Розділ 11

— Я не наполягаю, — він провів рукою по її довгому світлому волоссі. — Планував запропонувати тобі це при інших обставинах. Пробач, що так вийшло. Після перемоги в конкурсі «International Photography Awards» немає спокою. Люди бачать в моїх фотографіях драму, ніби я звичайний фільм, книга чи будь-який інший художній витвір. Але я не митець. Я журналіст, який передає правду, — він закашлявся, — Принаймні я намагаюся передати правду.
На мить їй стало шкода цього чоловіка. Вона усвідомила, що так мало знає про нього.
— Що за конкурс? — запитала.
Марк посміхнувся.
— Пройдімо в будинок і там поговоримо.
Божена несміливо, проте сунула за чоловіком, який взяв в руки її дорожню сумку і поніс у будинок.

Такими діями, вона лише підтверджувала плітки.
А як відреагує пані Мелані, коли дізнається, що простачка служниця живе в її домі?
Ні. Не хотіла думати про це.
Зараз вона хотіла зібратися з думками і подумати про те, як жити далі.

У будинку було більш прохолодно. Божена звернула увагу на включений кондиціонер.
— Жаркий липень, — зауважив Марк, — Можливо скупаємось в басейні?
Божені стало ніяково навіть від думки, що після такого лайна, яке їй вилили в домі Ваторі – вона зможе просто так ніжитися на сонечку біля басейну з красенем Марком.
— Не думаю, що це гарна ідея, — заперечила.
Він почав підійматися східцями і Божені стало незручно. Невже він поселить її в одній із кімнат пані Мелані?
В цей момент вона відчувала себе нахабою, але продовжувала йти позаду Марка. А хіба був інший вибір?
Він зупинився біля дверей білого кольору.
— Ось ті напроти мої. Коли матимеш бажання, можеш зайти в гості, — підморгнув.
«Що він собі дозволяє?»
Двері в його кімнату були таким ж білими. Далі по коридору ще декілька кімнат.
«Для чого пані Мелані такий великий будинок?» — подумала вона. Їй здавалося, що якби вона була на місці Мелані Лорської, то неодмінно би купила би собі менший будинок, а на решту грошей відправила би лікуватися батьків від алкоголізму. Божена часто думала над цим, хоч мало вірила, що можливо вилікувати людей, які хворіють на цю недугу понад двадцять років.
У пані Мелані можливо і не було подібних проблем, але вона би точно могла знайти куди вкласти решту грошей.
«Це ж скільки потрібно платити за комунальні послуги» — далі розмірковувала.
— Це кімната для гостей, — мовив Марк, коли відчинив перед нею білі дверцята, — Останнім часом тут ніхто не проживав, але мама замовляє періодично клінінг для нежилих кімнат. Можеш не перейматися.
— Про це не хвилюйся, — посміхнулася.

Марк поставив сумку біля білосніжної шафи, а сам вийшов з кімнати.
— Якщо що – я на кухні.
— Гаразд.
Тут було значно гарніше, чим у кімнаті дому Ваторі, де вона проживала в якості прислуги декілька місяців.
Білі батистові тюлі висіли над великим вікном. Напроти прямокутне двоспальне ліжко з білосніжним покривалом із шеніллу. Двійчаста біла шафа була напроти ліжка і Божена відкривши її дивувалася, як можна берегти такі білосніжні речі. Всередині шафи не було ні пилинки.
Божена давно переконалася – інтелігентні люди, якою вона вважала Мелані Лорську – все в житті намагаються довести до ідеалу. Тому знала - її перебування тут ніби чорна пляма. Будь би господарка дому тут – вилетіла би вона, ніби корок під шампанського.
Складала речі у шафу і не розуміла, що вона тут робить.

Через декілька хвилин вирішила вийти на кухню до Марка.
Він стояв над тумбою щось нарізаючи.
— А що то за конкурс? — питає вона.
Марк відірвав погляд від нарізання м’яса і обернувся до дівчини. Вона переодягнулася в легенький бежевий халатик і виглядала в ньому так ніжно і невимушено.
— Який конкурс? — не зрозумів. Він оглядав її тіло і мріяв, аби колись цей халатик, як і решта одягу впали. Аби її соковите тіло стало для нього у вільному доступі.
— Той де ти переміг.
— А… — він потер потилицю збираючи в думках, — International Photography Awards. Ну всесвітній конкурс фотографії. Наймасштабніший у світі. Перемога в ньому, це як отримати Оскар в кіноіндустрії.
— Ого!
— Крім купи проблем – мені це нічого не дало. Кому потрібна популярність, коли вона стискає горло? Здається, що нічого не може вже спасти від неї. Від всього народу не відкупишся.
— Популярність це погано?
М’ясо за мить було перекинуте в скляну деку і Марк поставив його в духову шафу.
— Популярність не погано, коли вона бажана, — відповів знімаючи з руки кухонну рукавичку, — Проте я не хотів її. Іноді мусиш робити те, що наполягає головний редактор. Йому було важливо прокачати мене, бо сам він не здатен на роботу, яку виконую я.

Вже за мить він не питаючи Божену – поставив на стіл дві філіжанки кави.
— Я би залюбки віддав цю популярність комусь іншому, — продовжував, — Наприклад комусь з цих сусідів, які звели наклеп на нас.
— Думаєш це сусіди? — спитала, бо досі мала сумнів, що це зробив не Марк.
— Впевнений.
За скляним столиком вона тримала у руках маленьку філіжанку і він ловив її погляд. Її очі, ніби кусочки неба приваблювали і манили. Вона схожа на янгола. Йому стало соромно, що втягнув її у все це.
— Ти красива, — сказав посміхаючись.

Красива? Божена посміхнулася, а в середині затріпотіло серце. От лише не від збудження, а страху. А що коли вона мало знає про нього? Хто він цей Марк Лорський? Чи безпечно їй ось так залишатися разом з ним у цьому будинку де господарка і так не рада їй?
— Ти завжди мріяв стати кореспондентом? — питає, аби відвести розмову в нове річище, — І чи завжди любив фотографувати?
Марк помітив її бажання перевести ракурс розмови з себе на нього. Але перечити не став.
— Я був молодий романтик. Вважав, що через ризикову роботу буду відчувати весь смак життя. Думав, що зможу бути корисний чимось світу. Мама відговорювала, а я дурний і гарячий – не слухав. В результаті я перегорів після двох років роботи на видання. Ризикова робота не може бути постійною. Далі розумієш, що ти не завжди будеш знаходитися під захистом небес. Настане момент і ти не зможеш нічого вдіяти.
— То для чого ти це продовжуєш?
Питання дівчини спантеличило.
«А для чого?» — запитав сам себе.
— Ким же мені ще працювати? Піти в офіс і знудитись від клієнтів і паперів?
— У світі існує безліч професій, — вона посміхнулася відпивши каву, — Не обов’язково йти в офіс. А ким би ти ще хотів стати?
— Ха-ха, хотів стати? — щиро засміявся, — Я вже не в тому віці, щоб кимось ставати. Я досяг того, що хотів. Тепер же мені просто потрібна пауза. Просто тиша в якій я зможу подумати.
— Про роботу?
— Про життя.

Чоловік встав, аби перевірити у духовій шафі м’ясо, а Божена все ніяк не хотіла завершувати цю розмову. Вона хотіла дізнатися більше про нього.
— Тобі подобається Нью-Йорк?
Він посміхнувся і знизав плечима.
— Чи подобається зараз – не знаю. Але тривалий час я був у захваті. Ніби потрапляєш у саме серце всіх країн. Ніби там єдине місце, де по-справжньому вирує життя, — він згадував, як проводив час з друзями гуляючи по місту, про дівчину, яка намагалася закохати його в себе, — Так, там достатньо багато емоцій. Але я давно втілив свої юнацькі мрії. Покійний батько в цьому мені допоміг: купив особисту квартиру на Манхеттені. Я сприймав все це, як належне. Лише зараз розумію, що все це не було дуже просто для батьків.

Дівчина провела рукою по волоссю.
Марку здавалося, що він не може втриматись. Він хоче, аби вона знала, що красива.
— Ти красуня. Я вже говорив, що ти подобаєшся мені. А я тобі? Ну… я ні на що не натякаю. Просто як людина, ти би дала мені шанс?
В її великих оченятах було спантеличення.
— Так, — врешті наважилася відповісти, — Мені подобається з тобою розмовляти. В тебе цікаве життя.
— Ні, не життя. Скажи, чи я тобі подобаюсь?
Божена встала з-за столу.
— Я не готова сьогодні розмовляти на цю тему. Занадто невдалий день.
— Це все через мене, — теж підвівся, — Але в мене є чудовий план це все виправити.
І тут відбулося те, на що Божена ніяк не очікувала.
Він знову закинув її на плече.
Халатик задерся і від того Марка кинуло в жар. Вона кричала, але той лише посміхався.
— ВІДПУСТИ!
— Ні, — відповів легко.
— ВІДПУСТИ!

На задньому подвір’ї був розташований стаціонарний басейн середнього розміру. Його вже раніше Божена бачила, але коли чоловік ніс в його сторону не на жарт перелякалася.
— Тільки не в басейн. Я не вмію плавати, — благала.
Через її благальні нотки в голосі Марк хотів поставити її на землю, але не встиг. Дівчина щосили вкусила його за руку.
— АЙ! — крикнув і миттю поставив на землю.
— Що це було? — обурився.
— Хочу запитати те саме!
— Я хотів добавити більше позитиву у твій невдалий день.
Божена закотила очі. Вона була переконана, що чоловік істота не зрозуміла. Їм ніколи не осягнути тонкостей людської душі.
— В тебе не вийшло, — сказала перед тим, як направитися в будинок.