Розділ 5

Серце в грудях Марка шалено затріпотіло.
— Ні, не варто, залиш собі.

Божена не збиралася знімати халат. Вона знала, що її тіло далеке від ідеалів. Якщо він Аполлон, то вона богиня булочок, пиріжків і бутербродів з ковбасою. Вважала, що саме любов до перекусів зробила її такою, якою вона була.
— Знаєте, — пробурмотіла, — Я сама не знаю, що хочу. Мені потрібен просто дах над головою. Поки він є – я щаслива.

Божена була відвертою. Марк не знав, як реагувати, адже ніколи раніше не спілкувався з дівчатами нижчого соціального статусу. Він не розумів, як мрією може бути дах над головою. Він ніколи не замислювався над цінністю цієї звичайної дрібнички.
— Ти красива, — сказав, а потім знітився, але вигляду не подав.
Вона не відреагувала. Просто дивилася в філіжанку розглядаючи каву.
— Я не зустрічав таких жінок.
Нарешті Божена відвела погляд від філіжанки і встала з дивану.
— Мені потрібно працювати.
— Стій! Я подумав, що тобі вистачає роботи в Ваторі. Можливо я сам буду виконувати твою роботу, а ти просто будеш приходити до мене?
Дівчина насторожилася.
— Ми домовлялися з пані Мелані…
— Знаю. Я не скажу їй. Мені просто потрібен хтось, хто буде ось так сидіти і розмовляти. Розумієш, в житті бувають моменти, коли хочеш утекти, а після втечі стає самотньо. Я не завдам багато клопоту.
В цьому Божена мала сумніви. Вона досі не могла зрозуміти цього чоловіка. Чому він так причепився до звичайної прислуги і чому він проводить весь час у будинку, коли йому так хочеться спілкування з іншими людьми.

— Я не думаю, що пані Мелані це сподобається.
Марк знизав плечима.
— А вона тут ні до чого.
«Ні до чого?» Божена подумки вилаялась, бо навіть, якщо цей чоловік і є коханцем пані Мелані, то він геть безсоромний. Задовільняючи багатих панянок – хочеться молоденького тіла? Ні. Божена не вірила у звичайне спілкування з таким чоловіком. Була впевнена, що на думці він має щось інше.
— Ні, — заперечила, — Я так не можу. Пані Мелані хороша жінка. Я не можу так повестися з нею. Якщо вам чогось не вистачає – підіть до психолога або в бордель. Це ж яку потрібно мати наглість, аби жити у будинку пані Мелані і ще загравати з її прислугою?! Такі чоловіки, як Ви – не достойні ні поваги, ні уваги.

Вона встала і все ж зняла з себе той клятий халат.
Але це сталося у ванній, де вона натягла на себе мокру футболку і джинси.
Хоч влазити назад у мокрий одяг була не приємно, але ще більше неприємно було носити на собі одяг чоловіка, якого вона відверто зневажала.
Ну як можна жити у будинку зрілої жінки, крутити з нею роман і на регулярній основі пропонувати іншій молодиці проводити з ним час?

Коли вона вийшла з ванної і направилась до вхідних дверей, то краєм ока глипнула на чоловіка. Він тримав у руках газету і вдавав, що читає в ній щось цікаве.

На вулиці досі йшов дощ.
Розумно було би залишитися у будинку, але вона більше не хотіла спілкуватися з Марком. Не хотілося розглядати його красиве тіло і уявляти, як пані Мелані займається з ним коханням.
Ні. Вона не хотіла навіть думати про це.

***
За обідом Єгор і десятирічний Даніель їли за одним столом з Боженою. Вони розмовляли про щось своє, тому дівчина не звертала на них уваги.
Раптом вона сахнулася. Даніель кидався кульками, які скручував з хліба і сміявся з того, що вони застрягають у волоссі Божени, яке було зібране в тугий хвіст.
— Перестань, Даніеле, — буркнув Єгор, але молодший брат не слухав.
Він продовжував скручувати кульки з м’якоті хліба і кидати їх в дівчину.

До насмішок Божена звикла ще зі школи. Вона завжди була білою вороною, бо мала великі злякані від життя очі і старий, брудний одяг. Вдома бачила лише побої і пиятику, тому все що хотілося в школі – аби її не чіпали. Але не чіпати тих хто відрізняється – не в стилі багатьох школярів. Тому навіть зараз, коли Даніель дозволяв собі таке поводження – вона не могла вимовити ні слова. В школі вона опускала голову і мовчала. Так і тут.
— Даніеле, — раптом старший брат встав з-за столу і схопив малого за вухо, — Це що таке?
— А що? Вона ж просто служниця, — сердився, — Ти сам казав що взяв би її ззаду.
Щоки в дівчини спалахнули. Вона ніби знову повернулася в школу, де кожен може познущатися з неї. Вона продовжувала дивитися в миску і удавати, що нічого не помічає.
— Йди у свою кімнату Даніеле! — пригрозив Єгор.

Обурений реакцією брата Даніель встав з-за столу і презирливо глянув на Божену. Вона помітила цей погляд і повітря забракло. Вона знову маленька дівчина в брудному одязі. Знову хочеться, як і в школі – закритися в туалеті і плакати.

Помивши посуду, ледь стримувала нервовий клубок, який здушував горло. Коли вона почала працювати в сім’ї Ваторі і заробила перші гроші – одразу же змінила гардероб, купила косметику і навіть почала відвідувати перукаря. От лише старі рани не так швидко загоїти.

У своїй кімнаті вона роздивлялася себе у дзеркало. Хоч тіло не подобалось, а обличчя змінилося. Вона навчилася надавати форму бровам, підкреслювати вилиці і робити губки ще більше пухкішими. Вона шкодувала, що не мала всіх цих умінь поки зустрічалася зі своїм першим шкільним коханням з паралельного класу Олегом.

Вона вчепилася в нього ніби в рятуючий якір. От лише він опустив її до самого дна. Божена зрозуміла, що в житті потрібно покладатися лише на свої сили. Нічого не впаде на голову. Вона або почне заробляти і ставити себе на ноги, або її чекає доля така, як у батьків.

Тук-тук-тук.
Вона відсахнулася від дзеркала витираючи сльози.
Відкрила двері і не здивувалася, коли побачила Єгора.
— Пробач за брата.  Я в його віці ще не таке чудив.
— Нічого,— намагалася посміхнутися,— Просто в мене важкий день.

Єгор не став очікувати запрошення. Пройшов у кімнату і вмостився на ліжку.
Дівчині не хотілося, аби він її втішав, аби говорив якісь розумні речі. Іноді Єгор мав звичку повчати її, через що вона дратувалася.
— Знаєш, в житті всі дні важкі, якщо в голові багато негативних думок. Зміни думки – і життя зміниться.
«Ну знову. Почалося»
Божену дратували всі розумні цитати. Вона не любила читати книги. Не можливо розвивати в собі бачення прекрасного, коли потрібно працювати, як муха в окропі, аби не зійти з дистанції і не напитися з горя, і не стати тією  про яку говорили: «В неї гени. Нічого кращого цю дитину не чекає»

— Я зараз читаю Кармело Васкеса і Гонсало Ерваса. Хочеш принесу книгу, яка мене надихає?
— Ні, пробач. Не маю часу на читання.
Єгор закотив очі.
— Якщо ти вічно будеш готувати їжу і драїти наш будинок, то ти не виростеш, як особистість. Людина має розвиватися, аби в майбутньому по максимуму застосувати свій потенціал. 
Вона поправила хатню сукню, яку одягнула одразу коли повернулася з будинку Лорської і склала руки на грудях, ніби з викликом.
— Гаразд. Ти пропонуєш мені покинути цю роботу?
— Ні. Як же ми без тебе? Просто кожну вільну хвилину потрібно витрачати з користю.
— Читати книжки?
— Так.
— А якщо я так втомлююсь, що хочу кожну вільну хвилину спати?
Єгор безнадійно захитав головою.
— Так проспиш всі свої перспективи.

Як же Божену дратувало, коли багатії навчали її життю. Легко планувати життя, коли тебе страхують багатенькі батьки. Тоді і читати є час, і відвідувати лекції в університеті. Дівчина же хотіла просто не впасти на дно. Вона досі ні разу не коштувала алкоголь, хоч дома його завжди вистачало. Бачила на власні очі, як горюча рідина перетворює навіть заможних людей на злидні. Ні. Вона не могла просто розслабитися і чекати кращої долі читаючи книги.
— Я краще буду працювати так, аби твої батьки були задоволені, — відповіла, — Але дякую, що направляєш мене. Справді, ціную це, — збрехала.

— ЖЕНЮ! — раптом почули крик з вітальні.
— Упс, маман прийшла, — Єгор миттю вилетів з кімнати.
Божена швидко вибігла у вітальню, де втомлена Сільвія тримала в руках пакунок з ліками.
— Тримай. Лікар все написав на листку. Якщо щось буде не зрозуміло – там є номер лікаря.
Ще ніколи Божена не займалася лікуванням дітей у цьому будинку. Така відповідальність лякала її. Вона дістала з паперового пакунка пляшечки та таблетки і одразу почала читати листок.
— Все зрозуміло? — перепитала господарка.
— Так.
Змучена Анетта лежала на диванчику у вітальні.
— А що лікар сказав? — вирішила перепитати дівчина.
— Якась інфекція. Аналізи будуть пізніше.

Жінка сама виснажено звалилася на диван біля дочки.
Вона була одягнена в джинси, світлу блузку, але найбільше впадали в очі довжезні підбори. Божена була впевнена, що ніколи на таких не змогла би подолати понад два метри.
— Отже ти вже знайома з Марком Лорським?
Божена спантеличено відвела погляд від рекомендацій лікаря.
— Марком Лорським?
— Ну а з ким ви сосиски їли?
— З…ем… Марком.
— Це старший син Мелані. Одразу після школи поїхав на навчання в Ню-Йорк. А потім вирішив стати воєнним журналістом.
— Воєнним журналістом?
Божена не могла зрозуміти, що в цю мить її дивувало найбільше. Те, що Марк виявився сином пані Лорської, чи те, що воєнного журналіста вона сплутала з альфонсом.

Сільвія поблажливо прицмокнула губами і закотила очі. 
— Воєнні журналісти – це такі люди, які їздять в гарячі точки, аби розвідати різні деталі і зробити фотографії небезпечних місць, — пояснила, ніби розумово відсталій.
В цей момент пакунок з ліками впав на землю. Сільвія захитала головою через недолугість прислуги і направилася у свою кімнату. Їй не хотілося бачити перед собою це незграбне дівча, але її тішило, що ця Женя була досить слухняною і ніколи не сперечалася на рахунок своїх обов’язків.

Божена збирала ліки з підлоги і не могла збагнути, як їй тепер виправити ситуацію. Вона нахамила сину Мелані Лорської.
«А що коли він розповість про все своїй матері?»