Розділ 16

Скільки втрачених митей. Скільки затьмареного сумом життя.
Божена сиділа на лавці в Молодіжному парку і навіть не дивилася навкруги. Її не приваблювала природа, яка відновлювалася від холодної сплячки зими. Закутавшись у пуховик вона уявляла дитинство, яке б могла мати, якби батьки не пиячили. Якби їм було не байдуже на неї. Напевно тоді, вона б поступила у якийсь навчальний заклад і мала б можливість здобути освіту. А зараз… батьки те і роблять, що заставляють її одружитися з Олегом і переїхати на його трикімнатну квартиру. А вона? Лише думає про те, як вирватися з лайна, в якому народилася.

В руках тримала старенький кнопковий телефон, який батько чи то знайшов, чи то купив. Читала оголошення в газеті й невпинно натискала кнопку виклику.
— Пробачте, ми не беремо школярів на роботу.
— Але я не школярка! Минулого року я закінчила школу і в мене є досвід роботи промоутером.
— Скільки часу Ви працювали?
Дівчина згадала, як роздавала листівки біля магазину бюджетних товарів два тижні, поки про це не дізнався Олег, який і заборонив їй працювати.
— Місяць, — вирішила збрехати.
— Все одно ні. Ми шукаємо хлопців, — почула перед тим, як у трубці повисла тиша.

«Дідько! Чому життя зі мною так?»
Стискала в руках газету й телефон зціпивши зуби.
Вона не раз бачила своїх однокласниць у гарному вбранні, які любили гуляти тримаючи в руках стаканчик кави. Божена думала про те, що їй не потрібно багато грошей. Хотілось просто зняти старий одяг і купити щось нове. Почати нарешті користуватися косметикою і купити собі ту довбану каву.
— Ні, Ви нам не підходите.
— Але…
«Дідько! Чому одним все, а інші мають кусати лікті?»

Про несправедливість останнім часом Божена думала все частіше. Вона звикла, що світ ставиться до неї вороже. Ті крихти милосердя в її сторону сприймалися чимось нереальним. І навіть коли Олег цілував її в губи – хотілося казати йому: «дякую»
Проте після того нестерпного дня з освідченням – вона помітила зміни у своєму нареченому. Він все частіше підіймав на неї руку і домагався сексу. Божена думала про те, аби здатися. Можливо, коли б він отримав те, чого хотів – відстав би.
Проте з іншого боку – вона не хотіла аби люди тикали на неї пальцем і говорили, що у таких батьків і не могла вирости інша дитина.
А Божені хотілося довести усім тим родичам, які давно від них відцуралися, усім сусідам, вчителям, однокласникам… Усім, від кого вона бачила поблажливі погляди й чула оте тупе слово «гени»

— Добре, приходьте на співбесіду, — почула в слухавці.
Божена спохватилася, бо телефонуючи усім по списку навіть не прочитала що це за підприємство.
— Ми будемо Вас чекати у нашому салоні за адресою.
«Салон краси» — прочитала в оголошенні.
Їй було дивно бачити вакансію салону краси у газеті, тому навіть щипнула себе за руку. Переконавшись, що це не сон запитала:
— А можна мені прийти до вас сьогодні?
— О, так сильно потрібна робота?
— Ви навіть не уявляєте як.
І вже через декілька зупинок на метро вона стояла біля красивого салону, на якому великими літерами була така назва, яку вона ніяк би не вимовила. Ще зі школи вона не вміла читати англійською, бо як тільки вона починала це робити – весь клас зривався сміхом. Вчителька теж посміхалася і говорила, що у Божени якийсь цікавий акцент. Тому бачачи англійські літери по тілу завжди проносились мурахи від спогадів навчання в школі.
— Доброго дня! — вона встала біля адміністраторки, яка зневажливо оглянула її з ніг до голови, — Я прийшла на співбесіду.
— Прибиральниця?
— Так.

Адміністраторка скривила незадоволену гримасу і вийшла з-за свого місця.
Божена оглядала салон і не могла повірити, що їй можуть дозволити тут працювати. Всюди були живі різноколірні квіти, золотиста оздоба і білі меблі.
«Як же їх чистити?» — одразу задумалась.
Було важко уявити, що вона зможе впоратися з такою великою відповідальністю. Без зайвих слів було зрозуміло, що салон престижний.
«Мене не візьмуть» — крутилося в голові.
А коли перед нею постала постать підтягнутої, стрункої білявки – Божені захотілося стати маленькою крапкою, аби ніхто тут на неї не дивився і не аналізував.
— Ви Божена? — запитала жінка дивлячись на неї зверху вниз. Вона справді була високою, проте дівчина побачила в її очах зверхність. Вона звикла до таких поглядів, але таким людям звикла не довіряти. Вона більше довіряла безхатькам, чим людям які звикли демонструвати свою значущість.

— Кажеш, що любиш прибирати?
Жіночка на підборах посунула вперед, а Божена аби не відставати сунула поруч відповідаючи на питання.
— Так.
— Працювала колись прибиральницею?
— Ні.
— Скільки тобі років?
— Вісімнадцять.

Раптом жінка повернулася і зайшла всередину невеличкого кабінету, де стояв такий же білосніжний письмовий столик, стілець і білосніжний ноутбук. Весь кабінет було прикрашено пишними зеленими вазонами.
Жіночка всілася на своє робоче місце показавши Божені самими очима на стілець навпроти.
— Забула представитися. Мене звати Еліонора Вікторівна, — награно посміхнулася, — Цей салон все моє життя. Аби ти розуміла, працюючи тут ти зможеш нормально заробляти, як для прибиральниці звісно. Але всі засоби у нас професійні. Перед цим ти повинна будеш пройти стажування, яке оплачується. Ось книга, — вона кинула на стіл товстий каталог, — Тут вся інформація про мийні засоби, якими ми користуємося. Маєш вивчити напам’ять. Тільки після цього зможеш перейти до повноцінної праці на повну ставку.

***
Дні летіли, ніби зграя пташок з вирою.
Весна дарувала дівчині перші приємні емоції. Вона закінчила стажування і навіть отримала свою першу заробітну плату.
Дівчина нарешті купила собі нові джинси й курточку. Навіть перефарбувалася в білявку. Їй хотілося бути схожою на керівничку: впевненою в собі білявкою.
От лише єдине, що не давало на повну відчути насолоду від нового життя – Олег.
Він все частіше нагадував дівчині, що він не дозволяє їй працювати.
— Моя дружина не стане мити підлогу гламурним бабам, — кричав у слухавку, — Сьогодні ж звільняєшся, або отримаєш від мене.
Дівчина закрила очі. Сиділа на унітазі під час своєї невеличкої перерви й не хотіла навіть думати про наступну зустріч з Олегом.
Вона не розуміла, чому має одружуватися з Олегом, але при тому і боялася його втратити.
По очах котилися сльози. Скільки ще плакати, аби нарешті виплакати їх всіх і стати сильною?

Вийшовши з туалету миттю побігла до перукарів-колористів. Серед всіх майстрів Боженина допомога часто потрібна була саме їм. Після кожного клієнта потрібно встигти змести все волосся на підлозі й натерти до блиску всі поверхні та підлогу, аби наступний клієнт навіть і не думав, що в кріслі його майстра хтось був до нього.
— Яка у Вас швидка прибиральниця, — раптом мовила жінка, яка сиділа напроти крісла біля якого підмітала Божена, — Давно працює у вас?
— Десь місяць, — мовила майстерка.
Раптом незнайома жіночка несподівано зводиться на ноги, від чого в майстерки лізуть очі на лоба. 
— Але ми ще не завершили…
— Мені потрібно до Еліонори.
І вже за мить, коли Божена мила підлогу шваброю позаду стала витончена жіночка, майстриня якої не могла зрозуміти що відбувається.
— Ти тепер тут не працюєш.
Божена перелякано витріщилася. 
— Пробачте, що я не так зробила?
— Ти будеш працювати у мене.
— У вас?
— Так. Мені потрібна прислуга, яка допоможе мені з будинком і дітьми. Ой, пробачте, забулась представитись, — простягає тендітну руку з довгими пальчиками, — Сільвія Ваторі.

***
Спантеличена Божена відкрила двері батьківської квартири не розуміючи, що саме відбулося в салоні краси, де вона працювала спокійно і навіть про таку ситуацію не могла подумати.
Якась багатійка, на ім'я Сільвія Ваторі, наказала їй піти додому, зібрати речі й чекати на неї біля власного будинку.
«А що якщо мене продадуть в рабство?» — крутилося в голові.
Але Сільвія не була схожою на шарлатанку.
Чи була?
— Мамо я знайшла роботу з проживанням, — сказала матері, яка через п’яні очі намагалася зрозуміти якусь мелодраму по телевізору.
— А Олег дозволив?
Коли настав той момент, коли дівчина стала заручницею власних почуттів? Вона не хотіла покидати Олега, проте жити у квартирі з ним та його мамою також не хотіла.
— Я хочу назбирати нам на власне житло.
— Це добре, добре, — мама втупилася в екран.
Поки Божена збирала речі – не знаходила собі місця у власних думках.
«А що коли мені там не сподобається?»
«А що, якщо це шарлатанство?»
«Та ніхто не буде мені платити таких грошей, як пообіцяла ця Сільвія Ваторі»
А пообіцяла вона таку суму про яку Божена навіть не мріяла. Там не лише на одяг, косметику і каву вистачить. Та навіть на власне житло назбирати можна, якщо працювати хоча б два роки. 
І тільки но з дорожніми сумками вона вийшла у під’їзд, як серце стиснулось. В під’їзді стояв наречений Олег.
— Кудись зібралася? — він явно був здивований такому повороту подій.
— Я знайшла роботу з проживанням.
— ТИ ЩО? — перейшов на крик, — А МЕНІ ТИ КОЛИ ПРО ЦЕ МАЛА РОЗПОВІСТИ?
— Пробач, поговорімо про це пізніше.
— Е, ні.
Він схопив дівчину за руку і не реагуючи на пручання заволік у ліфт. Там натиснув аварійну кнопку і не реагував на вмовляння дівчини її відпустити.
Повітря у грудях дівчини бракло, та не лише через страх. Олег стискав її шию дужими руками.
— Ти нікому не будеш потрібна. Нікому, — сичав, — Я єдиний, який захотів тебе. Розумієш? Якщо тобі чхати на мене, то це крах. Не бігай потім за мною. Таких притрушених у світі багато. Я знайду собі кращу.
— Пробач, пробач, — шепотіла дівчина, коли його руки відпустили шию. Вона кашляла, але не припиняла просити вибачення.
— Хочеш сказати, що гроші дадуть тобі те, що потрібно?
— Ні, ні.
— Тоді для чого тобі це?
— Я хочу заробити нам на власне житло?
— У нас є житло. Кому по твоєму дістанеться трикімнатна квартира матері? В мене ж нема ні сестер, ні братів.
— Не кидай мене, — скиглила дівчина, — Прошу.
— Та хто тебе дурну кидає? Це ти он з сумками й пакетами кудись зібралася. Я ще терпів, коли ти в тому салоні працювала, але тепер… Божено, ти розумієш, що так тобі це з рук не зійде?
В грудях стиснулось. Вона розуміла, що хлопець хоче її, а вона не хотіла цього до весілля. Проте більше за всього вона боялася, що він покине її.
— Ти хочеш мене?
— Тебе? Хочу? Я давно тебе хотів, але ж ти не даєш. В мене на думці дещо інше? — підморгнув, — Ти колись чула про порку?
Ні. Ні. Ні. Скільки можна бути такою жалюгідною.
— Гаразд, — легко погодилась видихнувши, — А поки заходь до мене. Мама тебе чекала.
— Стара хоче горло промочити? — засміявся.
Дівчина не могла зрозуміти чому їй так важко без Олега і чому з ним настільки важко.
Коли вона заходила у квартиру він схопив її за руку так сильно, що вона ледь не крикнула.
— Якщо хочеш, аби я тебе знову хотів – мусиш мене слухатися, як і потрібно робити усім дівчаткам.