Розділ 3

У кожного бувають щасливі ранки.
Не завжди людина перед тим, як відкрити очі – думає про насолоду сну. Божена думала про коханця Мелані і про те, що вже за мить знову його побачить.
Їй було цікаво, як виглядить його тіло в одязі.

Коли поставила ноги на підлогу, вона краєм ока помітила себе в дзеркалі: світло-пишне волосся стирчало в різні боки, обличчя припухло, а на повненьких ніжках був досить помітний целюліт.
Навіть, коли вона вмилася, нанесла легкий макіяж і розчесала волосся – думку не змінила.
«Страшна» — згадувала слова колишнього хлопця Олега.

В тому, що таку, як вона не кохають – була впевнена. Адже в собі Божена не бачила нічого красивого: долоні ніби дитячі з короткими нігтями, тіло де-не-де  в ластовині, волосся не слухняне і навіть груди третього розміру не викликали задоволення. Божені здавалося, що через них вона здається гладкою.

— Женю, Женю, Женю, — у дверях зарепетувала Анетта.
Вона зовсім не виглядала сонною, хоча в цьому будинку всі любили поспати якомога довше, крім голови сімейства В’ячеслава Ваторі, який завжди був у процесі роботи.

— Чому ти так рано?
— Я вже не можу дочекатися, коли ми підемо до Маркізи і Еліота.
Божена теж не могла дочекатися. Але як тільки заглядала в дзеркало, одразу хотілося залишитися дома. Проте, через вчорашню обіцянку Анетті – вона повинна йти. Порушувати обіцянки для дітей – було для неї неприпустимим. Вона знала, що порушивши обіцянку – втратить довіру. А це було небезпечно, адже тоді їй важче буде домовлятися з ними.

На вулиці пахло свіжоскошеною травою. Садівник середнього віку Микола приходив до Ваторі три рази на тиждень аби підтримувати газон і клумби у належному стані. Коли Божена тільки влаштувалася на роботу до Ваторі, то думала, що до неї будинком займалася пані Сільвія. Але попрацювавши декілька днів вона зрозуміла, що в цьому будинку працює лише прислуга і пан В'ячеслав. Всі інші живуть своїм життям.

Божена любила зранку, поки багатії ще сплять – іти до будинку пані Лорської і в повній тиші прибирати, годувати котів і підливати квіти. Їй подобалось бути наодинці зі своїми думками. Але тепер напевно цього більше не буде. Дорогою до будинку тишу порушувала Анетта.
— А ти би хотіла теж жити в таких будинках? Не як прислуга, а власниця?
— Так, — байдуже відповідала.
— А ти би сама прибиралася, чи наймала персонал?
— Сама.
— Чому?
— Бо мені це подобається.

Насправді Божена ніколи не думала про багатство і розкіш. Вона хотіла просто іншого життя, не така, як було раніше: обтерта батьківська квартира, батьки пияки і постійне відчуття голоду. Дівчина струснула головою. Вона не любила думати про минуле.

Коли двері воріт відчинилися Анетта застигла одразу, як лише ступила у двір.
— Не звертай на нього уваги, — прошепотіла дівчині.
Біля будинку в одних шортах і з голим торсом стояв він – «Аполлон», який не давав спати цієї ночі втомленій Божені. Її тіло пульсувало, як тільки вона думала про нього.
— На нього не можливо не звертати уваги, — засміялася дівчинка, — Він же смажить сосиски. А я теж їх хочу.
«Ні тільки не це»
Вибрики Анетти тут були би не доречні.

— Які гості! — до них наблизився «Аполлон» тримаючи у руках шампури, — Приєднуйтесь. Сосисок на всіх вистачить.
— Ура, — застрибала на місці Анетта плескаючи в долоньки. Вона повернулася до Божени і пошепки запитала, — Можна до котиків?
— Так, звісно.

Сама ж продовжувала стояти, ніби вкопана і дивитися на чоловіка.
— То Ви часто будете приходити?
— Ні, ні, — захитала головою, — Я просто… Анетта захотіла до котиків, тому я… мені сьогодні потрібно полити сад. Минулого разу до цього не дійшло.
Вона сама не розуміла, чому раптом стало бракнути повітря в грудях.
— Добре. Але, коли закінчите – приходьте на сніданок з сосисками. Сподіваюся, Ви не вегетаріанка?
— Ні.

Руки тремтіли, а перед очима пливло. Чому раптом вона почала так хвилюватися? Чи винною ті сни про його тіло, яке не давала вночі спокою?
Сьогодні він знову спокушував своїм виглядом: короткі шорти – єдиний одяг на дужому чоловічому тілі; темне волосся гарно вкладене і до того аромат сосисок збуджувало не лише уяву, а і апетит.

Божена ніколи раніше не мала справу з квітами і садом. В маленькій двокімнатній квартирі, де вона до цього проживала з батьками пияками – не було жодного вазона. У дворику ніхто з сусідів не вирощував квітів. Тому це заняття було для неї чимось новим і прекрасним. Вона любила пестити пелюсточки троянд. Вдихати аромат і уявляти себе господаркою. Раніше це робила задумливо-мрійливо. А тепер, коли коханець Мелані вселився сюди – то вона знову відчувала себе прислугою.
Закінчивши з садом, вона направилася до альтанки, де крутилася Анетта і Аполлон зі сніданком. 

— То Ви справді працюєте у Ваторі?
Від несподіванки в дівчини випала з рук лійка, якою вона саме поливала квіти.
— Я вже говорила, — невдоволено відповіла підіймаючи лійку.
— А які у Вас обов’язки?
«Він справді хоче говорити про це?»
— Я готую, прибираю і дивлюся за дітьми.
— М-м-м, до речі про дітей. Та дівчинка з якою Ви прийшли наполягає аби ми всі разом зараз скуштували сосисок. Ви не проти?

В невеличкій альтанці чоловік господарськи подав сосиски і нарізав овочі з духмяним білим хлібом.
— Сьогодні замовив домашній хліб, — пояснив.
— Ще тепленький, — задоволено посміхнулася Анетта.
Біля неї крутилися двоє котиків, тому Божена раз по раз наказувала їй не годувати котів зі столу.
— То як Ваше ім’я? — нарешті зважилася запитати Божена.
— А Ваше? — чоловік хитро посміхнувся наливаючи всім у бокали апельсинового соку.
— Женя.
— Ого. Ім’я не зовсім жіноче.
— Що? — Божена обурено підняла брови.
— Не ображайтеся. Мене Марк.
— М-м-м, ім’я не зовсім сучасне, — натягнула посмішку і відпила соку.

Маленька Анетта не звертала на них уваги. Вона гралася з котами дражнячи їх сосисками, які їм давати було заборонено.
— Взагалі я Божена, — вирішила пояснити, — І це ім’я ніяк не чоловіче. Батьки казали, що я дана їм Богом, тому так і назвали.
— М-м-м, тоді даруйте. Женя – це взагалі-то Євген, або Євгенія.
— Не завжди. Всі імена мають скорочену форму. І в мого така форма, як і у Євгенії.

Божена думала про те, що сосиски на мангалі це справді смачно. Але найсмачніше в них те, що їх готували руки цього «Самозакоханого Аполлона» В те, що він сам собі подобається – Божена не сумнівалася. Все в ньому було під лінієчку. Вона рідко зустрічала чоловіків, які настільки дбають про себе. Принаймні на Троєщині, де вона проживала раніше – таких не зустрічала.

— А років Вам скільки? — продовжував допит, — На вигляд Ви така молоденька, аби працювати на такій роботі.
— Нормальна я на вигляд, — обурювалась Божена.
Їй подобалось розглядати цього чоловіка. Але варто було йому відкривати рот, як одразу починав дратувати.
— Не ображайтесь. Просто… Ви десь навчаєтесь?
— Ні.
— А школу хоча би закінчили?
— Так.
— А…
— Може досить?!

Навіть Анетта помітила напруження між чоловіком і дівчиною, тому взяла котиків і побігла з ними на газон.
— Пробачте, я просто не звикла до таких допитів.
— І Ви пробачте. Це у мене професійне.

Довго затримуватися у будинку пані Лорської Божена не мала можливості. Попереду багато справ у будинку Ваторі.
— Ми будемо йти.
— Та залишіться ще трохи. Мені тут самому геть не весело.
— Можливо через декілька днів. А поки дбайте за котиками. На кухні побачте мішечок з кормом. Давайте його Маркізі і Еліоту два рази в день.
— Ви не будете приходити годувати котів?
— Для чого, коли Ви тут проживаєте?
— А хіба це не порушує Вашу домовленість з пані Мелані? Я розповім, що Ви не виконували всі обов’язки і Вам не заплатять повної суми.

Божена точно не очікувала такого повороту подій. Цей самозакоханий коханець Мелані буде її контролювати?
— Перепрошую, — нарешті дівчина взяла  себе в руки, — А Ви взагалі хто для пані Лорської? З якого дива мені Вас слухатись?
— А з якого дива я маю годувати її котів?
— Бо Ви проживаєте в її будинку.
— Але вона ні слова мені про котів не сказала. Я не знав, що вона завела собі блохастиків.
— Дивно, бо вона про, як Ви виразились «блохастиків», розповідає всім, ніби вони її діти.
На красивому обличчі чоловіка Божена помітила явну злість. Вона не розуміла, чому коти викликали переміну в настрої Марка.
— Гаразд, я буду годувати цих котів. Але прибиратися і поливати квіти – Ваш обов’язок.

Додому з Анеттою поверталися мовчки. Дівчинка заглядала в обличчя Божени і не могла зрозуміти, чому вона посварилася з тим чоловіком. А Божені Марк більше не видавався красенем.
«Яка різниця, яка обкладинка, коли наповнення бридке»