Розділ 28

— Мадам, чи бажаєте ще чогось? — високий темноволосий офіціант ніжно посміхався втомленій Мелані.
Після шаленої ночі в місцевому нічному клубі вона зарікалася більше не пити алкоголю.
— Ні, дякую, — відповіла.
Її улюбленого офіціанта з кухні готелю було звати Крістофер. Хоча вона вперто, не зважаючи на його зауваження називала його «Крісті»
Він завжди слухняно виконував побажання щодо ланчу, обіду та вечері. Навіть сьогодні п’ючи ранкову каву думала про те, що це єдина у світі кава, яка здатна повертати її в цей готель.

За вікном вирувало літо. А це означало, що можна вільно пересуватися містом, не зважаючи на дощі, які в цьому сезоні почастішали, все ж було тепло.
Коли телефон завібрував, а на ньому посміхалася подруга з України – не хотіла брати слухавку. Та все ж пересилила себе.
— Вітаю, Сільвіє! Я бачу, ти без мене геть не можеш.
— Привіт, люба! Просто тут твій син поставив весь район на вуха.
І знову вона затараторила про Марка.
Як же Мелані втомилася від інтриг, які вічно крутяться навколо її улюбленого сина, варто йому було лише приїхати в Україну.
— Ти скажи мені лише Сільвіє, хто зараз доглядає за моїми дітками?
Так вона називала сімейство своїх британських котиків.
— Люба, я сама не можу зараз знайти відповідну прислугу. Як тільки когось знайду – поручу подбати про них.
— А Марк? Ти не знаєш, чому він такий холодний зі мною? Сільвіє, я хочу знати все, що у вас там відбувається.
— Не хвилюйся, дорога! Я за всім приглядаю.
— Ну тоді, можливо, приглянеш за моїми дітками?

В цей момент Сільвія пожалкувала, що зателефонувала подрузі.
Вона сиділа за столом на кухні разом зі своїми трьома дітьми. Даніель кидався їжею в Аннету, а та без перестанку намагалася його вдарити. Єгор же втомлено, як і вона, їв свою вівсянку.
— Пробач люба, — відповіла Сільвія, — Але в мене зараз не легкі часи. Весь побут на мені. Я просто не маю сил, аби ще доглядати за тваринами.
— Та це ж всього-на-всього коти. Насип корму, почисть лоток, та і по всьому, — обурилася Мелані.
— Люба, але ж ти знаєш моє ставлення до котів.
— Ага, ага, як і до усіх тварин. Пам’ятаю.
«Чому тоді ти телефонуєш мені кожного дня?» — подумала Мелані.
Тільки Марк повернувся з гарячої точки для відпочинку у свій батьківський будинок, як ця жінка одразу почала телефонувати. Її так хвилювали плітки про Марка, ніби це відобразиться на її репутації, а не репутації прізвища Лорських.
— Сільвіє, у мене через годину масаж в центральному салоні Парижу. Я просто не можу його пропустити. А попереду ще кава, душ і звісно потрібно привести себе в пристойний вигляд.
— Так, так, пробач. Ти ж знаєш, що крім тебе тут в мене немає подруг.
«Як би не так» Мелані знала, що в Сільвії багато подруг з якими вона часто проводила час.
— Оревуар! — мовила Мелані перед тим, як покласти слухавку.

В номер готелю заглядало цікаве сонце. У Франції воно завжди здавалося Мелані із присмаком багета і карамелі. Можливо тому, що тут завжди її апетит розбурхували різні аромати.
Вийшовши на вулицю вона вдихнула в ніздрі смачне повітря з присмаком булочного магазину, який був розташований поруч, а тоді направилася в таксі.
Їй подобалось, що біля цього готелю завжди було достатньо автівок, яких не потрібно викликати. Водії в них були стримані й завжди готові везти її на зустріч пригодам.
— Доброго ранку, Марку!  — звернулася до сина українською, тому була впевнена, що таксист не розуміє ні слова. Цей факт її дуже тішив в будь-якій країні за кордоном. — Ти не знаєш, чому наша сусідка Сільвія без перестанку телефонує мені від коли ти приїхав?
— Що? — відверто здивувався.
В цей час чоловік пакував сніданок, аби відвести його Божені у СІЗО.
— Вона звісно моя подруга, я не мала б вплутувати тебе, але… Будь з нею обережний. Жінка, яка не має ніяких захоплень і при тому має гроші – може бути небезпечною.
Марк знітився. На мить йому здалося, що мама знає про минулі вільні стосунки з Сільвією.
— Що ти маєш на увазі? Я не розумію.
— Марку, ти ж не вчора родився. Ти знаєш нашу мадам Ваторі. Просто тримайся якомога далі, поки її інтерес до тебе не зникне. Ти відома особа, тому тримай репутацію чистою, — вона зробила паузу, а за тим додала, — Наскільки зможеш.
Марк видихнув.
— Повір, мамо, я все для цього роблю. Але скоріше всього, це твоя подруга ставить мені палки в колеса.
— Що ти маєш на увазі?
— Вона заявила в поліцію на мою дівчину.
— На Женьку?
— Вона не Женька. Її звати Божена.
— Марку, хіба відповідний час зустрічатися з прислугою Ваторі? Облиш її й засядь на дно. Хіба ти не заради цього приїхав в Україну?
 
Марк щось пробурмотів і вибив слухавку. Мелані косилася на водія, і зрозумівши, що той не знає української мовила:
— Діти. Ніяк не можу звикнути, що мій молодший син вже дорослий.
Мелані не раз стримувалася, коли вибір її трьох погодок не збігався з її прагненнями. Ніхто з трьох синів не став лікарем, юристом чи магнатом.
Усі подалися за пристрастями.
Старший Андрій ще з дитинства вивчав японську, аби переїхати в Токіо. Там він працює в компанії, яка займається штучним інтелектом.
Середній Лукас – виїхав у Швецію працювати дизайнером інтер’єрів. Там одружився і має вже двох діточок.
За цих двох Мелані була спокійною. А от долю молодшого Марка розгадати не могла. Вона вірила, що той облишить свою стресову роботу. Але боялася, що покинувши її не знайде себе більше ні в чому. Що піде працювати звичайним журналістом за копійки, або ще гірше – звичайним менеджером.
Коли автівка припаркувалася біля елітного масажного салону – Мелані закрила дверцята авто і видихнула закривши очі. Головне зараз було вивільнити думки й зняти м'язові затиски. Все решта зачекає.

***
В камері Божени все було без змін. Ще один день не обіцяв нічого яскравого. Вона тримала надію в серці на Марка, але ця надія розвіювалася. Хіба він не може заплатити, аби її відпустили до моменту судового засідання? Вона знала, що може. Але не робить цього. Вона знала, що це через його власні сумніви.
— Він вагається. Думає, що це я вкрала той браслет, — сказала в голос, коли Катерина доїдала свій сніданок.
— Що ти кажеш? — та не одразу зрозуміла про що говорить дивна дівчина.
— Марк. Він має гроші, але не оплачує мій штраф.
— Хах. Хто б сумнівався. На чоловіка надіятись – собі ж гірше.
Іншого почути від цієї жіночки Божена не розраховувала. Зате надіялась на Марка, який чомусь не поспішав її визволяти.
Коли у дверях з’явився наглядач – Божена завмерла.
— Розслабся крихітко, — звернувся до неї Віталій, — Цього разу не за тобою.
Пані Каплан витерла з губ вівсянку і підвелася.
— Ну веди мене мій милий на край світу, — мовила при тому по божевільному всміхаючись.

Без цієї жіночки в камері вмить стало якось страшно.
Божена прислухалася до кожного шороху. У сусідній камері теж хтось був, але той хтось ніколи з ними не розмовляв.
Хвилини тягнулися ніби губка. І коли вона побачила знайоме обличчя у дверях – зраділа. Навіть не думала, що бути в камері з цією дивачкою їй видається більш безпечним, чим без неї.
— До Вас хтось приходив? — з цікавістю запитала.
І тут Божена помітила, що від сміливості в пані Каплан не залишилося ні сліду. Вона намагалася відвернути від дівчини обличчя і звалилася на ліжко. Потім впала, як для сну і розвернулася до стіни.
Сумнівів не було – жінка зустрічалася з одним із синів.
Божена не могла зрозуміти, що на серці в цієї дивної жіночки, але в цю мить стало її жаль. Вона хотіла щось зробити для неї, тому коли принесли обід – вона не доторкнулася до свого. Залишила Катерині, якій завжди було мало одиничних порцій.

Після обіду фізіономія Віталія знову з’явилася в камері. На цей раз він прийшов за Боженою.
Та від радості навіть вмила обличчя і натягнула посмішку.
Якщо Марк все ж витягне її звідси хотіла виглядати, хоч і не такою доглянутою, але хоча б вдячною.
Йшла по вузькому і холодному коридору мріючи, що востаннє. Не хотілося більше повертатися назад. Лише вперед. На свободу. Тепер же була рішуче налаштована, що не дасть себе обдурити. Тепер пора стати сильною і протистояти всім, хто проти її щастя.
Але, коли двері у знайому кімнату відчинилися – серце ледь не стало від розчарування.  
— Ти?