Розділ 18

— Ти колись помічав, що в маршрутних таксі жінки частіше їздять з клунками?
— Клунки?
— Ой, я забула, що деякі українські слова для тебе забуті.
— То що таке «клунки?»
Марк їв свій тост з кавою, а Божена мрійливо пила зелене смузі, яке він зробив для неї.
— В дитинстві я часто їздила маршрутками, аби дібратися до школи. Їздила не далеко. Всього дві зупинки. Але мене завжди дивував світ з його несправедливістю.
Марк уважно слухав, тому дівчина без вагань продовжувала.
— На нашій планеті чоловіки сильніші за жінок. Так вже склалося. І от запихаючись у набиту маршрутку я часто бачила жінок, які ледь стояли на ногах тримаючи в руках по два пакети з продуктами. Знаєш чому саме жінки надриваються і ходять по базарах і супермаркетах?
Чоловік напроти заперечно захитав головою.
— Бо вони кладуть своє життя за комфорт своєї сім'ї.
— Хм, — Марк знизував плечима, — Ми з тобою з різних світів, Божено. В моєму жінки не їздять на маршрутках, не кажучи вже про важкі сумки з продуктами.
Дівчина посміхнулася.
— То справедливість існує лише в людей, які мають гроші? — розмірковувала, — Проте знаєш, найбільше злило те, що ці жінки з пакетами стояли в той момент, коли чоловіки з вільними руками сиділи й вдавали цікавість розглядаючи дерева за вікном.

— Це не чоловіків, — відрізав Марк, — Звичайні особи чоловічої статі.
Божена задоволено посміхнулася. Було приємно спілкуватися з чоловіком, який не став перечити й говорити щось про жіночу долю. Її батько часто говорив, що найгірше, що може статися – це народитися жінкою.
— А потім ці жінки йшли додому, — продовжувала Божена, — Вони розпаковують ці пакети. Готують їсти на всю сім'ю, вирішують конфлікти між дітьми, перемивають за усіма посуд, перуть речі, а потім проводять їх під праскою, миють підлогу та поверхні від пилу. І коли діти засинають – їм здається, що он вона свобода і можливість відпочити. Звалюються безсилі на ліжко, а там чоловік, який все що і зробив після роботи, то це подивився новини по телебаченню і просидів пів години на унітазі. І ось зараз він забувши почистити зуби ліз просити любощів у тієї, на шию якої він звісив усі домашні справи. «Я ж працюю, гроші заробляю» — пародіювала Божена.  Так і жінки працюють.

Марк простягнув руку і взяв у свою її тендітну.
— Ти дуже розумна. Я не бачу тебе серед тих жінок.
Від його доторку тілом пронеслися мурахи.
— Тобто ті жінки дурні?
— Ні. Я не казав такого. Вони довірливі. А ти… Ні. Ти така молода, а вже бачиш життя наскрізь.
— Не від простої долі ми так його бачимо з тобою, Марку. Правда?
І з цим чоловік погодився. Він заглядав у вічі Божени й не міг розгадати її таємниць. Знав, що минуле дихало їй в потилицю. Вона встигла поділитися деякими одкровеннями. Проте він знав, що є ще багато чого, про що вона ніколи не розповість.
А він? Звичайний пустоголовий, який сам обрав шлях в професію, яка забрала спокій і навіть висмоктала частину душі.
Відчуття провини не давало спокою.
Просити вибачення вже не було у кого.

Раптом сніданок перервав пронизливий звук телефону.
— Це мій, — дівчина аж підскочила.
На екрані виднівся незнайомий номер. Після всього, що з нею відбулося – був страх відповідати.
«А що коли це журналісти?»
Ще і букет білих троянд подарований незнайомцем чи незнайомкою стояв на кухні створюючи атмосферу ніжності й незрозумілості ситуації.
— Алло, — відповіла якомога впевненіше.
— Ну і як тобі, пташко в руках Марка Лорського? — почула голос Сільвії.
— Ви не так розумієте, мені не було куди іти я…
— Хм, я тобі не тупенька малолітка. Все добре розумію, як і решта хто за вами спостерігає.
«За нами спостерігають?» — серце загупотіло.
— Божено, я чому телефоную. Просто хочу попередити, що якщо ти сьогодні ж не виволочеш свою дупу з будинку Мелані й не поїдеш на свою Троєищну – начувайся. Я панькатися з тобою не збираюся. Вважай, що це погроза.
Не встигла Божена заперечити, як у слухавці запанувала тиша. Вона не могла зрозуміти, що це було, але одне розуміла – Сільвія не жартує. Напевно Мелані Лорська попросила Сільвію позбутися її.

— Хто це? — Марк мив посуд після сніданку. Він був таким красивим лише в одних шортах без футболки, що в дівчини збилося дихання.
— Це… ем… Сільвія.
— Ваторі?
— Так.
— Що хотіла?
— Просила, аби я покинула цей будинок.
— Ха-ха. Ці знудьговані жіночки вже не знають у яку шпарину носа засунути.
— Можливо мені правда потрібно мати честь і совість аби не бути тут. Ти ж розумієш, що це не правильно?
— Хто сказав, що це не правильно?
— Для чого мені тут залишатися?
Марк став поруч біля Божени. Вона відчувала його дихання. По тілу пронеслося збудження від вигляду його рельєфного плоского живота і дужих рук.
— Бо ти подобаєшся мені, — після того, як промовив ступив крок уперед.
Їхні губи були так близько одне від одного. Божена хотіла зробити переший крок, але не могла переступити.
Згадувала слова Олега, який обзивав її брехухою.
«Ти знайдеш там собі якогось багатенького» — виринав його голос у пам'яті.
«До дідька» — відповіла сама собі й припала губами до Марка.

Його руки ніжно гладили її спину. Здавалося, що вона стала легкою, ніби пір'їнка.
«Не хочу аби це завершувалося» — виринало у підсвідомості й тут же зникали всі слова. Момент у якому розчинилися всі тактильні відчуття.
Його руки хоч і виглядали кремезними, але були такими ніжними. Він обіймав її так легко, так невимушено, без натиску.
Вона видавала стони, бо не могла тримати себе в руках.
Такого ніколи не було, аби всі проблеми ставали неважливими. Аби все, що існувало довкола – переставало існувати.
Довкола була якась невагомість.

Божена подумала, що це саме він. Той, якого вона чекала з самого дитинства. Той, який її захоче і ніколи не відпустить.
«Я знову бажана кимось» — подумала, але підсвідомість не погодилася.
«Ти вперше по-справжньому бажана чоловіком»
Він взяв її на руки й земля з усіх боків пішла з-під її ніг.
Їй було байдуже куди він її ніс. Була впевнена, що він хоче її пізнати, як жінку. А вона більше не була проти.
«Якщо відмовлю, то стане таким, як Олег»
Цього вона боялася.
І хоч свідомість проносила тривожні думки, вона все ж вирішила віддатися для нього. Нехай робить, що хоче. У його руках відчувала повний захист. В цей момент, якщо і є людина, якій би вона довірилася, то це Марк Лорський – відомий воєнний кореспондент, який шукає зцілення душі, як і вона.
Божена думала, що все що між ними зараз відбудеться – зцілить їх обох.

Він ніжно поклав її на диван не відриваючись від поцілунків.
Вона ловила його погляд. Очі кольору танзаніту дивилися на неї й в них вона тонула. Він так близько. Від нього солодко пахло парфумом. Навіть на смак його губи ніби цукрова вата.
— Ні, — він захитав головою.
— Що ні? — не одразу зрозуміла.
Він показав очима на її руки, які стягували з себе білизну.
— Не думаю, що ти готова.
— Готова, — сказала продовжуючи стягувати з себе трусики.
— Ні, — його рука опустилася на її руку і від того тілом пронісся жар. Як їй хотілося, аби його руки пестили її там, у таємному місці, куди не вдавалося дістатись нікому. Навіть настирливому колишньому.
«Невже він мене не хоче?»
— Я справді подобаюсь тобі? — перепитала.
Кутики його губ піднялися у милій посмішці.
— Звісно, моя хороша. Але давай не будемо робити те, про що ти завтра можеш пошкодувати.
Божені було важко зрозуміти про що веде мову Марк. В її світі було все просто: чоловіки хочуть жінок, а жінки мають керуватися розумом. Невже з цим чоловіком все інакше?
«А ти ще не помітила?»
«Ні, я помітила, просто…»
«Перестань розмовляти сама з собою»
— Марку, ми тепер зустрічаємось?
Від цього питання чоловік посміхаючись почав гладити її м'яке, світле волосся.
«Яка ж вона ще дитина» — подумалось.
— А ти хочеш?
Його нерішучість бентежила.
— А ти? — запитала.
— Божено, я хочу аби ти була моєю дівчиною.
— Я згодна.
А далі лише почуття. Вони ніби гойдалка розхитували їх у поривах пристрасті. Лише Марк стояв на своєму і не дозволяв їй переходити межу.