Розділ 9

Аліна вся тремтіла. Вона нервово стискала кермо і вдивлялася у лобове скло. “Він не прийде, він нічого не чув і не прийде”, — крутилося в голові.

Залишатися у машині було неможливо. Шкіряний салон, здавалося, стає все менше і менше, і ось-ось розплющить її. Вона відстебнула ремінь безпеки та повільно вийшла з машини. Озирнувшись, вона побачила мінікав'ярню і вирішила випити кави.

Це місце вона добре запам'ятала з розповіді Максима. Ліворуч парк, праворуч пам'ятник Лицар на коні, а прямо двоповерхова будівля, де колись був один із перших ресторанів у місті. Тоді влітку Максим із таким теплом згадував, як був тут із бабусею та їв найсмачніше морозиво, яке подавали у гарних кришталевих креманках.

Максим сидів у машині і чекав. Повітря салону було просякнуте нудотним ароматом квітів, що лежали на сидінні праворуч від нього. Йому хотілося вийти на вулицю, щоб вдихнути свіжого повітря, але він залишався сидіти в машині, не зводячи очей з невеликого майданчика, що був оточений парком, пам'яткою та двоповерховою будівлею.

Дверцята автомобіля попереду відчинилися, закриваючи йому огляд. Звідти вийшла дівчина, озирнулася і пішла до кав'ярні.

Це Аліна, — вдарило в мозок осяяння. Максим вискочив із авто і пішов слідом.

— Привіт, — просто почав він, підходячи ззаду.

Саме в цей час Аліна взяла паперовий стаканчик з напоєм і піднесла до губ. Вона закашлялася, ніяково розливаючи напій. Трохи віддихавшись, Аліна підняла погляд на Максима, і вони разом розсміялися.

— Ходімо, пригощу тебе кавою, — запропонував Максим. — Але спочатку зачекай секунду.

Максим попрямував до машини, відчинив двері з боку пасажирського сидіння та дістав букет. 

— Я хотів, щоб це було красиво. Але, здається, все вийшло трохи сумбурно.

Аліна взяла квіти, ледве торкаючись пальцями його руки: 

— Гарно – це не завжди ідеально.