Розділ 21

Темні думки виникають через ось ті чорні плями на самому серці. Кожне болюче слово, кожен удар – відбитком, ніби синяк залишався там, де заведено бути душі.
Божена махала головою, щипала себе руками, бо досі не вірила, що життя може вручити їй пряника просто так.
В її реальності вона не заслуговувала на кохання з таким чоловіком. Навіть про красенів з її двору чи школи вона ледве мріяла у снах, а тут… Сам Марк Лорський. Хто вона, аби мріяти про нього? Хто вона аби просто допускати думки на спільне щастя?
Його руки ніжно огортали тіло, коли вони приїхали в будинок Мелані Лорської.

Марк, як завжди провів певну межу у їх відносинах і на цей раз Божена не намагалася її порушити. Вона сама не хотіла переходити її. Не хотілося переспати, а потім лікувати зранене серце.
— Коли ти повернешся в Америку? — запитала те, про що думала час від часу.
Дівчина не знала, але від цього питання його темні думки ніби вихор повернулися. З нею чоловіку хотілося забути минуле і мріяти про майбутнє.
— А ти би хотіла в Америку? — запитав те, про що іноді думав.
У Божени аж перекрило подих.
Вона у його кімнаті, на гарячих чоловічих грудях лежала на його грудях у будинку Мелані Лорської. Було приємно бути так близько. Приємно мріяти, що цей чоловік зітре на попіл усі темні думки про самотність у цілому світі, про бідність і намагання не впасти в родине ярмо.
— Ні.
Він здійняв брови від здивування.
— Але ж усі мріють про Америку.
Вона водила очима по стінах кімнати, де були кубки Марка за спортивні змагання з часів, коли він жив ще з батьками. Уявляла його в юнацькі роки. Була впевнена, що з такого, як він – не кепкували в школі. Такий  хлопець в школі навіть би не поглянув  в сторону Гереги Божени – дочки алкоголіків з Троєщини.
— А я не мрію, — сказала правду. Найбільше Божена не хотіла здаватися для цього чоловіка кращою, чим була насправді. Вона не знала англійської. Знала, що навчання завжди давалось їй важко. То для чого хотіти те, що хоче більшість жінок? — Хочу жити в Україні.
Марк не сильно здивувався. Про таких, як вона говорили: «Люди з обмеженим кругозором», проте для нього вона була особливою. Від таких віє рідним домом. Якби не такі люди – давно б вимерла будь-яка історія, цінності та духовність.
— А якби просто провести час в Америці? Не жити. Я б показав тобі мій світ. А ти б потім показала свій.
По грудях пронеслося приємне тепло.
«Він хоче показати мені свій світ» — не могла повірити.
Але ж який світ показувати їй? Район Троєщина і Манхетен - два світи різних реальностей.

З одного боку вона відчувала сором і ніяковість за своє просте життя, а з іншого була щаслива від того, що цей чоловік не висміяв її справжність. Раніше у спілкуванні вона боялася осуду, насмішок, які терпіла все дитинство. А з ним… Він був розумним, цікавим і вихованим.
В просторій кімнаті, де вони лежали в обіймах один одного – Божена бачила хлопчика, якого любили батьки. Всюди були розставлені фотографії з батьками й друзями. Крім нагород – купа плакатів рок-груп, назв яких вона не знала, гітара і синтезатор.
— Ти граєш? — запитала, коли її погляд застиг на музичних інструментах.
— Іноді.
— Зіграєш?
— Прямо зараз? — він не охоче потягнувся в теплому ліжку. Божена відчула своїм тілом його м'язи й від цього по тілу пронеслося збудження.
— Хоча б трішки.
Через великі благальні оченята, які дивилися на Марка – не мій встояти. Ногами встав на підлогу і взяв гітару.
Вже за мить з його рук виходила ніжна мелодія. А коли Марк почав співати, серце дівчини защемило:
— «When your day is long
And the night, the night is yours alone
When you're sure you've had enough
Of this life, well hang on
Don't let yourself go
'Cause everybody cries
Everybody hurts sometimes…»

Коли чоловік завершив Божена заплескала, хоч в грудях стиснуло. Музика з одного боку була ніжною, але сумною.
— Про що ти співав? — запитала.
— Про нас. Про те, що всім іноді важко. Всі ми плачемо. Але ми не здаємося, бо це лише життя. Воно ні в кого не буває прямим і з бархатом під ногами. Труднощі нас роблять сильнішими.
— Так, але я не хочу бути сильною.
— Що ти маєш на увазі?
Марк відклав гітару і ліг біля дівчини. Йому подобалось говорити з нею. Вона відкривала для нього зовсім інший жіночий світ. Про таких як вона – завжди мріяв, але не думав, що колись зможе зустріти дівчину, яка б не володіла статками й при тому не підлещувалась. На все мала свою думку. Було цікаво її слухати.
«Ось так би до старості» — міркував про себе.

— Хочу бути щасливою, — сказала посміхаючись, при тому чомусь відчула клубок в горлі. Здавалося от-от заплаче.
— А що для тебе бути щасливою?
В кімнаті горів нічний світильник. Напівтемрява клонила в обійми Марка і в сон. Подобалось спілкуватися з цим чоловіком, проте Божена сама собі не могла сказати, що таке бути щасливою.
— Я не знаю, — сказала і від цього ненависна сльоза побігла по щоці.
Вона швидко її витерла, аби Марк не встиг побачити.
— А для тебе? — вирішила перевести розмову.
Шкіра Божени була білосніжна і ніжна на дотик. Марк водив своїми пальцями від її плечей до ліктя. Він відчув той біль, коли дівчина не змогла відповісти про власне щастя.
— Божено, скажи чого ти справді хочеш від життя?
Вона стиснула кулачки. Було важко розмірковувати на цю тему. Вона ладна була сама ніколи не думати про це, аби зайве не травмуватися.
— Те що я хочу навряд чи станеться, — врешті відповіла.
— А чого ти хочеш?
На цей раз сльози самі покотилися по обличчю. Їх було вже не зупинити.
— Аби мене любили, — сказала після чого закрила очі.
Це було єдине чого вона прагнула з самого дитинства і те, що ніколи не вдавалося отримати.

— Люба, — він ніжно огорнув її своїми дужими руками й від цього дівчина почала схлипувати ніби мале дитя, — Будь ласка, не плач.
— Не бу…ду, — намагалася вгамувати емоції, які тримала у собі все життя.
— На світі точно є одна людина, яка любить тебе.
В цей момент Божена подумала, що чоловік має на увазі маму, тому одразу заперечила.
— Ні, немає.
І тут повітря забракло.
Марк став цілувати її мокрі від сліз щоки. Ніжно переходив на шию. Дівчина закрила очі від задоволення, хоч збите від одкровень дихання не могла спинити. Схлипувала в той час, коли Марк огортав її своїми руками й лікував солодкими вустами.

***
На ранок Божена відчула, ніби камінь впав з плечей. Сама не розуміла чому так, але постійно хотілося посміхатися.
Марк, як завжди зранку бігав навколо будинку, а вона вирішила приготувати на сніданок млинці з фруктами.
Водила долонею по тілу згадуючи поцілунки Марка. Вона навіть не могла уявити, що чоловіки можуть бути настільки ніжними.
Маркіза і Теліон крутилися біля ніг і Божена навіть кинула їм шматочок млинця. Знала, що Мелані не дозволяла котам нічого окрім корму, але чомусь захотілося аби цей день був прекрасним не лише для неї. Коли ти сам відчуваєш щастя, то хочеться аби інші були щасливими.

— Люба, — раптом почула голос Марка і швидко відігнала котів, які крутилися під ногами. Не хотіла, аби Марк побачив, що вона кодує котів млинцями, — Сьогодні така гарна погода. Сходимо в парк? Не був там сто років.

Млинці з'їли за лічені хвилини.
Збираючись до парку Божена розмірковувала про те, що відколи вона проживала з Марком — на небі лише світило літнє сонце.
«Невже це знак того, що доля посміхнулась мені?»

Надворі повітря було свіжим і теплим. Марк одягнув джинсові шорти до колін і світлу футболку, яка чудово підкреслювала спортивні форми.
Божена ж не зраджувала червоній сукні, яка, на її думку, з недавніх пір притягує щастя.
Виїхавши з двору на проїзну частину біля воріт дому Ваторі, Божена побачила Єгора, який ніби старий друг махав їй посміхаючись на весь рот.
— Це старший син Сільвії? — запитав Марк.
— Так.
— Останній раз, коли бачив його – він їздив по вулиці на триколісному велосипеді.
Коли Божена побачила, що Єгор махаючи наближається до них, дівчина звернула увагу Марка.
— Здається він хоче аби ми зупинились.
Натиснувши на гальма Марк просунув голову через лобове вікно.
— Як справи Єгоре?
— Добре, Марку. Надовго в Україні?
Від цього питання в Божени завмерло серце. Найбільше їй не хотілося, аби Марк покинув її саму. Не хотілося повертатися до свого колишнього життя без нього.
— Та трохи ще побуду.
— Не підкинете мене в місто?
— Сідай, — Марк показав очима на задні сидіння, — Тобі куди?
— А ви куди їдете?
— В парк.
— А який?
Марк відчув, що не проти підвести Єгора. Нічого поганого проти нього не мав, але не хотілося взагалі мати справу з сімейством з яким спілкувалася його мати.
— Можливо в Пушкінський.
— М-м-м. Давно там не був, — сказав Єгор дивлячись у вікно.
— Я теж.

Божена яка сиділа на передньому сидінні біля Марка розмірковувала про будинок Ваторі. Не могла уявити, як Сільвія самотужки справляється з будинком і дітьми.
— Ви знайшли мені заміну? — запитала дівчина повернувшись обличчям до Єгора.
Хлопець, як завжди виглядав бездоганно: ідеально вигладжений одяг, зачесане волосся, рівна постава. Таких як він Божена бачила хіба що в фільмах про Оксфордських студентів.
— Хіба тебе можливо замінити?!
В цей момент дівчина помітила гидливу посмішку на обличчі Марка.
— Як навчання? — запитала.
— Як завжди - прекрасно, — відповів.
До парку Божена більше не сказала ні слова. Марк з хлопцем перекидалися пустими фразами. Вона відчувала, що Марк не дуже радий товариству сину Сільвії Ваторі.
Невже Марк відчуває напругу через те, що це сімейство завжди про все інформує матір Марка? Божені вже почало здаватися, що думка матері про їх відносини більше не хвилюють чоловіка, проте… В цей момент їй здалося, що вона помилялася і Марк не находить собі місця через плітки, які розлітаються навколо мас медіа і доходять до його матері в Парижі.