Розділ 2

Коли Божена повернулася у будинок Ваторі – в думках досі бачила мокрого чоловіка з білим рушником на стегнах.
— Чому ти так довго?
Сільвія стояла напроти в довгому аквамариновому халатику. Своєю гордою поставою, задертим підборіддям і гострим язиком вона часто викликала дрижаки у дівчини.
Божена проковтнула всі свої мрії про «тіло Аполлона» і витріщилася на жінку, яка в скрутний для неї час – дала стабільний заробіток і невеличку кімнату на першому поверсі, яка була відведена для персоналу.
— Пробачте, там… просто…
— Аннета сьогодні відмовляється їсти, — перебила Сільвія, — Я хочу, аби ти змусила її з’їсти сніданок.
Перечити Сільвії Ваторі – це, як самій собі зробити гірше. Божена лише нахилила голову і направилася в кімнату найменшої дитини Ваторі. Аннета, хоч і менша, але з нею у Божени було найбільше проблем. Шестирічна дівчинка часто вередувала. Особливо коли сам на сам залишалася з мамою.

Божена легенько постукала, а тоді прочинила двері.
— Можна? — обережно запитала.
— Чого тобі?
— Мама сказала, що ти сьогодні ще не їла. Як себе почуваєш?
Кімната шестирічної дівчинки була далеко не в дитячому стилі. Кожен клаптик будинку був продовженням Сільвії Ваторі. Божена раніше ніколи не бачила, аби кімнату дитини прикрашали дорогими картинами в стилі модерн і з масивними позолоченими рамками. Стіни фіолетового кольору, а на підлозі хутряний ворсистий килимок білого кольору. Його Божена відверто ненавиділа, бо Аннета весь час його бруднила і їй, з купою різних обов’язків у цьому будинку – приходилось ще чистити килимок особливими засобами, від яких часто починали шаруватися нігті.

Побачивши, що мале дівча занурилося в планшет, Божена підійшла ближче.
— Аннето, ти же знаєш, що мама буде сварити мене, якщо ти не поїси?
— Ага.
На екрані в дівчинки мерехтіли різноколірні вогники. Божена знала, що Аннета занадто любить ігри на планшеті.
— Люба, — вона ніжно пройшлася долонею по довгому волоссячку дівчинки, — Ходімо зі мною. Що тобі приготувати?
— Нічого, — відсахнулася мала.

У обов’язках та правилах не було прописано, аби Божені застосовувати фізичну силу, хоч в такі моменти їй хотілося викинути планшет через вікно, а дівча затягти на кухню і всунути в розпещений ротик миску вівсяної каші.
— Що мені зробити, аби ти погодилась поїсти?
Аннета хитро розвернулася до неї  своєю ще не розчесаною голівкою і посміхнулася.
— А ти зробиш все, що я попрошу?
— Якщо поїси – так.

Вже за мить – планшет був кинутий на підлогу.
— Наступного разу візьми мене з собою у будинок пані Лорської.
— Ти хочеш допомогти мені з прибиранням?
— Ні, просто…
Пояснювати не потрібно було. Божена знала любов дівчинки до тварин, а за правилами Сільвії Ваторі у будинку заборонено переступати поріг з будь якій тварині. 
Середній десятирічний син господарки одного разу приніс павука в акваріумі. Божена тоді вперше побачила справжню злість Сільвії, яка просто на очах сина – розчавила павука десятисантиметровим каблуком. 

— Гаразд, зможеш погратися з Маркізою і Геліотом, але, — вона закрила пальчиком губи, — Це буде між нами. Гаразд?
Дівчинка щасливо заплескала у долоньки, а Божена при згадці про будинок Лорської згадувала блискуче тіло чоловіка. У Мелані був чудовий смак, адже навіть просто гуляючи центром Києва Божена ніколи не бачила таких красивих чоловіків.

На кухні було тихо.
Поки Анетта доїдала сніданок, Божена готувала обід на всю сім’ю. Вона намагалася зробити це якомога швидше, адже сьогодні вона мала зробити вологе прибирання по всьому будинку і вимити до блиску особисту ванну кімнату Сільвії.
Перші тижні роботи Божену дивувало, як можна мати особисту ванну кімнату, де ніхто не мав права заходити. А найбільше її здивував маленький холодильник, де Сільвія тримала різні креми і маски для обличчя.

«У багатих свої примхи» — закочувала очі кожен раз проходячись по ньому ганчіркою змоченою в спеціальному екозасобі, які Сільвія замовляла з-за кордону.
— Як там Даніель? — вирішила порушити тишу.
Дівчинка пожала плечима.
— Мама хоче, аби він ходив до репетитора з англійської, але він відмовляється.
Божена завжди вважала, що Сільвія Ваторі занадто обтяжує дітей своїми поглядами на їх власне життя. До прикладу старший дев’ятнадцятирічний син Єгор через бажання матері навчався в престижному Київському Виші на юридичному факультеті.
«Мій Єгорчик стане суддею» — згадує слова Сільвії, коли до неї приходили подруги. Іноді Божені здавалося, що все, що робить господарка цього будинку – заради думки інших про неї людей. Напевно саме тому, вона одружилася з багатим бізнесменом, який був старшим за неї аж на двадцять років.

— О, тобі все ж вдалося.
Божена ледь не підскочила на місці, від несподіванки. Худорлява і висока Сільвія Ваторі стояла біля неї у коротенькій червоній сукні. На губах яскраво-червона помада, а чорне блискуче волосся було зібране у хвіст на потилиці.
— Так, пані Аннета погодилася з’їсти свій сніданок.
— Добре, Женю. Я задоволена.

Сільвія поправила на вухах масивні золоті сережки, а тоді тихо прошепотіла на вухо Божені:
— Скажи пану В’ячеславу, що в мене ділова зустріч.
І коли мама Аннети вийшла з кухні, дівчинка наважилася запитати:
— Мама вже сьогодні не прийде?
Брехати Божена не вміла, тому просто відповіла: «так»

***
Зорі блимали, ніби маленькі ліхтарики.
Цей липень був занадто жарким, тому Божена розглядала свій гардероб і не могла знайти жодного легкого, але при тому красивого вбрання. Завтра зранку вона мала вирушити у будинок Мелані Ваторі, аби нагодувати котів і…
Думки про «Аполлона» змушували дівчину відчувати легкий спазм внизу живота. Вона не могла дочекатися завтрашнього дня. І хоч змагатися зі старою Мелані не збиралася, проте з’являтися в потертих джинсах і звичайній футболці з ринку – більше не хотіла.

Раптом у двері постукали.
Питати "хто там?", чи вдавати зайнятість – не було в її стилі. В цьому будинку вона прислуга. І якщо хтось стукає – одразу відкриває, аби дізнатися, що від неї вимагається.
— Ще не спиш?
У дверях стояв старший син Ваторі Єгор від якого за кілометр чутно перегаром.
— Ще ні.
— Я тут проходив повз і думаю, можливо тобі сумно?
— Сумно? Та ні, я на сьогодні зробила всю роботу і вже хотіла відпочивати.
— Ой, то я тебе потурбував?

Єгор єдиний у цій сімейці ніколи не завалював дівчину роботою. Він сам прибирався у своїй кімнаті та навіть сам прав і прасував свої речі.
— Ні, — вона ступила крок назад, — Можеш проходити.
— Пробач, я трохи п’яний.
— Нічого.
— Ні, ти пробач, що не взяв тобі нічого з випивки. Знаю, що тобі більше потрібно.
Хлопець часто нагадував дівчині, що на її плечах справді важка робота: прибирання двоповерхового будинку і нагляд за дітьми вимотає будь-кого. Проте Божена ніколи не скаржилась. Вона відчувала вдячність до Сільвії за те, що та взяла її на цю роботу без будь-якого досвіду та освіти.

— Я не п’ю.
Вона швидко почала збирати з ліжка весь одяг, який розглядала до цього.
— Ти переїжджаєш?
Дівчина усміхнулася.
— Ні, я просто перебирала речі. Дивилася, чи щось не потрібно підшити, випрати…
— А-а-а, ну дивись мені. Без тебе тут все піде шкереберть.
Єгор сів на її ліжко закинувши одну ногу на іншу. У ньому були помітні риси Сільвії Ваторі. Такий же худорлявий, з задертим підборіддям і власними очима. От лише губи були тонкі, як у батька.

— Пан В’ячеслав уже дома?
— А чому ти цікавишся?
— Пані Сільвія просила передати, що вона пішла на ділову зустріч.
— Пф, Женю! Ти ж сама знаєш, що це за зустрічі. Навіщо передавати батьку те, про що він сам здогадається. А коли ні, то для чого вигадали смартфони?

Смартфон. Божена давно не користувалася ним. Він лежав у столику, біля ліжка, де вона виймала його аби зателефонувати батькам.
Колись вона, як і решта її однолітків – сиділа у соціальних мережах і вишукувала найкращого супутника життя. От лише одного разу знайшла, закохалася, а він забрав її серце і розтоптав брудними ногами.
З того часу її не цікавило нічого, окрім роботи.

— А чому ти в такому стані? — зважилася запитати, — Важкий день?
Він втомлено закинув голову до стелі і бухнувся на ліжко.
— Важке життя.
І хоч Божена виросла у бідній сім’ї, вона розуміла цих багатіїв. Вона розуміла, що не всі проблеми можна вирішити грішми. Проблеми є у всіх, незалежно від грошей і соціального статусу. Життя не може бути легким. Воно або важке, або нестерпне. Все інше, лише митті радості, яким властиво швидко минати.