Знищувач Підземель

Розділ 35

Тад ахнув, коли земля під ногами стала частиною його тіла. Здавалось, ніби нерви вистрілили з його ніг і розійшлися по всьому ґрунту внизу. Тад відчував печери й тунелі під ними, за сотні футів углиб. У землі внизу не було життя. Нічого. Ні комах, ні дрібних звіряток, нічого. Але земля була його.

— Допоможи! — прохрипів Товстий Джек. Голос його був слабким благанням, але маса шерсті й зубів продовжувала пожирати його.

Тад підняв руку. З нею з усіх боків вирвалися земляні шипи, оточивши Товстого Джека троном із шипів і каменю. Болістим виттям завили десятки великих, виснажених вовків, пронизаних раптовими кам'яними ударами.

Ще десятки вовків пронеслись повз Тада до Товстого Джека, але Тад розширив сприйняття — воно було кориснішим за очі, особливо з цим заклинанням. Рух зап’ястям Тада — і спис землі пронизав серця наближаючих вовків. Інші вовки проповзли крізь щілини між шипами, шалено копирсаючись, аби відірвати ще шматок плоті від великого, закривавленого чоловіка. Тад підняв іншу руку. Другий шквал землі вирвався з ґрунту, утворивши купол — бар’єр навколо Товстого Джека завтовшки кілька футів.

Він задушиться.

При цій думці Тад злегка натиснув, і тисячі крихітних отворів утворилися, земля виштовхнулася назовні й посипалася з поверхні сфери. Земля стікала по куполу великими струмками, наче комахи, що тікають від переслідувачів, наче дощ по боці величезної скелі. Тад стиснув кулаки, ущільнюючи землю більше, ніж це природно можливо.

Вовки кусали й дряпали масивне земляне огороження, їхня могутня сила спричиняла тріщини. Воно не протримається довго.

Тад повернувся до зграї вовків, кожен з яких був розміром з коня; вони мчали з величезного пагорба просто на них. Тад махав руками перед собою, наче диригент, захоплений шаленою мелодією, кожен його рух викликав гострі земляні шипи. Десятки шипів вирвалися з землі й хруснули кістки вовків. Знову пролунав вереск і крики, коли багато вовків зустріли свою смерть. Але цього було замало. Їх було надто багато, а в Тада лишався лише обмежений час.

Йому потрібна була розколина, розрив землі.

Тад зосередився, злившись із землею в єдине ціле. Він відчув її самотні глибини, коли хвиля емоцій прокотилася крізь нього. Як і раніше, коли він розчавив пальцезуби клану Врейтфорд, він і земля стали одним. Ця земля під ним, щоправда, плакала. Вона оплакувала відсутність життя у своїй масі. Вона була такою самотньою. Вона була безплідною, нічого не жило в ній, щоб ділити тепло, життя й рух.

Стримучи власні сльози й крики, Тад заглибив свідомість ще нижче в землю. Він відчув свою сутність, тіньову плівку своєї душі, що витікала й змішувалася з землею внизу. Він відчував кожен крок величезної зграї вовків зверху, як вони топтали його поверхню без поваги до бажань ґрунту внизу, керуючись лише власною жагою плоті. Але як щодо його бажань? Чому вони мають зграю, братів, сестер, друзів чи родину, коли він такий самотній?

Тад закричав і розірвав землю. Його ребра зламалися, плоть розійшлася, утворивши величезну рану, діру в грудях, свіжа кров хлюпнула з рани. Паніка заповнила його розум від болю, що прокочувався ним великими хвилями. Тад відступив, відокремивши свідомість від землі внизу, коли страх смерті заполонив його.

На мить Тад побачив сцену перед собою. Під зграєю вовків роззявилася величезна прірва, наче щелепи якогось величезного невидимого хижака. Земля ковтнула здобич цілком у чорну яму внизу. Жертви посипалися в невідомі глибини великої тріщини, що утворилася від розколу, який розірвав пагорб навпіл.

Тад помацав груди. Руки залишились сухими, ребра цілими. Біль не був його. Тепло не було його кров’ю, а кров’ю вовків, жадібно випиданою плачучою землею внизу. Великі ковтки повітря ринули в легені, голова запаморочилася від болю, що заполонив усю його істоту. Він мусив це виправити. Не міг залишити землю внизу з такою раною.

Знову Тад злився з глибинами внизу, але якось не так глибоко. Хвилі болю привітали його ще раз, але цей біль був нічим у порівнянні з тортурами, які завдав йому Зеро, коли щохвилини він запитував себе, коли ж його розум зламається й піддасться божевіллю, що полегшить біль. Порівняно з тим, це була лише поверхова рана чи, можливо, зламана кістка. Тад був у контролі.

З великим тремтінням земля внизу стулилася, коли полегшення заполонило Тада. Полегшення від болю, полегшення від того, що не самотній, полегшення від крові вовків, що зігріла холодну, мертву землю внизу.

*Ви підвищили рівень!*

*Ви підвищили рівень!*

*Ви підвищили рівень!*

Раптом Тада затягнуло назад у власне тіло. Він звалився на коліна, блюючи, коли хвиля як нудоти, так і зцілення прокотилася крізь нього. Перехід назад до тіла був миттєвим і шокуючим. Розум бунтував, намагаючись вирватися проти обмежень його маленького розуму, вже не ділячи дім із безкінечними просторами землі внизу. Це було полегшенням. Заклинання Землетрус, мабуть, скінчилося. Ця думка протиснулася в його голову.

Запаморочений, Тад повернувся до сфери Товстого Джека. У боці сфери було пробито діру, з якої зсередини лунали гарчання й ричання.

Товстий Джек!

Тад увірвався всередину. Кілька десятків вовків пробили земну сферу, що захищала Товстого Джека, і знову рвали його безпорадне тіло. Тад приніс смерть кожному з них миттєво: його великий дворучний меч розрубав і трощив розсіяних жертв, Ікло Рейкаста добивало тих, кого пропустив Тад. Битися з істотами поруч із Товстим Джеком було легко, це ледь можна було назвати боєм — радше різаниною. Не дивно, що він найкращий щит у цій справі.

Коротка тиша заповнила повітря, коли затихло гарчання останнього вовка. Задихані подихи Товстого Джека розірвали тишу.

— Дякую… Тад.

Тад глянув на великого чоловіка. Його смужка здоров’я впала нижче п’яти відсотків, і кров струменіла по кожному дюйму оголеної шкіри. Бліде й чисте обличчя різко контрастувало з кривавою мішаниною його тіла. Чесно кажучи, важко було на це дивитися.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше