Зниклі цивілізіції Землі

Частина 3. Дракони


Повернувшись на борт Мотрійки, вирішив відразу ж відпочити. За кілька секунд на борту панувало царство Морфея. Навіть бортовий комп'ютер використовував лише необхідний перелік функцій, все занурилося в сонну тишу.
— Командоре, так все життя можна проспати, — почув крізь сон.
— Іди ти в дупу, — буркнув невдоволено і перевернувся на інший бік.
— Виконати ваш наказ не в змозі. Немає в моїх кластерах таких програм.

Я посміхнувся, хоча сон зник, мов туман від сонячних променів.
— Нахабо, навіщо мене розбудив? Що таке могло статися, що ти вирішив перервати мій сон?
— Командоре, сенсори Одіссея зафіксували щось незвичайне.
— І що цей зануда виявив?

Замість відповіді Мотрійка запустив голограму, отриману від Одіссея. Я розплющив одне око і ліниво поглядав на зображення, яке швидко змінювалося. Раптом мене ніби пружиною підкинуло.
— Стій! Верни на пару секунд тому та зменш швидкість разів у десять.
Знову замиготіло зображення.
— Стоп!

Я підійшов, ще змінив масштаб, ніби наблизився до Землі на висоту пташиного польоту. На зображенні два дракони намагалися захистити гніздо з трьома яйцями. Їх атакували кілька драконів, які чимось невловимим відрізнялися від цих. Вони відрізнялися не лише зовні, а й своєю невгамовною агресивністю.
— Коли це відбувалося?
— Кілька хвилин тому.
— Негайно перемістися на час отримання цієї інформації.
— Виконую. Ця бійка відбувається ось тут.

На карті Землі замиготіла червона крапка. Китай! Мені знадобилося не більше секунди, поки потрапив точно у потрібну точку. Пара драконів з останніх сил відбивалася. Їхні вогняні язики полум'я вже не мали величезної температури, вони були світло-жовтого кольору, що свідчило про те, що ще секунд десять і вони обидва не зможуть створювати полум'я. Тисячоліття перебування з Драго не пройшли даремно, я це чудово усвідомив. Натомість п'ятеро нападників, хоча і були обпалені, проте сил зберегли багато. При цьому вони сипали погрозами на адресу тих, хто захищався.

— Вам не здається, що нечесно п'ятеро проти двох?
Двоє надто захопилися бійкою і, здається, навіть не звернули уваги на стороннього. А троє миттю повернули голови до мене. Побачивши перед собою точно такого ж дракона, як і ті, що обороняються, але одного єдиного, миттєво розвернулися в мій бік та, злетівши повище, виплюнули двадцятиметрове полум'я. Проте поки вогонь досягнув мене, на цьому місці виявився не білковий дракон, а кремнік з виглядом дракона, якому ці факели не тільки не зробили опіків, а навпаки здалися надто холодними.

Смертоносних шакрамів, які стрімко попрямували до них, вони не встигли помітити, як виявилися без крил і, як каменюки, впали на землю. При цьому крил позбулися навіть ті, які продовжували бійку з захисниками. Подружжя не змусило себе довго чекати і, поки їх противники корчилися від болю, втративши крила, атакували зверху. Гострі пазурі, як ножі, розпорювали луску на шиї легко, ніби гарячий ніж різав масло.

Знадобилося не більше секунди і всі нападники виявилися повалені. Побачивши, що їхньому потомству нічого не загрожує, дракониха без сил впала прямо на гніздо, закриваючи собою яйця, які вже охолоняли. Проте вона сама почала втрачати температуру, помираючи. Її чоловік чемно приклав краї обпалених крил до грудей, подякувавши мені за допомогу та пошкандибав до дружини. У нього сил вистачило добратися до гнізда, але й його життєва енергія закінчувалась. Як він не намагався втриматись на лапах, спираючись на крила та хвіст, та сил більше не було. Він упав поруч з гніздом. Голова гучно вдарилася об землю, очі заплющилися.

Цього мені тільки не вистачало. Я даремно приперся на допомогу?! Спочатку залікував значні пошкодження тіл, усунув великі опіки. Передав кожному трохи енергії. Тепер дракони не помирали, але й не оживали. Довелося за допомогою телекінезу масажувати серця. Нарешті, вони прийшли до тями. Дракон відразу ж ніжно поклав крило на спину своєї дружини, а та зрозумівши, що життя до неї повертається, зручніше влаштувалася в гнізді.

— Незнайомцю, це ти нас повернув до життя?
— Яка різниця? Головне, що ви живі-здорові та зможете дочекатися нащадків.
— Такі пошкодження, які ми отримали, загоюються дуже довго. Чим ми можемо віддячити тобі?

— Якщо робиш добру справу, не забудь ухилитися від стусану подяки.
— Незнайомцю, я тебе образив? Якщо так, то це не зі зла.
— Ні. Все гаразд. А звідки ці тварюки прилетіли? Вони чимось відрізняються від вас.
— І від тебе також. Їхні племена мешкають на півночі. Вони періодично з'являються в цих краях та знищують все живе, що трапляється на їхньому шляху. І хоча вони значно слабші за нас, проте їх занадто багато. До того ж, ми роз'єднані. Багато хто з нас гине під час бійок між собою. І ці бійки не тільки через їжу, хоча її вдосталь в окрузі, щоб забезпечити набагато більшу кількість.

— А чому ви не об'єднаєтесь проти загарбників з півночі?
— Я вже кілька разів пробував, хоча нічого з цього не вийшло.
— Чому? — дракон збентежено повісив голову.
— Тому, що всі визнають лише силу, — подала голос дракониха, — а щоб довести свою силу, потрібно вбити того, з ким намагаєшся домовитися. Але мій милий не хоче нікого вбивати.

— Чому обов'язково вбивати? Адже можна просто перемогти.
— Залишити переможеного живим, значить зазнати найгіршого, найпідлішого нападу зі спини. До речі, я дуже здивований, що ти прийшов на допомогу, причому самостійно, без прохання про допомогу.
— Ти не такий простий, як здаєшся на перший погляд, — підтримала дракониха свого чоловіка, — ти маєш якесь диво, магію. Та й поведінка не схожа на інших.

— А якщо я скажу, що взагалі належу до іншої цивілізації? Це змінить ваше ставлення до мене?
— Ні за що! Ти не лише врятував нас, наш рід. Ти подарував нам надію, що є ще добро на білому світі.
— Ну, ви просто захвалили мене.
В цей час почувся гучний тріск. Я моментально напружився, що не вислизнуло від уваги драконів.
— Я вже готова повірити, що ти справді не належиш до нашого роду.
— Чому?

— Тебе злякав звук яйця, яке тріснуло, — засміялася дракониха та встала з гнізда. Одне з яєць захиталося, потім з гучним тріском почало розвалюватися. Моєму погляду відкрилась картина, яку я жодного разу не бачив, незважаючи на тисячолітню дружбу з Драго. Драконятко, лежачи на спині, лапами та крилами розштовхало в сторони шматки шкаралупи. Швидко перевернулось на лапи, змахнуло крилами, ніби розминаючись, та спробувало грізно загарчати, але вийшов тоненький писк. Потім потупало до драконихи і залізло під неї, як курча під квочку. У цей час вилупився ще один дракончик і нарешті третій.
— Малюків потрібно нагодувати, та й матусі треба підкріпитися. Може злітаємо за здобиччю?
Дракон насторожено зиркнув на мене, проте бурчання в животах обох драконів промовило все.
— Зі мною тобі небезпеки немає, а для твоєї дружини зараз зроблю потужний захист.
Над драконихою почав переливатись усіма кольорами веселки потужний силовий купол. Дракон несамовито метнувся до своєї половинки, проте його відкинуло пружне силове поле. Він зрозумів, що безсилий і благаюче поглянув на мене.

— Прибрати захист?
— Так.
Силовий купол зник. Дракон проскочив до драконихи, повернувся на колишнє місце, знову до неї. Так кілька разів.
— Це ти зробив? – я лише кивнув.
— Гаразд. Став свій захист. А раптом ми не повернемось? Як їй вибратися?
— Ми обов'язково повернемося.

Я начебто й голосу не підвищував, але дракон погодився беззастережно. Полювання багато часу не зайняло. Він побачив, як б'ються між собою самці оленів. До того билися три самці за одну самку. Ми захопили гострими кігтями двох та злетіли в небо. Олені почали борсатися. Я зрозумів, що він хоче приземлитися, щоб знерухомити їх.
— Не треба сідати. Летимо до гнізда.

Дракон не заперечував. Тим більше, що відчув, як олень затих. Ще б йому не затихнути. Шакрами легко впоралися і досить непомітно. А як знекровити оленя, за рік робінзонади з Лією, я навчився чудово. Підлітаючи до гнізда, прибрав захисний купол.
— На перший випадок вам вистачить, а я відлітаю.
— Але ж половина здобичі твоя. Чому ти не забираєш?
— Ти забув, що я іншої цивілізації? Я м'ясо їм, але лиш оброблене термічно.

— Так і ми його вогнем обробляємо. А ти можеш показатись у вигляді своєї цивілізації?
Я набув людського вигляду. Дракони з подивом дивилися на мене. Навіть драконята повилазили з-під матері і з цікавістю крокували навколо мене. Вони були приблизно мого зросту.
— Ти жартуєш?
— Ні крапельки, — але тепер мій голос був, як у маленьких дракончиків.
— Я так розумію, ти можеш перетворюватися на будь-кого.
— Ти пропонуєш мені перетворитися на оленя. Можу, а ти можеш спробувати мене задерти, але нічого не вийде. Пробуй, — я перетворився на оленя.

— Не смій чіпати нашого рятівника! — загриміла невдоволено дракониха і метнулася між мною та драконом, намагаючись мене захистити. Вона розставила крила та ввімкнула свій вогнемет. Вогонь не діставав до її чоловіка, але палав у безпосередній близькості. Звісно, моєї швидкості вистачило б, щоб встигнути захопити його за хвіст та відкинути на величезну відстань, навіть його крила не зупинили б його примусовий політ, перш ніж дракониха встигла мене прикрити собою. Хоча це був би дитячий вчинок.

— Вибач, я нічого поганого не хотів.
— Повернися на місце, до діток, — дракониха погасила свій вогнемет і беззаперечно підкорилася моєму наказу, але з побоюванням поглядала на чоловіка, та коли скосила погляд на мене, то побачила вже не оленя, а дракона.

— Не смій! Адже він врятував не лише нас, а й наших діток, — гаркнула вона незадоволено, перш ніж повернутись до драконят. І тут я поглянув на них уважніше. П'ятдесят відсотків можливостей використання головного мозку! Активувавши здатність Валікірок, подивився на їхні душі. Чорного кольору немає в обох. Душа драконихи багато в чому була схожа на душу Лії. Блакитний колір бійця був присутній, проте був ніби задавлений, пригнічений. Зате світло-сірий, колір материнства переважав.

І тут я з жахом зрозумів, що мене не оминула зоряна хвороба. Адже можна було в перші секунди появи зрозуміти, що переді мною не напіврозумні істоти, а дуже розумні. Люди мають лише п'ять-шість відсотків, а у цих драконів по п'ятдесят! Хоча людської земної аури все ж таки від них не відчував. З іншого боку, спілкування йшло в більшості телепатичне, а не звукове. Лише драконята подавали свій голос.

— Перепрошую, але це я мимоволі спровокував небезпечну ситуацію. Просто мені не вчасно згадалася одна легенда про кота в чоботях. Я створив голограму м/ф з одним нюансом: зображення звичайне, а звук телепатичний.
https://www.youtube.com/watch?v=Gsnrl5liD1M

Навіть тут я припустився помилки. Поки йшли титри, ніхто нічого не запитував і думки були лише: «А що далі?». Але тільки почався опис, одне драконятко повернуло голову до матері і запитливо поглянуло на неї, а та відразу ж почала читати, ніби вголос, а насправді телепатично, щоб малятам було зрозуміло. Я буквально сів на хвіст. Титри дозволили зрозуміти символи (літери) і миттєво навчитися читати невідомі їй досі письмена.

— Казка, — саркастично посміхнувся дракон.
— А нам дуже сподобалося, — почали навперебій заперечувати драконята.
— Кіт – тварина, і не може бути розумнішою за розумну істоту, яка володіє мімікрією.
— Почасти ви маєте рацію, але це було створено для розваги дітей. А їм сподобалося. Проте суть не в цьому. Я саме згадав, як кіт упіймав людожера, який перетворився на мишу. А коти полюють на мишей так, як ви на оленів.

— Я пропоную забути неприємний інцидент і почати трапезу, — змінила тему дракониха.
— У принципі я згоден, але пропоную вчинити трохи інакше. Припускаю, що те, як я приготую цей трофей, — я кивнув на туші оленів, — сподобається нам усім. У тому числі й діткам. Хоча для цього я хочу сюди приземлити свій кораблик, щоб легше та наочно все це зробити.

— Кораблик — механічний пристрій?
— Побачите. Він виглядає отак, — створив голограму Кроноса. Поки дракони розглядали зображення, наказав Мотрійці випустити Кронос до мене.
— Командоре, існує певна частка небезпеки.
— Ти зібрався зі мною сперечатися?

— Виконую, — відповідь бортового комп'ютера без будь-яких емоцій. Незабаром Кронос завис за кілька сантиметрів над землею. Тепер дракони з цікавістю розглядали корабель. Я швидко дістав із нього бур. Пробурив до каміння грунт і залив  полімерним бетоном, що швидко твердіє. Незабаром кріогенник приземлився на три опори. Поки роботи викочували все, що потрібно для пікніка, я фантомом метнувся по окрузі, знайшов сухостою та притарабанив. Швидко нарізав на чурбачки.

Дракони все зрозуміли та запалили багаття. Я не пояснював, як треба, але вони самі зрозуміли. А сіль взагалі викликала у них нестримну радість. Після того, як обидві туші просмажилися (пропарилися) на рожнах, дракониха хотіла спочатку погодувати малечу, але я відрізав шакрамом по невеликому шматочку і вручив драконятам.

Вона хотіла заперечити, що їм потрібно пережовувати. Але не посміла. Хоча м'ясо виявилося настільки м'яким, що буквально тануло у роті. Коли всі наситилися, а діти вмостилися під драконихою мирно сопучи, я поцікавився.
— Я бачу, що Земля для вас не є рідною планетою. Звідки ви?
Дракон лише поглянув на свою дружину і вона почала.

— Для нас та наших дітей ця планета рідна. Ми народилися тут. А для наших батьків вона була чужою. Хоча я не знаю з якої ми планети. Мені мама розповідала, що вони перевозили на кораблі, мабуть, подібному до цього, ув'язнених та якийсь секретний вантаж. Що він уявляв собою, знав лише капітан корабля. Мама була штурманом, але навіть їй було невідомо, що у непрозорих контейнерах.

Під час польоту ув'язнені підняли бунт та змогли звільнитися. Більш за все, що серед екіпажу був зрадник. Вони вбили капітана та наказали посадити корабель на найближчу планету, придатну для проживання. Повні характеристики корабля знали лише капітан та штурман. Інші мали лише загальне уявлення. Ваш корабель може сідати на поверхню планети і, мабуть, злітати теж, — я кивнув, — а той корабель не міг сідати.

І тому існували невеликі кораблики, які знаходились у окремих боксах. В'язні цього не знали. Адже їх транспортували до корабля і після цього ці малі кораблі ніби відлітали. А насправді залітали у спеціальні приміщення. Згідно з вимогою ув'язнених, мама мала посадити корабель. Але вона вирішила вбити ув'язнених, зімітувавши аварію, хоча при цьому могла загинути і сама.

Зеки зрозумівши, що можуть загинути під час посадки, порахували, що на ньому занадто багато вантажу і почали виштовхувати секретні контейнери. Як потім виявилося, у них містилися мутанти, яких виводили, як ідеальних солдатів. Незважаючи на менший зріст, вони мали велику живучість та агресивність. Як вони вижили й усі чи частина, невідомо. Але зараз вони часто атакують із півночі.

Екіпаж зеки знищили майже весь. Окрім мами, яка керувала кораблем, вони не встигли вбити лише лінгвіста. Та коли вона зробила маневр кораблем, розвертаючись знову на північ, зеки, щоб не розбитися разом із кораблем, повилітали у відкритий люк. Скільки з них залишилося живими, вона не знала. Зрозумівши, що нікого з ув'язнених на борту не залишилося, вона хотіла відлетіти геть від планети, проте не вистачило потужності двигунів.

Тоді вони вдвох теж покинули майже некерований корабель. Перед тим, як вилетіти, вона намагалася максимально зменшити швидкість. це дозволило обом приземлитися, використовуючи власні крила. Хоча у її партнера вони виявилися пошкодженими. Звісно з часом крила загоїлися. Утворилася сім'я. Мама висиділа п'ять яєць.

Ми були ще маленькими, як напевно з десяток зеків, що вижили, напали на нас. Першим загинув батько. Адже він не мав спеціальних тренувань. Мама билася до останнього подиху. П'ятеро зеків загинули від її прийомів. Гинучи, вона впала на нас, прикриваючи собою. Мене та мого майбутнього чоловіка так придавило її тілом, що ми не могли зробити найменшого руху. А решта троє малят кинулась у розтіч.

Але хіба може малюк втекти від дорослого? Їх наздогнали та вбили. Повернулися, щоб і нас вбити, хоча не виявили. Піднімали їй крила, але перевертати гидували. Адже вона була закривавлена. Нас не помітили і полетіли. Без батьків виживати було дуже тяжко. Жили надголодь. Поступово дорослішали і полювання виходило більш вдалим.

Потім ми стали парою. Але перше потомство загинуло через нашу необережність. Дичини навкруги було мало. Тому на полювання вирішили полетіти разом. Коли повернулися, гніздо виявилося розореним, а яйця розбиті. А це друге наше потомство, адже ми надто молоді, нам лише по триста шістдесят місцевих років. Але й це потомство загинуло б, якби не ви. І ми разом з ними.
— Ви щось згадували про ваш рід. Може це зеки, які вижили?
— Вони. У тому числі один головний. Він усіма керує.

— Приблизно через 8000-9000 місцевих років, а можливо й більше (у мене точних відомостей про це немає), для захисту від сіверян буде збудовано довжелезну стіну. Судячи з розмірів, там брали участь не лише люди, а й ваші одноплемінники. До того ж ті люди, хто житиме в майбутньому, почнуть прославляти, обожнювати драконів, тобто вашу цивілізацію. І це прославлення гарантовано не стосується підлих вчинків зеків. Можуть обожнювати лише тих, хто має таке благородне серце, як у вас. Тепер вам потрібно відпочити, набратися сил. А я незабаром повернусь і ми ще поспілкуємося.
Прихопивши Кроноса, метнувся до Мотрійки.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше