Зниклі цивілізіції Землі

Частина 5. Помешкання для драконів


— Повертаємось?
— Звісно, хоча…, — дракониха зам'ялася, але її думки для мене, як відкрита книга.
— Обов'язково. Не з порожніми ж лапами повертатися, — промовив незворушно, а вона збентежилася, як школяр, упійманий зі шпаргалкою.
Щоб у кожній з наших лап опинилося по оленю, багато часу не зайняло.
— Не летимо, а левітуємо. Так набагато легше та швидше.

Побачивши, як я зі складеними крилами, урвав до їхнього гнізда, зрозуміла все і незабаром наздогнала мене. Для неї такий рух незвичний, проте навчалася блискавично. Дракон побачив нас здалеку. Його емоції почали змінюватися з калейдоспічною швидкістю. Тривога (адже у нас були складені крила), здивування (ми не тільки не падали, а й наближалися з величезною швидкістю), захоплення за дружину і моментально нестримна радість (він припускав, що після нашого повернення йому доведеться летіти за здобиччю). Крім того він шалено радів, що вона повертається цілою та неушкодженою.

— Куди?! — пролунав його телепатичний тривожний крик, коли побачив, як драконята радісно метнулися назустріч матері. Хоча дракона вразило не те, що вони урвали до нас, а те, що вони не полетіли, а злевітували. Вийшло це в них мимоволі. Дітлахи навіть не зрозуміли, що вони не летять з використанням крил, а левітують.

— Обережно! Розіб'єшся! — це попередження вже стосувалося драконихи, адже швидкість, з якою ми наближалися, для звичного польоту була величезною. Але нічого поганого не сталося. Дракониха, як справжній гонщик, дрифтонула в повітрі, хоча шлях ковзання при левітації виявився разів у десять меншим, ніж він виявився б при звичайному польоті. Ми лише встигли приземлитися, як за кілька хвилин з'явився Кронос. Роботи витягли комплекти на чотири рожни.

— Я за паливом, — сказала дракониха і один з драконят вчепився за нею, двоє інших уважно спостерігали за тим, як я буду споруджувати рожен, і повторювали за мною. Я не став його споруджувати зі швидкістю, на яку був здатний, а робив це дуже повільно, щоб малюки встигали за мною. Хоча для їх віку, силу вони мали неймовірну. Чого варте те, як вони вдавлювали в твердий ґрунт металеві прути, щоб на рожні легко проверталася ціла туша оленя і при цьому він не розвалювався.

Дракон у цей час почав обробляти туші. Робив він це за допомогою кігтів на передніх лапах настільки вміло, що міг скласти по швидкості конкуренцію мені, якби я обробляв за допомогою рук та шакрамів. Коли дракониха повернулася з дровами, її чоловік закінчував свіжувати останнього оленя. Один з драконят закінчував установку четвертого рожна, а другий, спостерігаючи за мною, насаджував на рожен тушу, що перевищувала його власні габарити.

Побачивши, що дракони почали ламати притягнуті деревця, зупинив їх і за мить порізав шакрамами на потрібні цурки. Коли і хто з них прибрав подалі відходи від вичинки, я навіть не помітив. Вони чекали мого дозволу на розпал, але я вирішив повипендрюватися. Замість того, щоб запалити смолоскипом з пащі, адже перебував у зовнішності дракона, створив між кігтями передньої лапи файєрбол і легенько штовхнув його під рожен, біля якого стояв.

Дрова спалахнули. Дракониха повторила мої дії і теж запалила файєрболом замість свого вогнемета. Хоча мене вразили ті два малюки, які зі мною встановлювали рожни. Вони ще не могли вивергати полум'я, але файєрболами зуміли підпалити дрова під рештою рожнів. Третій малюк лише поглядав з заздрістю на своїх братів.
— Молодці, дітки. Швидко навчаєтесь.

Роботи доставили нам з Кроноса сіль, приправи і взагалі все, що ще потрібно для того, щоб м'ясо вийшло смачним та м'яким. Створивши фантома, влаштувався ним біля одного з рожнів. Малята зайняли свої місця біля трьох. До речі на кожному рожні насаджено по дві оленячі туші. Поки йшло приготування, залишив фантома з малечею, а сам з драконами відлетів подалі.

