Розділ 12

«Що я тут роблю?» — задавала собі питання, розглядаючи муху, яка літала біля вікна.
«А що тобі робити?» — відповідала підсвідомість.
Легкий спазм проходив у животі. Згадувала, як Марк закинув її на плече, як признався, що вона йому подобається.
— Це погана ідея, — сказала вголос розглядаючи себе в дзеркалі.
Ну хто вона така? Дитина пияк з Троєщини. Які перспективи бути з нею у цього чоловіка? Вона не володіла статками, ще й до того красивою себе не вважала.
— Хіба що йому проблем не вистачає у житті, — пробурмотіла.

Ввечері, коли сонце починало сідати – Божена слухала бурчання у животі. Хотілося їсти, але образа за дикий вчинок Марка не давала вийти з кімнати.
«Удавай, що нічого не сталося» — підказувала підсвідомість. Образа не жаба – мухами її не нагодуєш.

В дзеркалі на неї дивилася дівчина в легенькому платтячку і з легким макіяжем. Вона давно не користувалася косметикою, через постійну зайнятість. Але після першої зарплатні вона купила її на всяк випадок і ось випадок настав: вона жила з чоловіком, якому подобається у великому будинку мрії.
— Стоп, — зупиняла себе, — Ти тут ненадовго.

Одягнувши легке платтячко випірнула з кімнати.
Вона була ладна навіть не виказувати образу, аби знайти би щось поїсти. З іншого були думки, що це не поганий шанс скинути вагу, але Божена не готова була пропускати вечерю.

— О, ти саме вчасно! — вигукнув Марк, який сидів на диванчику у вітальні, — Я замовив нам суші.
По тілу дівчини пробігло роздратування. Вона хотіла їсти, а цей хлопець пропонує їй закуску із сирої риби?
Підійшла ближче і оглянула стіл на якому були гарно викладені страви, яких вона з роду не коштувала. Було дивно спостерігати за цим багатеньким чоловіком, який з захватом вмокав рисові кружальця в соєвий соус з пластикового посуду.
— Ніколи не пробувала, — призналася.
— Як? — очі в Марка видали щире здивування, — Я думав цим залагодити свою провину. Всі жінки люблять суші. Невже я промазав?
«Промазав?»
У цього чоловіка була настільки правильна вимова, що це слово здавалося чимось дивним з його уст.
Божена підсіла поруч. Тепло від тіла Марка манило до себе.
Вона взяла в руки палички, але ніяк не могла захопити нею роли.
— Давай я покажу, — Марк взяв її маленьку долоньку з паличками і обхопив своєю рукою. Повільно він допоміг захопити їй ролу. Повільно він направив палички до рота дівчини. Вона скривилася.
— Тобі не подобається?
Знизала плечима.
Марк захопив собі маленькі макі з сиром і посміхнувся.
— Кажуть, що коли жінка їсть вперше суші, то думає, що їсти таке неможливо. На другий раз вона думає, що не можливо відмовитись від суш.

Божена брала то один, то інший рол. Думала про смажену картоплю з куском м'яса, а не ці холодні закуски.
— Якось пані Сільвія просила мене навчитися готувати суші.
— І як?
— Ніяк. Як можна готувати те, що ні разу не коштувала?

За вікном вже було темно. Божена намагалася втамувати голод східною їжею та раз по раз дивилася за Марком. Найбільше її цікавило чи не завдає вона клопоту своєю присутністю? Чи переймається він через витівку журналістів?

— Не хочеш прогулятися? Люблю подихати вечірнім повітрям. — Марк відклав свої палички і виглядав мрійливо. Божена зрозуміла – цей чоловік або вміє вдало маскувати свої переживання, або справді не бере в голову ситуацію з плітками в засобах масової інформації.
— Ні! — Божена теж відклала свої палички, — Дякую за нові відчуття, — показала очима на суші, — Не звично, але їсти можна.
Коли дівчина підвелася – Марк теж встав і посунув за нею.
— Якщо буде щось потрібно не соромся, заходь у мою кімнату.
— Дякую, — сказала і відчула, як по тілу розпливлася ніяковість.
Вся ця ситуація викликала у ній відчуття провини і сорому. Хто вона така, аби розходжувати у будинку Мелані Лорської ніби господарка? Хто вона така, аби вечеряти з її сином? Хто вона така, аби ось так ввірватися у життя Марка і їсти з ним суші?

Коли Божена відчинила двері у свою тимчасову кімнату, навпроти відчинив собі і Марк.
— На добраніч, — сказав він теплим голосом.
— На добраніч, — відповіла з натягнутою посмішкою.
Насправді цей день був жахливим. Можливо одним із найгірших, бо мрії руйнувалися ніби піщаний замок.

Вона мріяла заробити грошей у домі Ваторі. Натомість тепер не знає, як рухатися далі. А все що хотілося в цьому житті – назбирати доларів на маленьку квартирку, аби більше ніколи не повертатися у батьківську домівку. Там на неї не чекали. Там в ній бачили лише ту, яка здатна заробити на пляшку.
Дівчина не ображалася на власних батьків. Вона знала, що це одна з найважчих хвороб суспільства. Цей недуг не лікувався медикаментами. Він попадав у кров і в кору головного мозку. Змінював людину ззовні і всередині.
З важким серцем Божена бухнулася на ліжко уникаючи думок про батьків. Вона справді відчувала страх. Найбільше в житті боялася повернення додому.

***
Ранок почався з надокучливого променя сонця, який бив дівчині просто в очі.
Новий день, як новий виклик.
Вона потерла обличчя руками і примружила очі.
В пам'яті виринули події минулого дня.
«Невже я справді подобаюся Марку?»
Знову потерла обличчя долонями.

Ногами стала на килимок біля ліжка і глянула на себе в дзеркало: під очима чорні круги від туші, обличчя пом'яте, волосся в різні боки.
Невже така може подобатися?
Швиденько вийшла з кімнати і забігла у ванну кімнату, яка була у кінці коридору.
Ранішній душ здатен змити втому з тіла і збудити. Та лише  нав'язливих думок Божені не вдалося позбутися.

Вона так само швидко забігла назад у свою кімнату, аби не привернути увагу Марка.
Не хотілося зараз з ним розмовляти. Вона не могла зрозуміти цього чоловіка. А головне не могла зрозуміти, що сама відчуває до нього.
З одного боку він їй подобався, в ньому була загадка. Він мав глибину, в яку хотілося поринути і вивчати. Проте з іншого боку він дозволяв собі те, з чим Божена не хотіла миритися. Яке він мав право ось так силоміць взяти її на плече і поставити перед фактом, що вона тепер буде жити тут. А ще та історія з басейном…

Божена швидко натягнула на себе джинси і світлу футболку. Сьогодні не було настрою для суконь. Вона не знала, що відбувається з її життям. Не до романтики з красенем Марком.
На годиннику була лише шоста. Вона мрійливо дивилася у вікно. За ним побачила знайомих котиків, які ніжилися на сонечку.
«Хто їх випустив?»
І тут з-за дому вибіг Марк в спортивному костюмі. Він бігав підтюпцем навколо будинку.
— Ось, який секрет твого тіла, — прошепотіла.
Божена і сама знала, що для красивого тіла потрібно багато працювати. Та лише заробляння грошей і виконання робочих питань забирали всю її енергію. Вона декілька разів намагалася почати качати пресс і присідати, але така витівка завжди закінчувалася провалом.

Через годину у двері постукали.
Вона знала, що це Марк. Їй було дивно, що у власному домі цей чоловік дотримується правил етикету. А хто вона така? Пройдисвітка, яка не повинна тут бути.
— Можна,— відповіла на стук.
— Я приготував нам сніданок, — прошепотів просунувши голову в кімнату. — Давно встала?
Вона посміхнулася поправляючи високо зібраний хвостик на голові.
— Тоді, коли ви ще бігали разом з Маркізою і Еліотом.
— Ха-ха. Ті ледарі лише і вміють на сонці вилежуватися.

Божена грайливо посміхаючись вийшла з кімнати. Навіть якщо в неї не було настрою, вона не намірена це показувати.
— Що на сніданок? — запитала, хоч відчувала сором за те, що її годує цей чоловік.
— Сирники, — відповів позаду дівчини.
Коли вони двоє увійшли у вітальню направляючись до кухні на весь будинок роздалася мелодія.
— Хтось дзвонить у ворота, — пояснив одразу Марк,  — Ти сідай. Я зараз підійду.

Сирники мали приємний, солодкий аромат. Божена часто готувала їх на сніданок у домі Ваторі. Та лише для неї їх ніколи ніхто не готував.
Вже за мить на кухні стояв спантеличений Марк. У його руках красувався букет білих троянд.
— Кур'єр сказав, що це тобі, — пояснив простягаючи квіти дівчині.
— Дякую!
— Це не від мене.
— А від кого тоді?
Тепер спантеличення передалося Божені. Хто міг відправити їй квіти у будинок Лорських?
— Напевно через витівки журналістів, — пояснив Марк.
— Але для чого їм дарувати мені квіти?
— Абсурд, — погодився чоловік.