Розділ 6

— Женю, — за спиною дівчина почула незадоволений тон господарки.
— Так, — вона залишила посуд і розвернулася до Сільвії обличчям.
— Думаєш, я не дивлюся за тобою?
Не знаючи, що відповісти Божена застигла.
— Ти два дні не ходиш до будинку Мелані. Ви ж домовлялися, що ти будеш навідуватися до її котиків кожного дня.
— Так, але там зараз проживає пан Марк і я…
— І що з того? У вас була домовленість, тому виконуй, будь ласка. До того, невже ти думаєш, що пану Лорському є діло до її котів та квітів?! А може він проходиться по будинку з ганчіркою? Женю, ти дівчина хороша, — зупинилася, а коли побачила посмішку на обличчі Божени – продовжила, — Якщо будеш гарно працювати, то і гарно заробиш. Думаєш Мелані більше нікуди не поїде? Е ні, вона любить подорожувати. Тому, це твій шанс. Зарекомендуй себе, як гарну працівницю, і будеш мати крім тих грошей, що ми тобі платимо – не погані девіденти. Та і Марку можливо твоя допомога буде потрібна. Запропонуй щось і йому: випрасувати речі, зготувати, — вона простягнула руку до плеча дівчини і підбадьорююче стисла, — Ну ж бо дівчинко. Не підставляй мене перед подругою.

Підводити Сільвію Ваторі Божена не те, що не збиралася, вона боялася зробити щось не так. Адже, якщо її виставлять на вулицю – куди йти?
Домивши посуд після сніданку – швиденько у своїй кімнаті знайшла найкращу приталену суконьку червоного кольору і нанесла легкий макіяж. Було соромно перед Марков за власну нестриманість. За те, що прийняла за альфонса. Тепер вона не знала, як дивитися йому в очі. А найбільше боялася, що він все розповість матері і та прожене її. А через таке сама пані Сільвія могла прогнати сварливе дівчисько.

Дорогою до будинку Лорський дивилася собі під ноги. Сьогодні дозволила надіти червоні туфелькі на підборах. При «повному параді» відчувала себе трохи впевненіше. Вирішила, що б там не було – буде виконувати свої обов’язки, а з Марком лишній раз – не розмовляти. От лише вибачення хотіла попросити. Бо хіба можна так розмовляти з сином жінки, яка тобі платить?

Зайшовши в будинок - одразу попрямувала до котичих мисок на кухні. Коли в них побачила насипаний корм – посміхнулася. Марк кормив котів, як і обіцяв.
За звичкою одразу взяла відро і перемила підлогу в будинку і вже хотіла йти, аж раптом помітила, що Маркіза чухається ще з того моменту, як вона лише зайшла у будинок.
— Маленька, невже в тебе блохи? — вона нахилилася до сіренької кицьки аби розгледіти шерсть. Коли на животику побачила сліди від бліх – одразу схопила в одну руку Маркізу, а в іншу Еліота.
— Все буде добре, — втішала котиків у очах, яких уже закрався переляк, — Ми просто приймемо ванну.

Ці коти не були любителями водних процедур. Поки Божена намилювала Маркізу шампунем від бліх, переляканий Еліот забився у кутку  ванної кімнати. Маркіза несамовито намагалася царапатися, але на щастя Мелані регулярно водить котиків до грумера, де їм підстригають кігті.

— Тихо, — благала Божена і вже пошкодувала, що не одягнула більш зручний і простий одяг. Маркіза дрипалася і весь час хотіла випригнути з ванни.
— Няв, няв, няв, — не вгамовувалась кішка.
— Що це у вас тут?
Божена від переляку аж випустила кішку, яка одразу випригнула, але Марк швидко відреагував і зловил намилену втікачку.
— Я помітила, що у них блохи, — почала виправдовуватися Божена, — Тому вирішила покупати.
— А їм, я бачу не дуже подобається, — показав очима на отетерілого в кутку Еліота і розлючену Маркізу, яку тримав у руках.
— Як бачте.
Божена простягла руки і забрала Маркізу, аби змити з неї залишки шампуню.
— Можливо, тобі потрібна допомога?
— Ні, ні, я сама.
Натомість чоловік присів поруч і своїми руками накрив спинку Маркізи.
— Я буду її тримати, а ти змивай.

