Розділ 22

«Дайте людині мету, заради якої варто жити, і вона зможе вижити в будь-якій ситуації» — згадував Марк слова німецького письменника.
Під час збирання інформації в суворій реальності війни він вижив. Попри те, що на той момент навіть не мав ніякої глобальної мети. Він досягав всього, що прагнув з підліткового віку.
«Тож для чого я вижив?» — часто ставив собі питання. 
Лише тримаючи за руку Божену і крокуючи по парку, в якому пахло літом і зеленню – нарешті зрозумів – заради неї.
Вона посміхалася і слухала… цього приставучого піжона Єгора. Якогось милого він перся за ними по парку і весь час про щось говорив.
— О, якби біля нас такий парк побудували. Гарно ж…
Марк навіть не намагався удавати, що його цікавила ця розмова. Лише Божена вдавала зацікавленість. Так, він був впевнений, що вдає. Не може ж вона так швидко пробачити, що її виперло з будинку це сімейство надокучливе сімейство.
— Марку, не зганяєш купити дамі морозива?
Від такого зухвальства чоловіка аж перетрусило.
«Що він собі дозволяє?»
— А може ти зганяєш?
Єгор посміхнувся і сплеснув долонями.
— З радістю б, та я на мілі.
«От брехло мале» — виклався в думках Марк і направився до кіоску з морозивом.

Тим часом Божена ловила доброзичливі слова і погляд від старшого сина Сільвії й Вячеслава Ваторі та надіялась лише на одне – прощення. Якби вони знову запропонували їй роботу – не думаючи погодилась би. Звісно, вона розуміла, що Марк був би проти, але вона встигла побачити це життя і зрозуміти деякі його закони.
«В цьому житті надіятись можеш лише на себе» — повторювала собі.

