Мари

Манич намагався прийняти якісь міркування, що пояснювали нав'вадження, яке з ним сталося, щоб благополучно забути. Не хотілося вірити, що ти дожив уже до галюцинацій. Проте світ, який відкрився в його розумі, не відпускав, був цікавим. За той короткий час, що тривало видіння, Манич виразно поринув у чуже життя. Це був молодий хлопець, навіть дуже молодий, зі світу, схожого на моторошну відсталість стосовно сучасного світу.

"Де так люди живуть?" — задався він питанням.

За цим раптом подумалося, що той хлопець також занурився у світ Манича. Що він зрозумів за той короткий час так званого сеансу?

"Якщо світ цього хлопчика викликає в мене більшу частину відповідей, то мій світ — це для нього суцільні запитання".

Минали дні, і спогади про занурення в чуже життя стали для Манича своєрідними воротами для занурення в прострацію. Він не любив слово «медитація». З усіх таких роздумів раптом з'ясувалося, що мова, якою жриця пообіцяла побачення, зовсім інша. Проте на підсвідомості Манич зрозумів усе дослівно. Це розуміння зайшло в хлопчика як рідна мова, а зрозуміли зміст обоє.

Голова йшла обертом!

Життя, між тим, плинуло своєю чергою, добігали кінця приготування до чергового відрядження. Ширився список адрес відвідування підприємств, уточнювалася інформація щодо ймовірного виконання відновлювальних чи наладгоджувальних робіт.

Робот Меха цілодобово сидів підключеним до інтернету, через мережу вивуджував із мікропроцесорів заявників програмні команди. Кожну нову адресу він тестував віддалено, видаючи в режимі порадника варіанти уточнень, які допоможуть відсіяти ймовірні поломки систем.

Манич стежив за складанням звітів про попереднє відрядження. Робив правки в текстах, складених Мехою, — машинна мова була надто конкретною для прочитання людиною.

Одного разу Манич постукав кісточкою пальця по тому місцю, яке передбачалося як голова:

— Мехо, можна потурбувати?

Робот був створений багатофункціональним і поки що був рідкістю. Його створювали в кількох версіях і зрештою вирішили, що ті завдання, які спочатку були поставлені, він виконує досконало. Назвали його Мехою — керівник проекту був той ще жартівник, — скорочено від «механізм».

А завдань Меха виконував безліч. Головним чином, вони були націлені на пошук невідповідностей під час стартового монтажу виробничих ліній, поломок у тих, що працюють, що загалом призводило до швидкого пуску виробництва в дію.

Почнемо з того, що робот міг пересуватися на двох важільних ногах, як люди, і для комфортного спілкування з ним людською мовою мав дещо подібне до обличчя. Зір і слух, звісно, у нього були організовані інакше, і не було рота для розмови, хоча мови він міг вимовляти досить змістовні, особливо при підключенні до інтернету.

Це, звісно, були «іграшки». Головне — Меха міг вільно пересуватися виробничими лініями і як павук при пошуку та усуненні механічних несправностей. До головного процесора робот підключав свій зв'язковий блок, а розсікаючи по виробництву, мав із ним зв'язок. У цьому полягала незамінність Мехи: людина не могла так безпечно пересуватися по працюючій лінії, а робот у критичних місцях, дистанційно керуючи процесором, міг призупинити ту чи іншу операцію і пройти на наступну ділянку.

От і зараз Меха, не перериваючи програмний зв'язок, переключив на «маківці» світлофор із жовтого на зелений:

— Слухаю.

— Ти пам'ятаєш той день, коли ми, повертаючись із відрядження, зупинилися дорогою перекусити?

— Я відновив цю дату і період часу. Далі запитуй.

— З огляду на всі твої здібності до зв'язку в ефірі, ти не помітив якихось незвичайних сигналів? Навіть невідомих форматів?

— Помітив. Ішов якийсь хвильовий потік, але не виразно. Я приймав лише сліди. Не сказати, що гармоніки, а саме сліди. Що лилося? Мені не відомий прилад, на якому я міг би уявити хоча б ці сліди, не кажучи вже про сам потік.

Фізика явища яснішою не стала, але спробувати стоїло.