Розділ 26

Ліам Тверг

Нічне повітря пахло першими заморозками. У кабінеті Ліама Тверга горіла самотня свічка, відкидаючи неспокійні відблиски на стіни, папери, книжкові полиці.

Сам лорд Тверг завмер біля вікна, дивлячись чи то на перші сніжинки, що кружляли в повітрі, чи на своє відображення. Його думки були далекі. По той бік неспокійного моря. І тепер він боровся з бажанням плюнути на свою гордість і на власну обіцянку не неволити Амі. Кинутися до неї. Сказати, що кохає і не може без неї. Але... ким він буде, якщо так зробить? І що коли вона прожене його?! Тепер вона не безправна йєрі, яка не мала вибору, крім як погоджуватися з Ліамом. Тепер вона королева і може просто виставити його геть. Чи любила вона його колись? Може, всі її слова були брехнею? Щоб пробратися до палацу. Щоб допомогти втекти Ірен. А він повірив у те, що вона йому казала...

– Не спиться? – пролунав у повній тиші голос леді Тверг.

Мати Ліама пройшла кабінетом, наблизившись до сина, але він навіть не обернувся на її голос, тільки зробив ковток бурштинового віскі і все так само продовжував дивитися в темряву ночі.

– Зима на носі, – зітхнула Малая Тверг, наповнивши склянку на чверть і відразу зробивши ковток. – Ця зима буде переломною. Новий імператор. Нова імператриця – принцеса Крайна, що овдовіла віднедавно. Нова королева на троні Крайна.

Ліам здригнувся і зробив ковток віскі.

– Мені все одно.

– Не обманюй мене. Серце матері знає, що тобі не байдуже.

– Значить, ти розумієш, що я більше не буду її неволити. Вона обрала свій шлях, вирішила все сама. І я не нав'язуватимуся їй. Вона має право жити так, як сама хоче. І якщо в цьому житті немає місця мені... я змирюсь з цим.

– Ніколи не думала, що мій син виросте таким сліпим бакланом, – хмикнула леді Тверг. – Іноді, Ліам, ми робимо боляче дуже близьким, щоб врятувати їм життя. Вона втекла від тебе не тому, що не могла знайти тобі місця свого життя. А тому, що любила тебе настільки, що навіть думки не могла припустити, що з тобою щось може статися.

– Тобто?

– На другий день святкувань на честь Дня народження Імператора вона мала приватну розмову з королем. І він прямо їй сказав, що або вона зникне, або ти помреш. І… нехай пробачать мені всі відомі та невідомі боги, я вдячна їй за те, що вона розбила тобі серце, а не позбавила голови, – Ліам судомно видихнув, все ще не вірячи власним вухам. – Вона втікала, щоб ти залишився живим Ліам. Ризикуючи всім. Навіть власним життям. І… життям, про яке вона сама ще не знала.

Все повітря вилетіло з грудей, і Ліам різко обернувся до матері.

– Вона чекає на дитину, – кивнула мати, підтверджуючи його здогад. – Твою дитини, Ліам. І я не розумію, чому ти все ще тут!

Темрява огорнув Ліама до того, як леді Тверг встигла договорити, і вже за мить він стояв у покоях королеви Крайна. Там, де бачив її востаннє – бліду, змучену.

Зараз вона сиділа за маленьким столиком біля вікна і розбирала папери. Розпатлана, втомлена, але зосереджена і серйозна. У домашньому халаті та з подарованою Ліамом підвіскою на шиї. Вона підняла погляд на Ліама і завмерла.

– Чи не пізно для справ? – спитав він, не знаючи, як почати розмову, але вона мовчки схопилася на ноги, перевернувши стілець. Ліам мимоволі кинув погляд на живіт, що вже помітно округлився, і подих перехопило, а в погляді з'явилося каяття. – Ти пробачиш мене? За все! За те, що так пішов.

– Я? Я пробачу? – по щоках Амеланіс покотилися сльози. І Ліам в одну мить опинився поруч. – Так чекала… так сподівалася… і так боялася… Ліам…

І він не стримався. Накрив її губи поцілунком, вкладаючи в нього все своє кохання, всю тугу, і всю надію і віру в їхнє майбутнє. Обійняв, наче боявся, що вона знову зникне!

– Я кохаю тебе, – прошепотів він, розірвавши поцілунок, щойно вона трохи заспокоїлася і розслабилася в його руках. – Завжди кохав! І завжди кохатиму.

– І я тебе кохаю! – видихнула вона у відповідь.