Розділ 10

— Ах ти, брудна ганчірка!
Не встигла Божена відкрити очі, як по обличчю отримала ляпас.
— Вставай, поки я ще не така зла, — прошипіла Сільвія.
Злість виривалася у неї прямо з грудей. Божена відчула страх, бо не розуміла, що відбувається.
— То ти паскуда мала тут не просто так ушиваєшся? Я думала, що взявши тебе на роботу – роблю гарну справу. А ти шури-мури крутити здумала за моєю спиною?
Дівчина згадала, як відмовила Єгору провести з ним вечір аби розповісти йому про своє минуле.
«Невже він так підло відомстив?»
— Це через Єгора? — перепитала забившись під стінку, поки розлючена господарка будинку викидала в шафи речі ненависної служниці.
— ЄГОРА? — очі в розлюченої жінки збільшилися, — То ти на два фронти працюєш?
Божена нічого не розуміла. Стояла ніби вкопана, а з очей лились сльози. Невже їй прийдеться повернутися до батьків?
Ця думка настільки її злякала, що вона не думаючи впала на коліна простягаючи руки до Сільвії.
— Скажіть, в чому я винувата. Благаю, бо не знаю.
Жінка гидливо закотила очі.
— Що ти не знаєш? Що за моєю спиною захомутала сина Мелані? Бідолашна жінка з самого ранку в сльозах. Як їй усвідомити, що довіривши тобі ключі від будинку – ти скористаєшся можливістю.
— Якою можливістю? — дівчина не могла зрозуміти про що розповідає господарка, — Я прибирала…
— Знаю, як ти прибирала. І не лише я. Вся Україна вже знає.
«Вся Україна?»
Божені здалося, що в господарки поїхав дах.
«Що вона несе?»
— Це ж треба так зганьбити Марка Лорського… Що ж тепер буде. Прийдеться йому бідолашному назад в Америку. І це після всього пережитого.
— Не виганяйте мене, — продовжувала благати дівчина, — Я більше ні ногою в будинок Лорських.
— Звісно не ногою. Ти повернешся на свою Троєщину. Аби духу твого тут не було.
Сільвія витягла дорожню сумку Божени з-під ліжка і швирнула дівчині.
— Збирай речі, — показала очима на викинутий одяг з шафи.
Вона ще декілька секунд пройшлася по кімнаті очима і коли переконалася, що все на своїх місцях, захлопнула двері.

«Це сон. Це сон. Потрібно прокинутися»
Божена декілька разів ущипнула себе за руку і переконавшись, що точно не спить – почала плакати. Ні, вона не хотіла повертатися у життя, з якого хотіла видертися.
«Ти диви кого принесло» — вже чула голос батька.
«Принесла мамі щось гаряченького» — голос матері.
— Ні, ні, ні, цього не може бути, — говорила в порожню кімнату.
Намагалася згадати слова Сільвії: Мелані? Марк? Що вона встигла такого наробити, що ті пожалілися Сільвії?
Невже Марк розповів своїй матері, як служниця напилася і вирубилась в їх вітальні?

Руками закрила обличчя. Як вона могла йому довіряти? Як могла повірити, що все це просто так. Вона не переспала з ним, ось тому відімстив. Авжеж! Для чого тоді він напоїв тоді вином, хоч знав, що вона ще ні разу не пила?
— Які ж тут всі гнилі.
Зібравши речі вирішила, що не стане більше благати. Піти потрібно з високо піднятою головою. Її підставили. Вона не винна.

І тільки вона закрила за собою двері, як побачила перед собою Єгора. Він той, кому вона довіряла найбільше. Але зараз не знала, що і думати, бо хлопець стояв з кам’яним обличчям. Він просто простягнув свій смартфон де було якесь відео.
— Що це? — запитала, але той не відповів.

— Знаменитого воєнного кореспондента з Америки українського походження звела з розуму звичайна хатня робітниця…
Серце опустилося. Далі Божена нічого не чула.
«Звела з розуму?»
— Що це? — підняла перелякані очі на Єгора.
— А ти сама не знаєш?
— Не знаю, — мовила щиро, — Єгоре, я не розумію.
— Тепер зрозуміло від кого були ті квіти, — він сховав смартфон в кишеню і рушив у вітальню, де стояла Сільвія, Даніель і Анетта.
В цю мить Божені хотілося провалитися крізь землю. Чому вони всі тут зібралися? Спостерігати за її ганьбою?

Йшла повільно, хоч хотілося тікати. Все очікувала на помилування, але при цьому не дивилася в очі нікому з них.
— Чому ти йдеш, —   спитала Анетта.
— Діти, я ж вам говорила. Женя служниця. Їй заборонено без мого дозволу крутити роман с сином тітки Мелані. Не можна, аби прості люди наживалися на багатстві тих, хто вміє працювати головою.
В цю мить Божену до кісток пробрала огида. Так ось, що про неї думає Сільвія. Що вона простачка, яка наживається на багатіях.
«Мовчи, Божено» — наказувала собі.
Хотілося наостанок послати цю пихату жінку.
І коли дівчина підійшла до великих скляних дверей – Сільвія перегородила дорогу.
— Не так швидко, — простягла руку, — Ключі від дому Мелані.
Божена аж підскочила. Швидко відкрила маленький чорний рюкзак зі шкірзамінника, який тримала за спиною і дістала ключі. Сільвія не чекала, поки дівчина їх віддасть – вирвала просто з рук.
— Сподіваюся ми більше ніколи не зустрінемось, — сказала наостанок.

Біля воріт дому Ваторі не знала куди прямувати. Дорога була одна – до батьків. Але з іншого боку в неї було достатньо грошей, аби орендувати квартиру. Але що далі? Хіба зможе так швидко знайти роботу? А коли ні і всі гроші закінчаться?
Вона була не готовою, до таких поворотів долі.
Відкрила смартфон і зайшла в Інтернет. Ввела в пошуковій системі: «Марк Лорський» і одразу побачила заголовки: «Нове кохання Марка Лорського – служниця», «Що за дівчина поруч Марка Лорського?» І тут вона завмерла. В статті було фото, де Марк проводив її до дому Ваторі. Але хто і коли його зробив?
Вона оглянулась. Чи не стане зараз хтось вибігати і фотографувати її з речами? Хоча з іншого боку – яка різниця? Це скандал Марка – не її. Вона була впевнена, що сам Марк розкрутив цей скандал для того, аби підняти власну популярність. Можливо в Америці не такі можливості покупатися в славі, як в рідній державі.

І тільки но вона хотіла викликати таксі – зупинилася.
Якщо у всьому винен Марк, то чому вона має страждати?
Сміливими кроками рушила до будинку Лорських.
Він вдавав з себе галантного джентльмена. А як поведеться тепер? Через нього в неї купа проблем. Хай хоч зі шкіри вилазить, але він має повернути їй роботу у Ваторі.

На цей раз прийшлося раз по раз натискати на дзвінок воріт. Натискала десь три хвилини перед тим, як перед нею постав Марк.
Він виглядав змученим, але насмілився посміхнутися Божені, що викликало в ній більший гнів.
— Що ти накоїв? — витріщила очі говорячи пошепки. Вона розуміла, що тут всі мають очі, вуха і фотокамери, — Через тебе мене звільнили!
— Звільнили?
— Викинули на вулицю з самого ранку нічого не пояснивши. І все через тебе!

Він дивився на її розпач і не міг вимовити ні слова. Марк з самого ранку вислуховував монолог матері, яка була засмучена вибором сина.
Марк посміхнувся. Божена була милою. Навіть коли її великі очі, здавалося полопаються від злості.
— Давай всередину, — запропонував, — Не потрібно давати їм привід для подальших пліток.
— Ні, нікуди я не пройду. Вже раз зайшла. І що з того вийшло?
Марк оглянув вулицю і не побачивши нікого – підняв дівчину і закинув на плече.

Від несподіванки дівчина закричала.
— ВІДПУСТИ! ЩО ТИ РОБИШ?
Однією рукою тримав її, іншою взяв її сумку.
Поставивши у дворі – закрив ворота.
— Що ти собі дозволяєш? Ти думаєш, що можеш поводитися, як хочеш? У вас багатіїв немає навіть поняття про те, що ми теж можемо відчувати. Ми не ганчірки, об які можна витирати ноги! Не ганчірки! — казала, згадуючи, як її назвала Сільвія.
Марк наблизився. Він стояв навпроти заглядаючи у заплакані очі.
— Я дам тобі іншу роботу. Ти ж плачеш через неї?
— Яку іншу? Твоя мати хоче, аби тут мого духу не було.
— Божено, мені тридцять. Я не живу зі своєю матір’ю.
— А де роботу? В Америці?
— Можливо, — посміхнувся. Він несміливо простягнув руку, аби взяти її долоню, — Чи ти засмутилася через те, що говорять ці пліткарі?
Дівчина відсахнулася.
— То це ти подарував мені ті квіти?
— Тобі сподобались?
— Для чого ти мене так підставив? Для чого потрібен цей цирк? Все заради слави?
— Якої слави? Божено, ти мені подобаєшся!
«Що він сказав? Хоче втягнути у чергову інтригу?»
— І коли це я встигла сподобатися тобі? — запитала з викликом склавши руки на грудях.
— В ту мить, коли ти при першій зустрічі розглядала мене з відкритим ротом, — засміявся.
— Що? Не роздивлялася я тебе.
— Пробач. Я просто хочу зустрічатися з тобою.
Від спантеличення вона не знала, що відповісти. Терла щоки руками і не могла знайти відповіді.
— Ти погодишся переїхати до мене? — запитав, а за тим ступив крок уперед.
Він стояв так близько, що Божена відчувала його дихання. Дивилася на нього і не могла брехати собі. Так, він подобався їй. Так, вона хотіла би зустрічатися з таким чоловіком.
Але для чого йому це?