Тад тремтів у холодній ямі, все ще схований брудом, гілками та трупом меншого вовкулака. Він мав розрахувати час ідеально. Вовкулак не наближався з моменту, як прокинувся, але його виття поступово лунало ближче. Та Тад не міг вийти йому назустріч: якщо той схопить його до активації «Швидкості Завойовника», він може загинути, ще не встигнувши, а якщо активувати завчасно й не знайти ворога вчасно — кінець гри. Тад порізав руку й викинув трохи крові з укриття, сподіваючись заманити вовкулака, але вітер дув від мінібоса в його бік.
Він неодноразово прокручував план у голові, і єдине, що його турбувало, — різниця в швидкості. Вовкулак значно посилився після трансформації, поглинувши близнюка. Тад відкрив статы й вклав п'ятнадцять очок у спритність, яка подвоїлася завдяки аспекту стата. Він поглянув на спритність. Раніше він відкладав очки, але тепер не міг собі цього дозволити.
Спр: 150
Тад уповільнив дихання. Близнюки-вовкулаки полювали на нього, але цього разу здобич мала ікла. Він убив першого й ледь не другого, але тепер усе буде інакше. Тепер мисливцем буде він. Підготовленим мисливцем. Тіло тремтіло, але не лише від холоду — кінцівки здригалися від захвату, від передчуття полювання. Тепер він мисливець. Винищувач. Бій почнеться й скінчиться на його умовах.
Виття майже прямо над головою повернуло Тада до реальності. Час настав.
— Швидкість Завойовника, — ледь прошепотів Тад. Завдяки посиленій швидкості мана потекла вниз у кожну з його рук. — Гроза! — Тад подвійним кастом випустив шість Гроз із укриття. Грім прогримів, коли шість блискавок вдарили в ціль. Тад перекастував Прихованість і підвівся з ями. Вовкулак стояв розлючений, очі палали люттю. Він шалено закрутився на місці, шукаючи хоч якийсь слід здобичі.
Але його здобич зникла, і натомість з’явився винищувач.
Тад рвонув уперед. Перший випад досяг ворога, насадивши його на гігантську зброю. Прихованість розвіялася, але Тад уже підняв вовкулака над землею. Як і очікувалося, той копнув у торс Тада, аби вирватися від атаки. Тад ухилився від удару й насунув петлю, утворену з плаща, на лапу звіра. Стиснув думкою — і петля стягнулася навколо литки вовкулака. Безщелепий вовкулак оговтався від невдалого удару, вчепився руками в клинок і витягнув себе з нього. Він упав на землю й, рухи розплившись в очах Тада, присів, готуючись до атаки. Тад відправив Великий меч Мецлегопфа в порожнечу, обома руками якомога сильніше рвонув за плащ — вовкулак закрутився в повітрі. Раптом опинившись без опори, потужні квадрицепси вовкулака вистрілили, його лапи марно молотіли в повітрі, мов риба на суходолі.
Одночасно всі шість гроз ударили сліпучим спалахом, залишаючи шерсть і м’ясо шипіти. Тад наклав Землетрус. Сокири Врейтфорда з’явилися в обох руках. Ще до того, як вовкулак торкнувся землі, Тад відскочив трохи назад і рубонув обома сокирами по лапах. Земля вирвалася вгору назустріч удару. Сокири вгризлися в кістки, притиснувши лапи до піднятої землі. Не встиг той оговтатися — Тад викликав утретє. З’явився кислотний великий меч. Тад потягнув землю — скелястий шип вирвався з грудей чудовиська, за ним другий. Нарешті Великий меч Мезтлегопа розчавив зверху, розколівши вовкулака від макітри до промежини разом із кістками й скелею; смужка здоров’я повністю зникла над його головою.
Але Тад не закінчив. Лють штовхнула його вперед. Кінець полювання настав надто швидко. Він знову підняв великий меч і рубонув ним із повною силою. Дивне чуже виття сміху затремтіло в його грудях, перш ніж лють остаточно заволоділа ним. Тад підняв меч для нового замаху.
*Ви досягли нового рівня!*
— Замовкни! Я ще не закінчив з ним! — його меч обрушився на поваленого ворога з черговим чваком. Кожен пінг підвищення рівня змішувався з хрустом клинка, що трощив мертве тіло.
*Ви досягли нового рівня!*
Чвак
*Ви досягли нового рівня!*
Хляск
*Ви досягли нового рівня!*
Чвак
З останнім ударом Тад обернувся, скинувши зброю, закинув голову до місяця й завив своє звільнення, лють і гнів у фінальному спалаху. Тепла мана потекла венами, поповнюючи порожні запаси заспокійливим відчуттям, наче тепле масло, що м’яко тане на сонці. Насолода й полегшення хлинули тілом, і він ліг на м’яку лісову підстилку.
Напруга зникла з м’язів, і він розслабився, звільнившись від страху й небезпеки бою. Швидкість Завойовника скінчилася.
Червоне місячне сяйво пробивалося крізь природний дах лісу — заворожуючий вид. Світло принесло з собою спокій, що пустив коріння глибоко в його свідомості. Тад дивився вгору поверх дерев на чудове нічне небо. Місяці гіпнотизували. Особливо великий червоний на тлі прітьм'яної, беззоряної покрівлі нічного неба. Воно було таким прекрасним. Чому він не вважав так раніше? Він ніколи більше не сприйматиме місяць як належне.
Поруч із трупом великого вовкулака з’явилася золота скриня скарбів, а над тілом завила маленька золота есенція, що ідеально пасувала до істоти. Вуха Тада насторожилися від захвату. Одним стрибком він опинився на ногах. Він заплатив за язик гарпії, пропустив здобич із двох підземель, але це — його. Бос-зубоблендер не видав скарбу, хоч його труп і був скарбом сам по собі. Він віддав меч банші. Але Гільдія не мала прав на це.
Тад викликав ліхтар душі з підземного мішка на боці й зібрал есенцію вовкулака. Відкрив кришку — вовкулак вдихнув і завив, а банші з скрипкою вплела виття в свою сумну мелодію. Тад підняв золоту скриню й милувався дизайном. На задній стінці — близнюки-вовкулаки в витті. На кришці — чотири місяці з опалів, рубінів та коштовних каменів. Чорний опал заповнював простір між ними, наче нічне небо над головою. Тад відчинив кришку на петлях — лише ззаду картина стала повною: місяці пливли високо в небі над виттям вовкулаків, оточені пишною крониною лісу. Прекрасна робота. Тад запустив руку всередину й витягнув нагороду.
Голова більшого близнюка-вовкулака.
Його жовті очі замінили маленькими топазами, а білі ікла блищали в місячному сяйві. Нижня щелепа була приєднана назад. Тад уявив, як якийсь майстер мусив кинутися назад на галявину, щоб зібрати щелепу, поспіхом полагодити її й кинути в скриню з коштовностями. Ця картина викликала щирий сміх. Всередині череп був порожній, з підкладкою з м’якого хутра, що акуратно ховала всі кістки черепа. Тад відсунув голову від свого обличчя, милуючись головою вовкулака. Жахлива пика вражала так само люто й у смерті, як і за життя.