— Є серйозна розмова. Я чудово пам'ятаю, як ви відчайдушно захищали своє гніздо. Це для вас не як докор, ви там билися вище своїх сил. Розумію, що атмосферні опади вас не турбують. Луска захищає вас не гірше за найкращий одяг. Але у будь-якому випадку перебувати на відкритому просторі небезпечно. Я пропоную вам побудувати житло, де ви могли б не тільки сховатися від дощу чи снігу, але й могли там спокійно спати, не побоюючись, що хтось може на вас напасти.

— Ідея чудова, але ми не вміємо будувати житло, — заперечив дракон.
— Милий, погодь. Якщо Шаман пропонує, то він уже щось вигадав. Я також підтверджую, що ми цього не вміємо. Не вважайте за нахабство. Можливо, ви нам допоможете? Чи хоча б підкажете, або навчите?
— Саме для цього я вас і відвів подалі, щоб не відволікати малят.

— Вони так старанно намагаються за вами, за другим Шаманом, повторювати та намагатися приготувати смачні страви, що їх за вуха від вогнищ не відтягнути.
— Я пропоную спочатку знайти потрібне місце для будівництва. Одну хвилинку.
— Мотрійко! — я не став приховувати обміну між мною та кораблем, — необхідно знайти кам'янисте місце для будівництва житла для моїх друзів. Бажано не дуже далеко від місця, де ми знаходимося.

 

— На відстані вісімнадцяти кілометрів від вас на південний схід знаходиться гора. Її розміри цілком достатні для побудови житла.
Я зосередив погляд у вказаному напрямку.
— Ти не можеш відрізнити камінь від насипного ґрунту?

— Командоре, я чудово все відрізняю. Гора на дев'яносто дев'ять відсотків складається з граніту. Але він прихований під наносним ґрунтом. У зв'язку з тим, що грунт осідав протягом тисячоліть, його товщина може досягати кількох метрів. Але це не становить будь-яких проблем. Якщо вам самим ліньки очистити, я можу це зробити за допомогою роботів.
— Ну ти й нахаба!

Ми змоталися до зазначеної гори. Не сказати, що вона висока. Але метрів на чотириста-чотириста п'ятдесят підіймається над навколишнім середовищем.
— Якщо збудуємо вам житло всередині цієї гори, вас влаштує?
— Шамане, це неможливо. Хоча було б дуже чудово.
— Очі бояться, а руки роблять.
— Руки?

— Для мене руки, передні лапи. Гаразд, місце вибрали. А зараз повертаємось до малечі. Добре поїмо, а потім візьмемося до роботи. Мотрійко, а ти за цей час зроби креслення майбутнього житла. Врахуй, що тривалість життя драконів тисячоліття. Тому воно має прослужити також тисячоліття і не одне. При цьому в ньому має бути не тільки безпечно, але й комфортно і це без використання електроніки та металів.
— Металів не можна, а використовувати граніт можна?
— Можна, якщо придумаєш, як.

За цей час оленячі туші вже були готові. Хоча діти є діти. Побачивши, що в одному місці м'ясо підрум'янилося, драконятко вирішило спробувати. Гострим кігтем віддерло і навіть замружилося від задоволення і відразу ж повернуло це місце, перевернувши туші. Загалом, доки закінчилося приготування, кожен із драконят уже скуштував. Я їх не зупиняв. Навпаки подумки підштовхував. Вони на це заслужили. Коли ми з'явилися, мати, побачивши, що олені надгризені, хотіла відчитати дітей, але я зупинив.
— Нехай насолоджуються. Це діти.

Вісім величезних туш було з'їдено дуже швидко.
— А тепер летимо на місце майбутнього будинку, — малеча благаюче подивилася на матір, — діти теж з нами. Хай подивляться. Можливо, щось їм знадобиться.
Дісталися за допомогою левітації.

