Ваніни губи змістилися на шию, густа щетина злегка дряпала шкіру. Від холодних рук по тілу розсипалися мурашки. Я вкрила нас ковдрою, щоб стало тепліше. Незабаром мені стало приємно, але того вогню, від якого крутить голову, не виникло. Якоїсь миті я просто лежала і чекала, поки все закінчиться.

– Я кохаю тебе, – сказав потім Ваня.

- І я тебе, - прошепотіла я. - У душ спочатку я чи ти?

- Давай ти.

Поспіх, з яким я вислизнула з ліжка, навряд чи уник уваги чоловіка. Стало якось не по собі. Не хотілося його хоч чимось кривдити.

Ванна кімната була маленькою та поєднаною з туалетом. Скрутивши волосся в пучок на потилиці, щоб не замочити, я забралася до мініатюрної акрилової ванни, закрила білу пластикову шторку і включила воду. Взяла з полички свій гель для душу, привезений із дому, намилилася. Знову майнула думка, раптом колись я тут житиму. Буду Ваніною дружиною. Що це буде за життя?

Знову нагадавши собі, що мене а ні почати жити разом, а ні заміж не кличуть і що зустрічаємось ми лише місяць, я ретельно вимилася. Витерлася потім невеликим рушником, намастилася кремом для тіла. Потім нанесла догляд і на обличчя, зробила легкий макіяж. Звичка завжди бути доглянутою виробилася відразу, як з'явилася хоч якась можливість купувати креми та косметику. Хоч скільки зараз говорять про натуральність та природну красу, прикріплюючи відфотошоплені фотографії дівчат, мінімум макіяжу необхідний.

Розпустивши волосся, я розчесала його. Як і передбачала, мити потреби не було, я робила це тільки вчора. Але все одно нанесла на коріння трохи сухого шампуню, щоби додати об'єм. Вийшла і вирушила на кухню готувати сніданок. Хотілося яєчні. Думаю, Ваня теж буде не проти. Блукаючий погляд вихопив із напівтемряви передпокою синю обкладинку, що стирчала з кишені Ваніного піджака, що недбало висить на гачку. Лазити по кишенях і копатися в листуванні для мене моветон і я не знаю як вийшло, що рука сама потяглася до неї.

Трудова книжка. Погортавши її, я побачила запис вчорашнім днем. "Звільнений за власним бажанням". Отож, звідки взялася та коробка на задньому сидінні. Але чому? Ваня дуже дорожив роботою, максимально намагався досягти кар'єрного росту.

- Що ти робиш?

Я скрикнула і мало не випустила з рук документ.

- Ти звільнився? А мені чомусь не сказав? – зустрівшись з його незвично злим поглядом, я осіклася.

- А що казати? Дістало все, от і пішов. Зарплата ніяка, начальник кретин. Знайду краще.

- Так… Гаразд, - я незграбно сунула книжку назад у кишеню, щиро шкодуючи, що взяла її в руки.

Ось правду кажуть, якщо не хочете собі проблем, не чіпайте телефон, комп'ютер та кишені вашого хлопця.

- Я збиралася готувати яєчню. Будеш?

- Так…

Пом'якшившись, він обійняв мене. Потерся носом об маківку, вдихаючи запах волосся. Потім подався за мною на кухню і спостерігав, як готую сніданок. І начебто все було в порядку, але якась неясна тривога не покидала мене всі вихідні. Знову і знову я відганяла її, зосереджуючись на тому, що відбувалося тут і зараз. А тут і зараз у нас із Ванею були чудові вихідні. Ми гуляли, ходили в кіно, вечеряли у гарному ресторані. Багато говорили. Два дні пролетіли, як одна мить.

А коли в понеділок він підвозив мене на роботу, на очі потрапив борд із рекламою Вєтровського ресторану. Слідом за роздратуванням, що стандартно піднялося, від нагадування про цього чоловіка постало питання. Що, як Ваніне звільнення справа рук Вєтрова? Я ж його розлютила за день до цього. А така ось підла помста цілком у його стилі. Принизити. Продемонструвати владу та могутність. Та ще й відігравшись на близькій людині.

Якщо я маю рацію, то стережись, Гад Вєтров!

*****

- А я на тебе ще в п'ятницю чекав, - Гад Вєтров вишкірився на всі свої огидно білі тридцять два зуби. – А коли не приїхала, то грішною справою вирішив, що помилився у Ванечці.

Розвалився в дорогому шкіряному кріслі, з настільки задоволеним виглядом, наче я для нього з порога роздяглася. Якщо до того, як я увійшла до цього кабінету розміром з футбольне поле, і були сумніви щодо правильності зроблених висновків та адекватності реакції у вигляді приїзду до нього в офіс замість поїздки на роботу, то вони зникли з першого погляду в ці нахабні очі. Просто таки випарувалися як вода в пельменях, якщо про них забути.

- Але він таки поскаржився, вірно? А чому аж сьогодні? – продовжував тим часом Гад Вєтров. - Не хотів псувати вікенд, так? Як мило…

Я у дитинстві надивилася скандалів. І в ту пору дала собі слово, що ніколи-ніколи не виходитиму з себе і, тим більше, не буду поруч зі здатною на це людиною. І, знаєте, до цього моменту вмене виходило.

- Ах ти гад такий! - заверещала я. - Думаєш, тобі все можна, так! Думаєш, що можеш життям людей гратись, як іграшками!