Розділ 4

За вікном небо затягнуло хмарами.
Божена з самого ранку відчувала бажання знову звалитися в ліжко, але обов’язки в будинку Ваторі не давали цьому статися.
Ще і маленька Анетта весь ранок скаржилася на нудоту.
— Пані Сільвіє, ми всі їли одне і теж, — намагалася вона все пояснити розлюченій жінці.
Господарка була одягнена в коротенький чорний халатик, а під очима вона наклеїла зелені патчі. Божені ця жінка здавалася дивачкою, через любов Сільвії до патчів, але зараз страшно було отримати на горіхи. За харчування в будинку відповідала саме Божена.
— Справді? А Анетта казала, що ви їли сосиски у пана Лорського.
Пан Лорський? Божена здивувалася, як коханець міг швидко і без її відома стати паном Лорським.
— Не зліться. Він сам нам запропонував. Я не знала, як відмовити.
Ніздрі пані Ваторі роздувалися від злості.
— Я викликала лікарку. Можливо прийдеться відвезти її в лікарню, — каже гладячи дочку по довгому волоссі, — Ти можеш зайнятися своїми обов’язками.

І забігши у свою кімнату – не встигла зняти спальну сорочку, як почула крик Сільвії: «ЖЕНЮ, СЮДИ, ШВИДКО!»
Чимшвидше вона застрибує в джинси і натягує білу футболку. Вже підбігши до Анетти, яку знудило просто у вітальні – вона помічає, що забула одягнути бюстгальтер. Але зараз про це вирішила не перейматися. Швидко бере дівчинку за руку і заводить в туалет. Вже за мить прибрала у вітальні, і гладила по голівці змучену дівчинку, поки її мама біля воріт очікувала лікаря.

— Мене більше мама не пустить з тобою, — з сумом сказала Анетта, — Вона думає, що я отруїлася сосисками.
Хоч дівчинка була засмученою тим, що не побачить котиків – Божена відчула полегшення. Для повного щастя їй хотілося аби ще той ловелас з’їхав з будинку Лорської і вона знову би могла насолоджуватися тишею і уявляти себе господаркою дому.

— Женю, — у дверях стояла Сільвія, — Лікар каже, аби ми з Анеттою поїхали в лікарню. Потрібно здати аналізи.
— Ні, мамо. Не хочу.
— Зготуй на обід щось дієтичне, — наказала перед тим, як потягти малу за собою.

Божена любила готувати дієтичну їжу, бо сімейство Ваторі було розбещеним у їжі. Найбільше вони полюбляли м'ясо. Для них м’яса ніколи не було забагато. Особливо печене з овочами. І не важливо що: індичка, ягня, чи баранина. Головне аби не кури і не риба. Її дивувало, що з такою любов’ю до жирної їжі – вони не страждали зайвою вагою. А їй варто було з’їсти одне зайве тістечко, як одразу ставала ширша на декілька сантиметрів.

Сьогодні Божена вирішила не затримуватися у будинку Лорської. Вона швидко помила руки, після чистки унітаза, в який знудило Анетту і нашвидкуруч розчесала волосся. Наносити макіяж не було ні бажання, ні сил.

На вулиці було похмуро. Без бюстгальтера їй здавалося, що холодне повітря пробирається до грудної клітки. І тільки но вона підійшла до воріт Лорської, як з неба, ніби з відра ринув холодний дощ.
Ошелешена вона хапала повітря ротом, ніби риба і нахиливши голову побігла до вхідних дверей будинку.

***
Це був той день, коли Марк не хотів виходити на вулицю.
Часто, коли в Ню-Йорку йшов дощ, він вмощувався в теплий плед у квартирі, яку винаймав на Манхеттені і пив ямайську каву. Іноді читав професійні книги і мріяв про те, що ніколи не станеться: кохання, яке постійно вислизає з рук.

На ногах ніжними клубочками примостилися Маркіза і Еліот. Коли він був малим мама не любила котів, але згодом, коли всі діти влаштували своє життя – зважилася і завела кошеня, яке назвала Еліотом. Потім їй захотілося купити йому подружку. Так і утворилося ціле котяче сімейство, яке навіть іноді приносить дивіденди у вигляді британських кошенят.
— Хто це тут таких пухнастий? — Марк пестив то одного, то іншого за вушком, — А хто тут такий гарненький?

Коли вхідні двері брязнули і він побачив мокру дівчину – швидко зігнав котів з ніг.
— Радий Вас бачити, — сказав байдуже, — Сподіваюся сьогодні у Вас буде трохи кращий настрій.
Він хотів був піти у свою кімнату, але потім помітив, що дівчина застигла на місці.
— Проходьте, — запропонував, але та захитала головою.
Він тільки тепер помітив, що вона промокла до нитки, тому скоцюрбилась від холоду. Очима пройшовся по її одягу і відчув, як у штанах щось тьохнуло. Її біла футболка приклеїлась до голих грудей, від чого здавалося, що вона стоїть перед ним геть гола.
— Чекайте, — спохватився і побіг у свою кімнату.
За мить вже стояв біля неї простягши рушник і свій махровий халат.
— Дякую, — вона сором’язливо взяла речі і пошкандибала у ванну кімнату.

Марк зайняв своє місце у вітальні. Навіть взяв в руки газету і каву, аби вдати зайнятість. Але сам не міг викинути з голову картину: красива, молода, з пишними грудьми дівчина стояла перед ним і тряслася від холоду. Вона була мокрою і беззахисною. Таку, ніби пташечку – хотілося притиснути до себе і зігріти теплом.
Від цих думок в штанах знову щось здригнулося, тому він вправно закинув ногу на ногу і зосередився на політичній статті в інформаційно-аналітичному виданні.

Але далі ще гірше.
Вона ніби німфа з мокрим волоссям, яке спадало на плечі вийшла в його капцях і його халаті. Те, що вона була одягнена в його одяг – неабияк збуджувало. Він нічого не знав про неї, але відчував своєю. В ній було щось таке, чого не було в жодної дівчини з якими він зустрічався. А що саме – не міг собі пояснити. Зовні вона була симпатичною: природні, але пухкенькі губки, великі очі, біляве волосся, пишні груди, стегна. Вона не була схожою на тих штампованих краль, які йому на одне обличчя. Ця була особливою і йому захотілося більше про неї дізнатися.

— Думаю квіти сьогодні поливати не потрібно, — посміхнувся їй, коли вона почала витирати пилюку у вітальній.
Вона посміхнулася. Від цього здавалося, що саме небо прогнало надокучливі хмари і заграло сонце.
— Сідай зі мною. Поговоримо.
— Про що?
— Про життя.
— А що про нього говорити? Працювати потрібно, аби заробляти, а не хвостом крутити, як деякі.
Марка дивувало якесь внутрішнє незадоволення в цій дівчині. Йому хотілося дізнатися врешті, що її турбує.
— Ті хто хвостами крутить – теж важко працюють, — вирішив пожартувати, але дівчина не звертаючи уваги обтирала від пилюки статуетки, які Мелані Лорська скуповувала в колекціонерів.
— Я тобі не подобаюсь? — вирішив запитати те, що в цей момент хвилювало його найбільше.
— А мали би?

Не те, аби Марк звик отримувати всіх дівчат, яких лише хотілося, але такі речі дуже били його по чоловічому его.
— Я просто хотів потеревенити. Колись в мене були тут друзі, але вони мають здатність випаровуватися. 
— Мені потрібно працювати, — заперечила дівчина.
— Я прикрию.

Божена не проти була потеревенити з кимось за філіжанкою кави у цій просторій, дорогій вітальні. Вона любила відчуття затишку, коли за вікном стукотів дощ.
Вона вмостилася на диванчику біля Марка і він задоволено посміхнувся.
Вже за мить він приніс їй філіжанку кави і весь час заглядав у вічі. Від цього погляду Божені хотілося сховатися, бо так на неї дивився Олег – колишній хлопець, про якого вона веліла би більше ніколи не згадувати.

— Давно працюєш в будинку Ваторі?
— З березня.
— І як тобі?
— Дуже добрі люди. Мені подобається у них працювати.
— Справді? Ну В’ячеслав можливо тебе і не завалює роботою, проте як ти справляєшся з Сільвією і її дітьми?
— А чому я не мала би справлятися?
— Х-м, наскільки я пам’ятаю у них до тебе була інша жіночка. Та й та не витерпіла. Говорила, що ці люди взагалі не здатні нічого робити. Лише свинячили без перестанку.

І тут Марк застиг, йому вдалося розсмішити дівчину, яка чомусь була вороже налаштована до нього.
— Так кумедно.
— Що саме?
— Чути від Вас слово «свинячили»
Марк ніжно посміхнувся.
— А чому ти взагалі почала у них працювати?
— Потрібні були гроші і дах над головою, — Божена вирішила говорити, як є, — До цього я жила бідно. Батьки п’ють, так що…
Вона помітила, що чоловіку стало ніяково, але вона звикла до такої реакції. Чомусь люди ігнорують проблему алкоголю і нещасні від цього сім’ї. Їм просто ніяково. А деяким дітям все дитинство потрібно жити у вічних криках, холоді і голоді. Божена ніколи не приховувала своїх батьків і їх проблему.
— Все моє дитинство – це пиятика батьків і їх друзів по стакані, — продовжувала, — В мене не було ні грошей, ні розуму вступати в якийсь ВИШ після школи. Та і я сама не знаю на кого мені вчитися. Все про що я мріяла з дитинства – це жити у прибраному домі, де завжди пахне їжею.
— Все це можливо. У твоїх планах немає нічого недосяжного.
— Справді? Я порахувала, що навіть, якщо буду батрачити ніби навіжена, то все одно не назбираю собі на те життя, що хотіла. Тому все що хочу – просто заробити на однокімнатку на Троєщині.
— А коли назбираєш, чим будеш займатися далі?
Тут Божена знизала плечима. Все що вона хотіла – дожити до того моменту, коли отримає власні квадратні метри. І байдуже, що буде далі.
— Мене завжди захоплювати такі жінки, як ти.
— Пробачте, а коли ми перейшли на «ти?»
В цю мить Божена відчула злість на себе, що довірила власні переживання і плани на майбутнє цьому ловеласу.
— Ха-ха, я думав, що ми вже можемо перейти на «ти», бо на тобі мій халат.
Хмикнувши вона встала з дивану.
— Я можу його зняти.