Ось так одна кішка була повністю вимита. Божена сподівалася, що після миття доволі дорогим шампунем від бліх – повторення процедури не буде потрібне. 
На щастя з Еліотом все виявилося значно простіше. Марк тримав котика, поки Божена намилювала і змивала шампунь.
— Дякую, — сказала вона витираючи двох котиків рушником.
— Можливо випустим їх на сонце, аби швидше висохли, — запропонував Марк.
— Я десь чула, що навпаки після обробки тварини від бліх – не можна їх вигулювати.
— А ми нікому не скажемо, — підморгнув Марк.
Сьогодні він був одягнений у звичайну білу футболку і джинсові шорти.

Божена дивилася на нього і не могла відвести погляд. Усвідомлення того, що Марк не альфонс тішило її.
Вона хотіла вибачитися за минулу сварку, але не могла зібратися з думками.
— Можна я приготую тобі обід, — запропонувала.
Вирішила врешті перейти на «ти», як він і хотів раніше і приготувати щось, аби це зарахувалося за вибачення.
— Оце так співпадіння!
— Що саме? — не зрозуміла.
— Я саме купив продуктів у супермаркеті і мав готувати український борщ.

На світлій просторій кухні Мелані Лорської Божена відчувала себе богинею.
«От би мені таку кухню» - мріяла, хоч і знала, що цьому ніколи не статися. Вона занадто тупа, неосвідчена, аби добитися цього сама. І занадто не гарна, аби одружитися на якомусь багатію.
— Ось тримай, — Мрак простягнув їй два буряки, — Почисти, а я займусь бульйоном.

Це вперше, коли вона готувала з кимось на кухні. Скільки себе пам’ятала – завжди готувала сама. Раніше вдома, коли п’яна мама відсипалася після похмілля. Потім на уроках трудового навчання для дівчаток. Коли всі дівчатка з класу об’єднувалися, аби разом щось зготувати і з’їсти. Божена була осторонь, бо ніхто не хотів спілкуватися з нею.

Марк  взяв тертку і почав терти овощі – дівчина слідкувала за собою, аби не пустити слинки. Його дужі руки напрягалися. Вона роздивлялася вени на руках і закушувала губи.
«Невже законно бути таким сексуальним?»

Він так вправно готував борщ, що Божена не помітила, як весь час просто стояла і дивилася на нього з морквою в руках.
— Ой, я забула тобі дати, — знітилися, коли побачила помаранчевий овоч.
— Нічого. Вже пізно. Піде на щось інше. Поклади в холодильник.

«От би запитати, чи він одружений» — крутилося в голові дівчини.
«А що коли в нього є діти?» — підсказувала підсвідомість.
На вигляд чоловіку було більше тридцяти, тому ризик дружини і дітей був досить великим.

— То чому ти минулого разу кричала на мене? — запитав і сів поруч на стільці, поки борщ готувався на плиті.
— Пробач, я не так зрозуміла дещо.
— А що?
— Давай не будемо про це, — вона посміхнулася і поправила волосся, — То ти воєнний журналіст?
Марк видав клацання губами демонструючи розчарування.
— Ну і яка пташка наспівала?
— Пані Сільвія.
— Ох вже та пані Сільвія. Так, я працюю у виданні «Волл-Стріт Джорнал»
Божена сама не розуміла чому, але в цей момент відчула смуток. Їй не хотілося, аби цей чоловік зник з цього будинку і повернувся до Нью-Йорку.
— А що роблять воєнні журналісти? — запитала те, що цікавило.
— Ну, воєнкори, так називаються воєнні кореспонденти – їздять туди, куди інші бояться разом з воєнними. Аби всі події на фронті висвітлювати у своїх засобах  інформації. 
— Оце так! Не знала про таке.
Марк дістав з кишені джинсів смартфон і простягнув дівчині.
— Тут деякі фотографії.
Вона несміливо взяла в руки смартфон і завмерла. Гортала фотографію за фотографією. На всіх вогонь, солдати в формі зеленого кольору. Дим, піт, крик…
— Де це?
— Афган.
Вона дивилася світлини і не могла повірити.
«Невже цей красень міг бути по той бік цих світлин?»
Лише зараз Божена побачила невеличкий шрам біля лівого вуха.
«Невже травма під час роботи?»
Тепер зрозуміло звідки ця кремезність. Звідки широкі накачені плечі і спина. Звідки цей іноді цинічний погляд.
Вона не могла осягнути його життя. Тримала в руках смартфон з фотографіями і розуміла, що це маленька частина. Всередині цього чоловіка бушують шторми.
«Чи часто він в думках повертається у місця де робив ці світлини?»
Вона дивилася на фото солдат і про кожного думала: «Чи живий досі?»
В одному вона була впевнена – Марк пройшов багато і він досі живий, раз сидить тут перед нею і чекає, доки зготується борщ.

Цілу годину Божена розглядала фото, аж до моменту, поки Марк розлив по тарілках червоний українскьй борщ. 
— М-м-м, який аромат, — дівчина відклала смартфон і схопилася за ложку.
— Не так швидко, — він чкурнув до бару і витяг звідки пляшку вина.
— Я не п’ю, — заперечила Божена.
— Я теж.
Він граційно вийняв два бокали на тонких ніжках і розлив сухе червоне вино.
— Ні, я справді не п’ю. Навіть не пробувала ніколи алкоголь.
— Що? — його очі видали щире здивування, — Як так в тебе вийшло?
— Ось так.
В дівчини було багато можливостей скоштувати алкоголь, але вона ще в дитинстві вирішила, що не робитиме це. 
— Божено, до цього як приїхати сюди – я був у Сирії. Ні разу нічого горючого не потравляло в моє тіло. Часто, коли здається, що твоє життя тримається на волосині – включається захисний механізм і ти чудово адаптовуєся до умов війни. Але коли нарешті потрапляєш в безпеку – тіло включається і… — він відпив з келиха, — В голові знову бачиш ті картини. Ніби в той момент ти цього не прожив, а тепер, коли є безпека – все ніби проживаєш по-справжньому.
— Ти зараз проживаєш події в Сирії? — запитала заглядаючи в очі чоловіка, які швидко набули загадково темного відтінку.
— Схоже на те, — знову відпив, — Тому я хотів аби ти провела тут зі мною деякий час.
Відчуття провини пронеслося тілом. Вона такого про нього понапридумала і навіть не могла відрізнити чоловіка, який постійно працює в умовах воєних конфліктів від ловеласа.
— Пробач, я не знала, — сказала перед тим, як зробити перший ковток вина у своєму житті.
Здавалося, що тілом пройшовся гарячий вогонь. Ніби вино одразу потрапило у самі вени.
— Ух, — потрясла головою, — Я думала буде гірше.
— Ти зробила лише перший ковток, — посміхнувся Марк.
І в цій посмішці вона побачила надію. Яким би важким не було життя воєнного журналіста – вони теж посміхають і можливо мріють про щось більше, чим просто робити фотографії під взривами і записувати сумні події фронту.

Вона і не помітила, як випила цілий келих вина. За ним ще один і ще, поки перед очима не попливло.
— Пробач, мушу йти, — сказала встаючи з-за столу опираючись, — Борщ був дуже смачним.
— Ти себе добре почуваєш? — запитав, бо дівчина ледь трималася на ногах.
— Так, мушу йти, бо мені ще варити обід.
— А ти встигнеш?
— Ні, але зроблю все, аби сім’я Ваторі не залишилась голодною.

І тільки-но вона зробила один крок, як земля похитнулася.
Руки Марка ніжно огорнули за талію.
Дівчина застигла дивлячись на його красиве обличчя. Лише зараз вона помітила, що його очі мають приємний сірий колір.