Розділ 1

У залі валялися чоловічі штани. Далі по коридору, який вів до спальних кімнат на підлозі кинута сорочка.
Одяг був схожим на діловий, але шкарпетки жовтого кольору з малюнками каченят вирізнялися і ніби світилися біля дверей, які вели у ванну кімнату.
Божена прислухалася і з жахом усвідомила: у ванній хтось є.
Підійшовши ближче вона хотіла відчинити двері, але ті відчинилися з іншого боку.

Її і без того великі очі видали одночасно переляк і здивування. Перед нею стояв напівоголений чоловік.
Божена прикусила губу. Торс чоловіка виблискував на сонці, яке пробивалося крізь вікно ванної кімнати. На стегнах висів білий рушник. Дівчині здалося, що той от от може впасти, а вона була не готовою ще до одного потрясіння.

Від стегон і торсу вона зважилася і підняла голову, аби роздивитися чоловіка краще.
 Очевидно, він щойно прийняв душ, чи то поніжився у гарячій ванні: темно-русе волосся було мокрим, трішки скуйовдженим, але блищало так, ніби чоловік досить добре знався в догляді за волоссям.  Очі карі. Густі брови не видали здивування. Чоловік дивився так, ніби розглядав комаху перед собою.

Божена знітилася, бо не хотіла видавати власний захват такою картинкою. Важко було відірвати погляд від дужого чоловічого тіла. Особливо їй сподобались накачені руки та плечі. За такими точно, як за стіною. Його тіло було покрите темним волоссям, яке вузенькою смужечкою спускалося вниз і ховалося під білосніжним рушником. Темні волоски прилипали до шкіри, крім тих місць де він встиг витертися.

Вона продовжувала оглядати його навіть, коли вираз обличчя чоловіка змінилося на спантеличення. Ні, вона сама була не в захваті від ситуації.
В його темно-карих можна було побачити цинізм, через який він дивився на світ. Риси обличчя були правильними і пропорційними: прямий ніс, маленькі зморшки біля очей і чуттєвий рот. Божена зупинила погляд на губах, але ті не думали їй посміхатися.

— Ви хто? — раптово заворушилися губи чоловіка. Його рішучий, низький голос ніби ляпас від мрій, куди встигла за декілька секунд поринути дівчина.
— А Ви? — запитала у відповідь намагаюсь не видати хвилювання.
— В такій ситуації це не має значення, — він зробив крок вперед і від цього серце дівчини відігравало ритм переляку. Він безсоромно водив очима по її тілу і навіть не знітився аби простягнути руку до стегон.
— Що Ви робите? — вона ледь не перейшла на крик.
— Дорогенька, я не буду гратися з тобою. Якщо не хочеш, аби я викликав поліцію, тобі прийдеться показати свої кишені.
«Кишені?»
Божена була впевнена, що цей дивакуватий чоловік, який вломився у будинок Мелені Лорської ніхто інший, як крадій. А для грабіжників тут було на що поласувати. Двоповерховий будинок за Києвом в елітному районі – мрія для багатьох кримінальних осіб. Найбільше Божені подобалась простора вітальня. Часто, коли вона приходила сюди, то не раз сідала на шкіряний диван з філіжанкою кави. Їй хотілося уявити себе самою Мелані Лорською, проте значно молодшою, адже навіть пластика і косметологи не могли стерти віку з шістдесятирічної багатійки.

Наскільки Божені було відомо, у будинку на час відсутності господарки – тут не повинно було бути нікого.
Не дочекавшись реакції дівчини – чоловік знову простягнув руки, аби обмацати кишені.
— Перестаньте!
І тут він хапає за руку спантеличену дівчину і тягне за собою у вітальню.
— Здається, нічого не пропало, - мовив після того, як оглянувся. 
Божена злісно вийняла свою руку з його ледь вогкої і витерла об світлі джинси.

Можливо він і вважав її крадійкою, але вона була впевнена, що має більше прав знаходитися тут, аніж цей чоловік. Хоч Мелані Лорська і була пристаркуватою вдовою, але ходили чутки, що в неї були молоденькі коханці. Невже один із них спромігся на наглість припертися і жити у будинку, поки покровителька відпочиває у Франції?
— Я не крадійка! — заперечила дівчина.
— Було би дивно, якби Ви призналися. Що ж тоді привело вас у цей будинок? Невже котиків прийшли погодувати? — засміявся.
Божена схрестила руки на грудях.
— Уявіть собі!

Їй і без всього цього було не до вподоби приходити в будинок Мелані Лорської аби нагодувати товстеньких чистопорідних британських котиків: Маркізу і Геліота. До того ж в її обов’язки входило вологе прибирання і підливання вазонів і саду. А тут ще приходиться виправдовуватися перед всякими пройдисвітами.
— А по Вашому, що в мене в руках? — вона підняла вимитий котячий лоток, який весь цей час тримала в руках.
— Доказ того, що ви крадійка?
— Дешевий, пластиковий лоток котів пані Мелані.
— Ви знаєте Мелані? Хм-м, думаєте взяти цим мою довіру?
— Ні, я прийшла аби викрасти котяче лайно! — випалила дівчина.
— Добре, припустимо – Ви не викрадаєте цей лоток. Але чому ж Ви ходите з ним по будинку?

Божена дратівливо видихнула. Це вона повинна виправдовуватись перед цим чоловіком? А не навпаки? Вона прекрасно знала, що Мелані Лорська живе одна, її діти в Америці, а чоловік помер десять років тому. Дівчина не сумнівалася – цей пройдисвіт один з її коханців, який вирішив похазяйнувати. Але як він пробрався в будинок, бо як їй відомо, єдиний запасний ключ від будинку зараз був у кишені її джинсів. Мелані Лорська сама їй вручила його.

Тоді як цей чоловік заліз у будинок, якщо тут всюди сигналізація? Слідів злому ніде не було. Отже, хтось дав йому ще один ключ. Якщо це Мелані Лорська, то Божені не слід його проганяти.
— Ну? — перервав її довгі роздуми. Вона ще раз оглянула його тіло і подумала, що це точно може бути якийсь із коханців.
З відразою на обличчі оглянувши його, вона запитала:
— А Вам не холодно в такому вбранні?
Якщо це справді коханець Мелані Лорської, то поваги він у неї точно не викличе. Хіба такий дужий, красивий чоловік зможе займатися коханням з жінкою в роках через кохання? Ні. Такі ведуться лише на статки.

Помітивши гидливий погляд дівчини він єхидно посміхнувся.
— Та ні.
Стояв перед нею, ніби дужий Аполон у якого рушник сповз ще нижче.
— А це Вас турбує?
— Ні, — швидко відповіла. За останні дні вона часто бачила напівоголених чоловіків в аквапарках. Зараз її згнічувало те, що вона опинилася з одним з таких наодинці в чужому будинку.

— Так Ви відповісте мені, що тут робите? — знову запитав.
— Я думала Ви вже зрозуміли, — вона підняла перед собою котячий лоток.
— Ну звісно. Ви пробралися в цей будинок, аби забрати лоток.
Він стояв так близько, що вона відчула легкий аромат гелю для душу. Зробивши крок назад – хотілося себе вщипнути, аби прокинутись від тимчасового запаморочення. Він був таким високим, що Божена ледь доходила йому до плечей. Її довге світле волосся падало на плечі і єдине, про що думала: "як він мене оцінює?"
Була впевнена, що такі чоловіки не бачать нічого цікаво в таких сірих мишах, як вона. До того, дівчина вважала себе досить негарною: зайві кіло були на стегнах, руках, ногах; ніс картоплею; на обличчі веснянки. Недарма колишній називав її товстою мавпою.

Божена потерла обличчя рукою. Колишнього Олега згадувати не хотілося. Все ж таки, вона тут через нього. Чи точніше сказати, через його постійне принижування і бійки.
— Ні, це говорить про те… — її голос затремтів і прийшлося прокашлятися, аби продовжити, — Я приходжу сюди, аби нагодувати і прибрати за котиками пані Мелані. Також роблю прибирання і поливаю сад.
— Справді? — його голос не був здивований. Напрочуд таким, ніби він здогадався про це ще раніше, — А для чого?

Аби забути Олега. Аби заробити грошей. Аби догодити своїй господарці Сільвії, яка була подругою Мелані. Але говорити про це зараз цьому чоловіку – не збиралася.
— Аби котики не відкинули всі свої вісім лапок, — відповіла насмішкувато. Її почав дратувати цей допит. Якщо цей «Аполон в рушнику» далі буде діставати подібними питаннями, то нарветься на грубість.
— Зрозуміло, — легко відповів посміхаючись.
— Справді?
— Ну… ні, не зовсім.
Вона дратівливо закотила очі. Ну невже цей чоловік грається з нею? Чи справді такий тупенький?
— Ну все ж і так зрозуміло, — почала пояснювати з нотками втоми в голосі, — Пані Мелані Лорська – подруга моєї господарки Сільвії Ваторі, яка проживає по сусідству. Я живу в них і допомагаю по господарству і з дітьми. Коли пані Мелані була у нас, то жалілася пані Сільвії, що в неї немає надійних знайомих аби доглянули за котиками і будинком. Пані Сільвія запропонувала мене і я погодилась.

Чоловік схвально посміхнувся.
— Добре, що Ви погодилися допомогти пані Лорській з будинком.
— Угу, нічого доброго, — сказала, а за тим прикрила рот долонею. Іноді в неї траплялося, що вона говорить те що думає, перед цим добре не подумавши.
Його брови здивовано піднялися і вона вирішила пояснити:
— Просто ми не домовлялися, що тут буде хтось проживати.
— Не переймайтесь. Я поживу тут не довго. Можете приходити і займатися своїми справами.

І на цьому він обернувся і направився вглиб коридору. Божена дивилася на його спину і думала про те, що дарма він проводить час з пристаркуватою Мелані Лорською. Такі чоловіки повинні задовольняти молоді жіночі тіла. Такі, як вона. І якби Божена мала гроші, то неодмінно би хотіла причарувати такого красивого ловеласа. Бодай на одну ніч.