Розділ 20

«Харчування — це здоров'я. А здоров'я — наше все» — прочитала Божена на обкладинці меню закладу в який її привів Марк.
— Невже справді існують люди, які ніколи не їдять чипсів, бургерів, шоколаду? — прошепотіла дівчина перекинувшись ліктями через столик, — Як же вони екстрено рятують себе від стресу?
Марк сидів напроти й нагадував їй того ж Аполлона, яким він здався їй при першій зустрічі. Навіть захотілося, аби її таку красиву в новому вбранні із таким красенем побачив хтось з однокласників. Особливо з дівчат, які бачили в ній нікчему.
— Спортом, — підморгнув.
— Ти ж казав, що їси все.
— Так. Але від стресу рятуюся спортом. Якби я їв кожного разу, коли в мене стрес, то б перед тобою сидів в напівлежачому стані двісті кілограмовий бегемот.
Божена засміялася.
Важко було уявити Марка розтовстілим. Була впевнена, такі як він не здатні до саморуйнації.
— Давно ти займаєшся спортом?
Під час цього до них підійшла струнка офіціантка, яка поклала столове наряддя.
— Дякую, — мовив їй, а за тим повернув голову до Божени, — Не пам’ятаю. Мама віддавала мене в різні спортивні гуртки ще до навчання в школі.
— Тобі це подобалось?
— Як коли. Різне було. Але, пам’ятаю, що в старших класах знову полюбив спорт. Він стає часто рятівним якорем, коли щось йде шкереберть.

 В цей час Божена згадала всі шоколадки, які ховала від батьків, цукерки, булки… Хоч грошей часто не вистачало, але це була єдина розрада.  В дитинстві погано їла, тому завжди була худою. А в підлітковому віці різко почала набирати вагу.
«Поглянь на кого ти стала схожа» — сміявся колишній Олег.
В цей момент хотілося, аби й Олег побачив її з Марком. З таким чоловіком вона почувалася справді повноцінною.

Зненацька Божена підстрибнула від несподіванки.
Молода офіціантка ненароком розлила на її червону сукню апельсиновий сік.
— Ой, перепрошую, — офіціантка схопилася за сухі серветки й почала витирати сукню дівчини.
— Нічого, нічого, — Божена намагалася відсторонитися, аби криворука офіціантка нарешті відійшла від неї.
— Вибачте, я недавно тут працюю.
— Як Вас звати? — запитав Марк.
— Ліля.
— Лілечко, покличте, будь ласка, адміністратора.
— Марку не потрібно, — Божена схопила маленьку сумочку, — Я в вбиральну.

Їй захотілося усамітнитися. Це ж треба. Перше офіційне побачення у якості дівчини Марка, а тут офіціантка зі своїм соком, як грім на голову.
Божена поглянула в дзеркало. Вона роздивлялася себе у червоній сукні, яку купила «для особливих випадків», на нафарбоване обличчя. Подобалася собі. І навіть була впевнена, що все ж гарна, раз такий хлопець, як Марк запропонував їй зустрічатися.

— Які люди, — почула позаду себе знайомий голос.
Божена підняла обличчя і в відображенні побачила постать і задертий носик Сільвії Ваторі.
Серце затріпотіло. Вона згадала про погрози, які наговорила їй Сільвія сьогодні зранку.
— Прийшли з Марком на каву?
— Ем…
Повітря забракло.
— Не бійся, — Сільвія стала поруч і поглянула у своє відображення поправляючи довге темне волосся, — Я тобі зранку телефонувала, бо Мелані геть дістала. А там ще фото ваше з Марком побачила… Ех. Сама розумієш.
— Я не хотіла… ем… Він сам.
— Та розумію я. Ти дівчина не багата, він хлопець, який голодний на жінок. Все ж таки ти вже знаєш ким він працює.
— Так, але…
— Та Женю, заспокойся. Ми ж з тобою не чужі люди. Я сама не в захваті від того, що Мелані дістає мене дзвінками. А що я? В мене своїх справ вистачає.
В цей момент Божена схопила свою маленьку сумочку і хотіла вийти з вбиральні, як раптом Сільвія охопила її руками в обіймах, від чого Божена аж роззявила рота від здивування.
— Я ж знаю, як тобі важко. Тримайся, дівчинко.
Коли Сільвія відпустила дівчину, ще раз оглянула себе в дзеркалі, а тобі посміхнувшись вийшла з туалету.
«Що це було?» — не могла збагнути Божена.
Вона оглянула себе в дзеркалі. Пляма від соку на грудях більше її не хвилювала. Одне хвилювання замінилося іншим.

Коли повернулася до столиків побачила офіціантку, яка сиділа на її місці й про щось розмовляла з Марком. Вона була одягнена у коротеньку темну спідничку, темну футболочку і біленький фартушок. Її русяве волосся було зібране на потилиці. На обличчі була гарненькою, від чого Божена відчула ревність.
Ні. Вона не готова боротися з іншими.
Як тільки наблизилася до столика, офіціантка вмить звелася на ноги й кинувши посмішку Марку – віддалилася.

«Що тут було?» — кортіло запитати, але не змогла. Офіціантка їй здавалася набагато гарнішою, стрункішою і не такою зацикленою на собі.
— Вона мене впізнала, — пояснив Марк, який побачив бентежний погляд дівчини, — І тебе теж до речі.
Божена посміхнулася.
— І як мене називають? Голодранкою? — засміялася.
Марк удав, що не почув і привітно посміхнувся офіціантці, яка принесла їм дві порції салату.
— Скуштуй. В цьому салаті просто відмінний соус.
Божена їла салат шкодуючи, що ляпнула про себе. Ні. Вона не голодранка. Вона може заробити й забезпечити себе. Може вічно дертися, аби не впасти на дно. Скільки вона бачила людей, які давно загрузли на дні пляшки з алкоголем.
Вона ж себе такою не відчувала.
Всередині була якась рушійна сила, яка говорила: «Не здавайся»
То ж чому вона це сказала?
Злиться?
Так. Божена відчувала злість. Але не на офіціантку, не на Сільвію Ваторі, чи батьків, які занапастили своє і її життя. Вона була злою на самий світ. В школі вона не раз чула від викладачки етики, про якусь карму.
Де воно правосуддя? Чому однокласники, які так жорстоко над нею знущалися зараз навчаються у найпрестижніших вишах?
Де правосуддя, коли Олег, який саму душу вийняв з її тіла – без сорому виставляє в соціальних мережах фотографії з іншими дівчатами?
Де правосуддя, коли у світі досі помирають люди від насилля?
Ніякої карми.
Люди піддаються духу ненависті, тому самі стають покаранням для себе і ближніх.
Ніякої карми. Просто життя.

— Не хочеш у кіно? Наразі цікавий триллер випустили.
— Про що?
— Про жінку, яка втекла від чоловіка, аби відмсити. Якийсь психологічний трилер. 
— Який цікавий спосіб, — Божена посміхнулася.
— Все одно часу ще багато. А чим будемо дома займатися?

Після вечері у ресторані здорового харчування все ж пішли на перегляд трилеру. Божена раділа цьому, як мале дитя.
— Так давно не була в кінотеатрі, — призналася, коли вони вийшли на стоянку після закінчення фільму.
— Ти так уважно його дивилася, що я навіть не наважився тебе відволікти.
— А хотів? — запитала посміхаючись.
— Хотів тебе поцілувати.
Вона зупинилась. Відпустила його руку, яку до цього стискала у своїй.
— Так цілуй, — сказала й обперлася на його автівку.
— Прямо тут? — оглянувся навкруги.
Люди те і робили, що виходили й заходили в торговий центр перед цим то паркували, то заводили свої автівки. Тут постійно був шалений приплив відвідувачів.
— А тобі щось заважає?
Божені захотілося, щоб знову їх сфотографували. Хотілося кричати на весь світ, що вона офіційно зустрічається з Марком Лорським — відомим американським воєнним кореспондентом. До того ж з дуже красивим.

Від Марка пахло парфумом з нотками бергамоту і ванілі.
Він посадив її на капот автівки й припав вустами.
Його солодкі губи торкалися її шиї.
Вона стискала його спину, шию, а подумки просила: «Хочу більшого»
Але тримала себе в руках. Була вдячною минулого разу, що він зупинив її. Досі вона думала про те, що не готова вагітніти без основи під ногами.
А що коли залишиться одна? Тоді працювати стане неможливим, а батьки навряд чи допоможуть. Коли вона була малою мама була часто п'яною, але більш активною. Тепер же вона майже весь час сидить на дивані.
Ні. Вона вирішила, що не стане піддаватися почуттям. Навіть таким сильним. Навіть, коли Марк випромінює таку впевненість і турботу.

— Про що думаєш? — почула голос Марка.
Лише зараз Божена помітила, що повністю потрапила у полон власних переживань.
— Про нас.
Вона припала губами до його губ.
Зараз хотілося лише бути з ним. Насолоджуватися щосили. Бо знала, що таких моментів в неї надалі може не бути.
Життя – без карми. Воно жорстоке.
Але якщо випала крихта світла. Вирішила схопити двома руками.