— Нам необхідно прибрати наносний ґрунт. Загалом очистити гору до каменю. Фізично це робити невигідно. Довго і витратимо надто багато сил. Тому застосовуємо телекінез. Першочергове завдання. Забрати наносний грунт та дістатися каменю. Мотрійко, створи перед нами голограму, куди потрібно прибрати зайвий ґрунт. Виникла голограма, де показана, як гора, так і ми. У драконів їхнє власне зображення викликало надзвичайне захоплення. А зрозумівши, що голограмою відстежуються усі їхні пересування, почали левітувати сюди-туди.

Було чітко видно, де і якої товщини ґрунт, де починається камінь, а також куди потрібно переміщати цей ґрунт. Спочатку у драконів не виходило, не сходячи з місця, щось переміщувати за допомогою телекінезу, але поступово гора очищалася. Вона справді виявилася гранітною. А довкола неї утворювався захисний вал. При цьому Мотрійка показав, що необхідно перенесений грунт утрамбовувати, створюючи з зовнішнього боку вертикальну стінку.

Малятам незабаром набридло безцільно носитися, і вони почали нам допомагати. Без натяку, без примусу, а з власної ініціативи. Поступово вимальовувалася кам'яна гора, а довкола неї з'являвся захисний земляний вал. Висота цього валу виявилася кілька десятків метрів. Тому підібратися до гори можна було лише повітрям.
— Мотрійко, що далі?

Вигляд голограми змінився. На ній показано, що потрібно знести верхівку гори висотою близько вісімдесяти метрів та знівелювати майданчик, зробити ідеально горизонтальну площину, а камінь від знесеної верхівки розкришити та розмістити у вказаному місці.
— Попрошу поки що всім завмерти. Цю частину роботи я зроблю сам.

Дракони завмерли не тільки від мого наказу, а від подиву. Верхівка гори відокремилася та піднялася на кілька метрів угору. На голограмі відобразилося, що відокремилася саме та частина, що була відзначена. Цей гранітний камінчик вагою мільйони тон плавно перемістився до вказаного на голограмі місця і почав розсипатися на крихту. В результаті поруч з горою, але всередині спорудженого земляного валу ніби хтось насипав цілий пагорб гранітної крихти. Поки я доводив отриманий «зріз» кам'яного майданчика до ідеально горизонтальної поверхні, погляд драконів прикипів до кам’яної крихти.

— Щось не так?
— Шамане, можна нам подивитися зблизька, — майже пошепки поцікавився один із малюків.
— Звісно.
Драконята наввипередки метнулися до кам'яної крихти. Вони перебирали крихту, яка висипалась з їхніх лап, як пісок.
— Мотрійко, що далі?
Бортовий комп не відповів, лише змінив вигляд голограми. У цей час біля пагорба кам'яної крихти з'явився човник (величезна тарілка). З нього висипали роботи.
— Командоре, роботи будуть обробляти, а ваше завдання створювати для них з цієї крихти гранітні заготовки.

Голограма виявилася розділена на дві частини. На одній горизонтальна площадка для будівництва, на іншій показано з десяток кам'яних блоків різної конфігурації. Я спресував частину крихти, виготовивши потрібний кам'яний блок, та підсунув його до роботів. Ті відразу розпочали обробку. Обробляли лазером. Поки я спресував наступний, роботи перестали обробляти попередній.

— Чи можна нам також спробувати? — я лише кивнув, не відриваючись від пресування. На голограмі Мотрійка показував, куди треба переміщати готові блоки. Поки ми займалися пресуванням, малюки за допомогою телекінезу переміщали багатотонні блоки на місце будівництва. Незабаром, зрозумівши, що транспортування багато часу не займає, переміщенням займався лише один з малюків, а решта теж взялися за виготовлення гранітних блоків.

Нова партія спеціалізованих роботів, висаджених на будмайданчик, укладала кам'яні блоки. Робота кипіла. Здавалося, знесена верхівка гори виростала знову. Крім того, звідти звучало дзижчання. Роботи щось бурили. Минуло не більше години. Від величезної купи кам'яної крихти залишилося небагато. А кам'яні вироби, які потрібно виготовляти, ставали дедалі менші. Це вже були не багатотонні гранітні брили, а лише по кілька кілограмів, іноді навіть менше.