— Так от, каже мені інструктор: «Якщо боїшся стрибати з парашутом, то стрибай без нього» Ха-ха.
— То ти стрибнув?
— Звісно, але вирішив, що з парашутом не так вже страшно.
З усього сімейства Ваторі Єгор здавався більш живим і справжнім. Їй приємно було розмовляти з ним. Він був ніби старим другом.
— Я би не наважилась.
І тут він рукою проводить по її спині. В Божени аж затамовується повітря: «Чого це він?»
— Потрібно бути сміливішою. В цьому житті багато що можна досягти, якщо бачити можливості.
Його рука опускається на її сідниці й стискає.
— Ой,— вона робить крок назад, але руки Єгора хапають і притягують до себе.
— Нащо тобі цей Марк? Він пограється, рани свої тобою залиже і відкотить у свою Америку. А я тут! Нікуди не збираюся. Хочеш квартиру тобі зніму в центрі? Жити будеш сама, як королева. Я буду приходити до тебе.
— Ні, — одразу відрізала. — Як тобі прийшло таке в голову? Я не така!
— Женю, ти лише уяви своє життя. Я ж можу повністю змінити його. Не прийдеться лягати під цих стариганів.
— Марк не стариган, десять років для пари не велика різниця.
— То ви пара? Ха-ха. Яка ще ти молода і дурна.
Він стискав її за плечі. Дивився у вічі й намагався достукатися, а вона… добре розуміла, що не хоче такого життя. Нехай він і пропонує їй наймати квартиру, нехай і пропонує свободу від нестачі коштів, але… Можливо би погодилася якби це сталося раніше. Зараз же всі думки забрав чоловік, який дає її дещо більше. І цей чоловік купує морозиво в кіоску і навіть не здогадується, що старший син Ваторі зараз підкладає яйця до його дівчини.
— Єгоре, будь ласка, — намагалася вирватися, коли раптом він притис її до себе.
— Чому ти ламаєшся? Він же кине тебе, а я… Женю, я кохаю тебе.
Кохає? В Божени аж рот відкрився від здивування. А Єгор користуючись моментом припав до її вуст поцілунком.
І як би дівчина не противилась, як би не виривалася – сили не вистачало.
— Я дам тобі все що схочеш, — почав шепотіти їй просто в вуста. Лише дозволь. Пусти мене.
— Єгоре, благаю, я не можу так.
— Як? — хлопець намагався говорити якомога скоріше, — Женю, скажи, що ти хочеш. Все зроблю для тебе.
— Я не кохаю тебе.
— Лише через те, що в нас не було можливості дізнатися один про одного більше. Дай мені шанс і ти не пошкодуєш.
І тут на весь парк роздався крик.
Марк, який викинув на траву дві порції морозива тримав за виворіт футболки Єгора і дивився йому у вічі, ніби вовк, який має пожерти свою здобич.
— То ти в наглу в мене вирішив відбити дівчину? — прошипів, — А я он тобі морозива купив, — показав очима на ріжки з кульками, які валялися на траві, — Не проти, якщо запихну їх тобі в дупу?
— Марку, пусти його, — благала перелякана Божена, яка втамовувала свій голос від переляку. Вже не вперше бачить його агресію, — Він нічого не зробив.
— Так, лише лизав тебе. Думала, що я не бачу?
По тілу пронеслися мурахи. Невже Марк міг подумати, що це вона допустила таку поведінку з боку Єгора. Ревнує?
І тут на весь парк пролунав ще один крик Божени.
Марк зі всієї сили вцідив по щелепі Єгора. Перелякана дівчина кинулася до хлопця на землі, який стискав ніс з якого йшла кров.
— Що ти накоїв? Для чого?
Марк дивився на ту, яка заполонила його серце і не міг повірити: «Невже не розуміє, що це через кохання до неї?»
— А що я мав робити? Виділити йому койко місце між нами?
— Ти не так зрозумів, — подав голос Єгор. — Женя мені відмовила.
— А ти взагалі закрий рот. Мама знає куди поцілилась стріла «Амура» в штанях?
Божена закотила очі. Не хотілося бути в цьому цирку.
— Я напевно піду, — сказала.
— Куди ти? — Марк перелякався, адже дівчина розвернулася від них.
— Додому.
— Це куди? — запитав Єгор.
Марк глянув на нього, як на хробака.
«Ну і чому він сунеться?»
— Божено, — Марк посунув до дівчини, яка вже йшла від них, - Стій! Хіба ти не розумієш, чому я так відреагував?
— А що тут розуміти. Ти завжди всі справи кулаками вирішуєш.
— Пробач, але цей виродок не дав мені жодного шансу. Хіба не знаєш… хіба ти не зрозуміла…
— Марку я розумію, що в тебе небезпечна робота. Розумію, що це якось повпливало на тебе, але…
— Яка робота, Божено?! Це не через роботу.
— Так через що? Чому ти весь час розмахуєшся кулаками? І чому при цьому я весь час почуваю себе винною?
— Винною?
Дівчина відчула прохолодний вечірній вітерець, який розвіяв поділ її червоної сукні. Хотілося, як і вітер опинитися десь там, далеко від цієї розмови. Бути вільною птахою, яка може відлетіти від будь-яких незрозумілих ситуацій і повернутися після душевного відпочинку. Але Божена була лише людиною, тому все що могла – розв'язувати проблему тут і зараз.
— Марку, я сама здивувалася з поведінки Єгора. Він ніколи не натякав ні на що більше.
— Ти в цьому впевнена?
В цю мить перед очима Божени пройшло безліч спільних розмов з Єгором, але так, в цьому вона була впевнена.
— Можливо в нього якісь особисті проблеми…
— Люба, я лише хочу аби ти була моєю. Аби била одразу в пику кожного, хто буде ось так…
— Добре, — перебила, — Буду бити.
Крокуючи парком навіть не дивилася на Марка, який сунув позаду.
— А букет білих квітів був від мене, — раптом почула Єгора. Він вже стояв на ногах за сто метрів від Марка і дівчини, звівши руки за потилицею, — Сподіваюся, вони тобі сподобались.
— Ах ти ж, падлюка, — зашипів Марк.
І вже хотів бігти за хлопцем, аби знову зарядити доброго ляпаса, але вчасно зупинився поглянувши на Божену.
— Не варто, — сказала йому.
— Але ж він…
— Коли прийдемо я викину той букет.

Вечір повільно ступав в каденцію. Парком прогулювалися такі ж закохані парочки різного віку. Але Божену приваблювали люди понад шістдесят років. Їх у парку було менше, але вони єдині давали дівчині надію про те, що сімейне життя можливе до старості. Її батьки ніколи не гуляли за ручку, тим паче у громадських місцях. Вона ніколи не бачила в реальному житті романтики. Лише в тих серіалах, які крутилися по центральному каналу країни.
І коли вони наблизилися до невеличкого мостика з замочками кохання – Марк зупинився. Він встав навпроти й заглянув у вічі. Дівчині здавалося, що його очі набираються слізьми, проте на обличчі світилася усмішка.
— Божено, ти правда дана мені з неба.
Серце завмерло. Дівчина дивилася і здавалося, що вона стоїть на хмаринках, які колихають її то в одну, то в іншу сторону.
— Люба моя, я хочу тобі зізнатися… я… — кхе-кхе, пробач хвилююся.
Думок в голові дівчини не було. Вони застигли в часі. Їй лише хотілося почути одне.
— Я кохаю тебе, — сказав Марк.
— І я кохаю тебе, — відповіла.