Розділ 7

— Не відпущу тебе в такому стані.
Божена лише посміхнулася і випрямилась.
— Відпускай. Інакше мене звільнять.
Марк поставив її на ноги вивільнивши з власних обіймів. 
— Я маю на увазі, аби ти ще побула тут трохи, поки тобі не стане краще. Вип’єш вугілля і води. Має стати краще. 
— Мені і так добре.
В цей момент їй здалося, що ніяк проблем не існує. Що все лише було в її голові, яка тепер вільна від само саботажу.
— Ні, не добре, — його рука ніжно взяла її під руку, — Ходімо зі мною.
І в цей момент Божені хотілося, аби він завів її у свою спальню. Аби зняв з себе одяг і показав своє красиве тіло. Аби зняв одяг з неї. Вона би показала, що її сниться уночі.
Вона ніколи не спала з чоловіками. На щастя колишній Олег так і не зумів затягнути її в ліжко.
Божена впевнена, що зараз найкращий момент забути усі проблеми і віддатися такому сильному тілом і духом чоловіку.

Марк ніжно підняв її на руки і вмостив на диванчик у вітальні.
— Чекай, — сказав перед тим, як віддалитися.
Божена натягла на себе флісовий плед. Вона відчувала себе кішечко. Чому вона раніше не знала про свою сексуальність?
— Тримай, — чоловік простягнув їй пару пігулок білого кольору і стакан води, — Це має допомогти.
— Від чого?
— Тобі потрібно прийти в себе, аби повернутися на роботу.
— Я не хочу працювати. Беру вихідний.
— А так можна?
— Байдуже.
Накрилася пледом і ніжно замуркотіла.
— Не хочеш лягти зі мною?
Марк зняв з її обличчя плед і засунув пігулки у рота.
— Пий, — всунув стакан їй у руку.

Очі Марка ніби в тигра. Вона дивилася в них і чекала про наступ. Проте цей чоловік почав грати в джентльмена. І це її дратувало. Чому він просто не візьме її тут? Не скористається моментом? Вона все одно хоче його. Вона не буде шкодувати.
— Ти гарний, — зауважила після того, як вмостила на дивані після випитих таблеток. Вона накрилася пледом і дивилася йому просто у вічі.
— Ти теж гарна, — сів біля її ніг.
Так хотілося, аби він скинув стіну заборон між ними і заліз до неї під ковдру. А далі під самісіньку сукню. 
В цей момент вони обидва думали одне про одного. 

«Вона гарна» — думав гладячи її ніжки.
Божена ніжно посопувала поринаючи в сон.
«Який же я бовдур. Вона ж казала, що ніколи не пила алкоголю. Що тепер робити?»
Він швидко дістав смартфон і зателефонував мамі.
Та, як завжди була рада його чути, але коли він попросив номер Сільвії Ваторі – напружилася. 
— Нащо вона тобі?
— Маю деякі особисті справи, — відповів коротко.
Вже за мить жінка прислала йому повідомлення з номер Сільвії.
Він знав, що якщо нічого не зробить – Сільвія точно звільнить бідолашну дівчину.
— Алло, — почув байдужий голос.
— Це Марк. Марк Лорський. Я хотів би аби Божена у мене трішки затрималася. Я накупував продуктів і було би добре, аби хтось мені зробив з них напівфабрикати. Ви ж не проти?
— Марк? Ну… так, так. Звісно, нехай залишається. А на довго?
— Після обіду, думаю буде вже у вас.
По інтонації зрозумів. Сільвія Ваторі ошелешена.
— Гаразд. Нехай не затримується, — сказала на останок.

Він дивився на дівчину деякий час боячись відійти. Знав, що після першого разу можливі сюрпризи у вигляді «феєрверків» над унітазом.
Це ж треба. Стільки всього йому приходилось пережити, а до того, що він споїть молоденьку дівчину – навіть подумати не міг.
«Бовдур»
Розумів, ця молоденька дівчинка живе своєю роботою. Саме її життя залежить від праці в сім’ї Ваторі.
«Бовдур» — повторював про себе.

***
— Мені потрібно йти, — перше, що сказала Божена, коли відкрила очі. — Скільки годин?
— Друга дня, — чоловік навис над нею заглядаючи в обличчя.
— Ти весь час був тут?
— Так. Приніс тобі таз, бо ти напевно не знаєш, як це буває.
— Повір знаю.
Звелася на ноги тримаючись за диван.
— Мене звільнять,— шепотіла,— Мене точно звільнять.
— Я телефонував Сільвії, аби позичити тебе для заготівлі напівфабрикатів.
Їй не подобалось слово «позичив», але відчула вдячність.
— Вона дозволила?
— Так.
— Що ж вони там їли на обід? — продовжувала бідкатися, — А в Анетти дієта…
— Не переймайся. Сільвія доросла жінка. Думаєш не справиться зі своєю же сім’єю?
Божена так не думала. Вона була впевнена, що якби не прислуга, то бідолашна Сільвія потрапила би в псих лікарню.  Її взагалі дивувало для чого жінка народжувала трьох дітей, коли ті більше приносять їй роздратувань чим вдоволення.

— Доросла, але не проста. Ви багатії звикли рутину перекладати на інших, — і тут знітилася, — Пробач, я не мала тебе на увазі. 
— Ні, ні. Все вірно.
— Це напевно алкоголь дає про себе знати.

Рушила швидко до черевичків на підборах, які залишила перед вхідними дверима.
— Я проведу тебе.
— Ні, не варто, — і тут же підвернула ніжку, на яку саме натягнула черевичок.
— А я думаю, що варто, — посміхнувся.

Вже на вулиці зрозуміла, що досі п’яна.
Все було ніби через якісь тьмяні окуляри.
— І довго в мене буде такий стан?
— Який?
— Ніби земля хитається.
— Перший рази таке зазвичай довгенько. Пий сорбенти.

Її тішила турбота Марка. Він не був схожий на тих хлопців, яких вона знала. Тим паче не могла зрівняти його з колишнім Олегом. За Марком може сховатися будь-яка тендітна квіточка, мишка, чи навіть кицька. Себе же Божена вважала мишкою. Та лише їй цікаво було, чи не зайняте місце за його плечима.
«Якщо навіть ні, у мене немає шансів»
— Про що думаєш? — вирвав Марк з думок, які і так були про нього.
— Погода гарна.
Він оглянув обабіч високі ворота загороджених котеджів. Вони йшли асфальтованою дорогою, по якій біля них проїхав джип. Тут було тихо порівняно з Манхеттеном. 
— Ти сказала, що я гарний.
Обличчя Божени враз набуло багряного кольору.
— Пробач… я… ем…
— Пам’ятаєш, я теж сказав, що ти гарна.

«Що відповісти?»
Стискала кулачки. Очима блип-блип.
— Мушу бігти, — промимрила вже біля воріт дому Ваторі.
Аж раптом обличчя Марка змінилося.
— Доброго дня, — почули вони від сусідки пані Ольги, яка була відомою українською журналісткою на провідному загальноукраїнському телеканалі.
— І Вам доброго дня, — привітався Марк.
— Надовго в Україні? — питає, а сама продовжує йти до свого будинку.
— Скоро їду.

Ольга Потопенко була найскандальнішою журналісткою країни. Вона мала здатність вивертати чужу білизну без докору сумління. І найстрашніше було тим, що ще нікому не вдавалося засудити її через впихання носа у приватне життя.
— Мені гаплик, — сказав, коли побачив, що Ольга закрила за собою ворота.
— Чому?
— Не зважай, — стримано посміхнувся,— Мені потрібно йти. Гарного дня, — сказав на останок.

Вже дома Божена готувала вечерю під незадоволені погляди пані Сільвії.
— Ти розумієш, що працюєш у мене, а не в домі Лорських? — вона сіла на барному стільці тримаючи в руках келих з шампанським.
— Так, пробачте.
— Марк хоч і відома тут особистість і я не могла йому відмовити, але, — відпила ковток, — Ти повинна відмовляти усім, якщо я не давала згоду.
— Зрозуміла. Цього більше не повториться.

На вечерю Божена запланувала печене м’ясо з овочами. На гарнір булгур.
І хоч руки нарізали броколі, в думках згадувала слова Марка: «Ти гарна»
Невже справді так вважає?
Головою хитала, аби дурні думки вилетіли геть.
Була впевнена, він сказав так лише тому, що Божена першою сказала йому: «Ти гарний»
Певно, що він хотів просто покепкувати з її п’яної поведінки.
Але навіть коли так – тіло все одно спазмувало лише про думки про Марка.