Хоча споруда здалеку і нагадувала те, що було до нашого впливу, проте якщо уважно придивитися, то дуже сильно відрізнялася. Враження таке, ніби колись розливалася лава, але застигала, утворюючи незрозумілі навіси.
— Це зайві? — поцікавилася дракониха, вказуючи на п'ять кам'яних блоків заввишки майжев  півтора зроста драконів.

— Ні,— прозвучала відповідь Мотрійки,— це двері до входів у ваше житло. Ви маєте ознайомитися з пристроями всередині, потім я покажу, який з цих блоків, куди необхідно перемістити, щоб закрити потрібний вхід.
— Полетіли знайомитись з вашим будинком.
Ми злевітували до вершини гори. Побачили величезний отвір.

— Це один вхід-вихід. Він основний. Біля нього бачите майданчик, на який ви будете за допомогою телекінезу відсувати кам'яний блок, який закриває вхід, для того, щоб зайти чи вийти, — пролунав у наших головах голос бортового комп'ютера.

Зайшли до «печери Аладіна». Хоча язик не повертався назвати це печерою. По-перше, освітлення. Незважаючи на те, що ніяких пристроїв для освітлення не було, в приміщенні було так само ясно, як і зовні. Усе це досягалося численними каналами, якими проникало світло. Помешкання було просторе.
— Тут можна перебувати всім разом. Крім цього приміщення є ще кілька для відпочинку чи усамітнення.

Виникло кілька голографічних стрілок, вказуючи, де ці приміщення. Згідно з габаритами драконів, вони чимось нагадували спальні.
— Ще є два приміщення, щоб справляти природні потреби. Для того, щоб змивати, є виступ на висоті метра. Натискаєте на нього і порція води видаляє все. Для усунення запаху використовується природна витяжна вентиляція.

Для того, щоб вгамувати спрагу в загальному приміщенні є водяний затвор. Натисканням на виступ, відкриваєте водяний канал, — драконята моментально підлетіли та натиснули на кам'яний виступ. Виник водяний фонтанчик. Надлишки води стікали спеціальними жолобами і виводилися за межі приміщення.

— Крім входу, через який ви увійшли, є ще чотири. Але до них можна потрапити через тунелі.
Ми потопали одним із тунелів, який нагадував метро. Метрів через двісті вийшли на «світ божий», опинившись на невеликому майданчику, прикритому зверху навислим кам'яним блоком. Дракони злетіли, покружляли та повернулися на майданчик. Знизу підібратися до цього майданчика неможливо. Тільки з повітря чи левітуючи. Крім того, зовні, якщо не знаєш, то неможливо побачити, що тут є хід усередину. Все розташовувалося так, що вхід виявлявся завжди прикритий від погляду ззовні.

— Подивитися, що відбувається зовні можна не лише з цих п'яти ходів, а також із загального приміщення. Для цього достатньо злевітувати на половину вашого зросту та пройти потрібним тунелем. Недолік такого огляду в тому, що неможливо побачити те, що знаходиться вище, — продовжував віщати бортовий комп'ютер.

— Я дозволив собі маленьку ініціативу, окрім наказу Шамана. В основному приміщенні (ми повернулися назад до приміщення) є кілька ніш. Ті, що біля самої підлоги, для палива (дрів). А в тих, що розміщені на висоті, знаходяться комплекти рожнів, якими ви вже користувалися. Вони змащені герметично та упаковані. Упаковка не пошкоджується протягом тисячоліть. Тому метал в упаковках іржавіти не буде. Один комплект не упакований. Його можна використати негайно. У підлозі є отвори для кріплення стійок рожна. Тому проблем із встановленням не виникне. Біля стіни ви бачите гранітну скриньку з кришкою. Вона необхідна для збору відходів та сміття (зола від дров, що згоріли, тощо).

Поруч знаходиться пристрій, який люди називають совком. Совок служить для того, щоб збирати золу та висипати в ящик. Він виготовлений з каменю так, щоб було зручно утримувати його в лапах. Біля протилежної стінки ще три гранітні ящики. Один з них заповнений сіллю. Вона зроблена штучно у мене на борту. Проте на перший випадок згодиться. Зараз попрошу вас взяти один з ящиків та пройти через вихід номер три (стрілка вказує на нього). Потім злевітувати до родовища солі. Хоча перш ніж віддалятися від вашого житла, вам необхідно зробити обліт, щоб запам'ятати точне розташування, а при поверненні не шукати, де ж вхід.

Вибравшись назовні, всі п'ятеро драконів покружляли біля входу та метнулися за мною згідно з голографічною стрілкою, яку створював Мотрійка. Ми підлетіли до непомітного місця. Нічого не вказувало на родовище. Стрілка роздвоїлася, вказуючи в землю.
— У цих точках, куди вказують стрілки, є отвори в гранітних блоках. Спробуйте підняти та перенести убік блок.
Дракон із драконихою встромили передні лапи в землю і підняли разом з землею величезну багатотонну брилу. Коли вони її поклали неподалік, нашому погляду відкрилися поклади солі.

— Через відсутність механізмів використовуйте свої можливості телекінезу та наповніть ящик сіллю, відразу ж розкришивши її.

Зайнялися цією незвичною справою всі, навіть малеча. До речі, у них це виходило легше, ніж у дорослих. Закривши знову родовище багатотонною брилою, повернулися до житла. І Мотрійка продовжив.
— Можливо, це родовище з якихось причин виявиться недоступним для вас. Тоді можна скористатися резервним. Точніше, це не родовище, а дуже солона вода. Он на тій стіні на висоті вашого зросту є невеликий отвір. Вставте туди кіготь і висунете вигнутий важіль. Натиснувши на нього, відкриєте канал солоної води, яка потраплятиме в ємність. Як ви далі застосовуватимете, ролі великої не грає. Можете випарувати вологу та розкришити, отримавши таку ж сіль, як з родовища. А можете просто застосовувати солону воду. Все залежить від вашого бажання та конкретних обставин.

Ваше житло довговічне, воно проіснує без руйнувань тисячоліття. Проте є кілька моментів, які потребують вашої уваги постійно. Насамперед це вентиляційні отвори. Через їх невеликі розміри, вони забиватимуться, особливо вентиляція над вогнищем. Тому необхідно їх час від часу чистити. Для цього служать кулі, що знаходяться в третій лівій ніші. Берете кулю і телекінетично переміщаєте її вибраним каналом. Якщо не довіряєте, чи якісно здійснено чищення, можете зменшитися до таких розмірів, щоб легко просуватися каналом слідом за кулею.

Раптом дракончики зменшилися до таких розмірів, що були не більше за горобця та одразу ж метнулися у вентиляційні отвори.
— Поверніться негайно! — загуркотіла невдоволено їхня мати. Але ті вже опинилися зовні. Не послухатися матір не могли і повернулися, прийнявши після цього звичайні габарити. Всі троє були вкриті дрібним кам'яним пилом.

— Не здумайте тут обтрушуватися! Миттю назовні! — гаркнула дракониха.
Драконята повільно злевітували з приміщення. Невдовзі почувся шум крил. Повернулися вони чистенькими.
— Таким чином ви можете очистити будь-який канал. Не тільки вентиляційний, а й водяний чи канал нечистот. Вода надходить самопливом від природного підземного джерела.

— Мотрійко, велике тобі спасибі, — у обох драконів навіть сльози виступили.
— Як облаштовувати гніздо, вас вчити не потрібно, а щоб було приємно в приміщенні та комфортно, можна застелити підлогу м'якими шкурами.
Мені здалось, що Мотрійка використовував протисейсмічну архітектуру. Тож драконам нічого не загрожує навіть у випадку землетрусу.
— Шамане, ми дуже вдячні за все, що ви зробили для нас. Ви можете нам ще раз показати образи вашої цивілізації, які будуть хвалити нас. Просто це для того, щоб ми своє слово дотримали і допомагали всіма силами.

Я запустив одне зі свят у Китаї, потім показав китайську стіну. А наприкінці вигляд гунів.
— Це жителі півночі. Приблизно з тих самих координат, де знаходилися ваші вороги. Це також вороги. Саме від їх набігів має захищати ця довга стіна. Вам потрібно чітко бачити різницю, щоб завжди визначити хто ворог, а хто ні.
— Вони дуже відрізняються, — зауважив один із малят.
— Ну що ж. З новосіллям! А мені час.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше