Зниклий артефакт

Глава 14 Таємниця першої справи

 

Мирослава сиділа за батьковим старим столом, розглядаючи пожовклі сторінки архівної справи.

На обкладинці стояла дата, що віддаляла її на тридцять три роки від сьогодення.

Тоді агентство «Зоря» лише починало працювати. Олег та Ірина вже рік були одружені, а про народження доньки ще навіть не йшлося.

Поруч із їхніми підписами стояв третій — Броніслава Писаря.

Мирослава провела пальцем по знайомому почерку.

Тоді йому було лише двадцять сім. Він щойно залишив попереднє агентство, де пропрацював три роки, і приєднався до команди її батьків.

Відтоді іншого місця роботи в нього не було.

— Миро, ти знову не відпочиваєш?

У дверях стояла Поліна з двома чашками чаю.

— Уже відпочила.

— П'ять хвилин?

— Майже п'ятнадцять.

— Дванадцять, — уточнила Поліна, глянувши на годинник.

Вона поставила одну чашку перед керівницею.

— Щось знайшла?

— Поки більше запитань, ніж відповідей.

Поліна присіла поруч.

— Це та справа, над якою працювали твої батьки?

— Так. Одна з перших.

— Про що вона?

Мирослава перевернула сторінку.

— Офіційно — про зникнення старовинного предмета з приватної колекції.

— Якого предмета?

— Ось це й цікаво.

Вона повернула папку до Поліни.

У графі «Опис предмета» було написано:

«Стародавня прикраса для голови. Металева основа, оздоблена каменями невстановленого походження. За словами власника, має магічні властивості».

Поліна перестала усміхатися.

— Діадема?

— Можливо.

— Але ж це може бути будь-яка прикраса.

— Саме тому я ще нічого не стверджую.

Мирослава перегорнула сторінку.

— Проте далі є малюнок.

На аркуші був зображений тонкий обруч із кількома виступами для каменів. Частину малюнка закривала темна пляма від старого чорнила.

Поліна нахилилася ближче.

— Схоже на опис Каміли.

— Так.

— А хто звернувся до агентства?

Мирослава показала наступний документ.

— Ім'я приховане.

— Чому?

— Не знаю. Тут зазначено, що особу замовника встановлено, але його дані зберігаються окремо.

— І де вони?

— У додатку, якого немає в цій папці.

Поліна задумливо постукала пальцем по столу.

— Отже, треба знайти додаток.

— Саме так.

У дверях з'явився Назар.

— Я чув про стародавню прикрасу.

— Ти підслуховував? — запитала Поліна.

— Двері відчинені.

— Дуже зручне виправдання.

Назар не відповів. Він підійшов до столу й уважно роздивився малюнок.

— Можна?

Мирослава кивнула.

Чоловік обережно взяв аркуш.

— Цікаво.

— Що саме? — запитала Мирослава.

— Камені розташовані нерівномірно.

— Можливо, художник погано малював, — припустила Поліна.

— Можливо. Але подивіться.

Назар указав на невеликі заглиблення вздовж обруча.

— Тут передбачено місце для семи каменів.

Мирослава нахмурилася.

— А Каміла передала нам три.

— Саме так.

— Ти думаєш, решта чотири десь існують?

— Якщо малюнок точний.

Поліна підвела очі.

— А якщо вони залишилися в діадемі?

— Тоді треба з'ясувати, чому три камені зберігали окремо.

Мирослава забрала малюнок.

— І чому Каміла так наполегливо цікавиться саме ними.

Ілля повернувся до кабінету з папкою в руках.

— Є новини щодо Єгора.

Мирослава відклала старі документи.

— Слухаю.

— Його сусідка підтвердила, що бачила його ввечері після нападу.

— Самого?

— Так. Принаймні вона нікого поруч не помітила.

— У якому стані?

— Каже, що він поспішав і постійно озирався.

Поліна підняла брови.

— Отже, боявся.

— Або перевіряв, чи немає за ним стеження, — зауважила Мирослава. — Що ще?

— Він ніс невелику сумку. Сусідка привіталася, але Єгор майже не відповів.

— Вона бачила, куди він пішов?

— Ні.

— Камери?

— Біля будинку є одна. Я звернувся до власника із проханням зберегти запис, поки ми отримаємо доступ належним чином.

— Добре.

Ілля сів.

— Ще сусідка сказала, що останніми днями до Єгора приходив якийсь чоловік.

— Описала?

— Високий, темне волосся, сіре пальто.

Поліна зітхнула.

— Половина Міаста.

— Саме так, — погодилася Мирослава. — Чи бачила вона його обличчя?

— Ні. Але запам'ятала одну деталь.

— Яку?

— Чоловік носив рукавички навіть у приміщенні.

Назар підняв голову.

— Магічний захист?

— Або просто холодні руки, — відповіла Мирослава.

Ілля усміхнувся.

— Я вже чекав, коли ти це скажеш.

— Ще щось?

— Ні. Але я залишив контакт сусідці. Якщо Єгор повернеться, вона повідомить.

Мирослава кивнула.

— Добре. Тепер повернімося до фотографії.

Поліна відкрила результати аналізу.

— Магічний слід на ній справді є. Але він не збігається повністю зі слідом, який ми виявили після нападу.

— Частково збігається?

— Так. Є спільні ознаки, але недостатньо, щоб говорити про одного виконавця.

— Можливо, використовували однаковий тип магії, — сказав Назар.

— Саме так.

Мирослава задумалася.

— А якщо фотографію навмисно залишили у квартирі Єгора?

— Щоб підставити його? — запитав Ілля.

— Або щоб ми її знайшли.

Поліна повернулася до екрана.

— Тоді напис на звороті був адресований нам.

— Не виключено.

Мирослава поглянула на фотографію Броніслава, яку викрадачі надіслали раніше.

Дві світлини.

Одна — доказ того, що він живий на момент зйомки.

Інша — знайдена у квартирі зниклого охоронця.

А напис, який згадував її прізвище, змушував шукати відповіді в минулому.

— Здається, хтось дуже хоче, щоб ми звернули увагу на старі справи агентства, — промовила вона.

— Або щоб витратили на них час, — додав Назар.

Мирослава кивнула.

— І це теж можливо.

За годину вони знайшли ще одну папку.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше