Розділ 18.

 Заспокійливе на Катю не подіяло, вона надто довго перебувала без свідомості, щоб зараз знову зануритися у світ марень. Лежачи в ліжку, вона думала про маму та Льошу. Від думки, що маму вона побачить вже післязавтра, вона була щаслива! А потім, коли сама зміцніє, поїде теж до брата для зустрічі у військову частину, в якій він служить.

 Катя знову обережно встала з ліжка, їй дуже хотілося кудись піти, але Бліндир мав рацію, кожен крок їй давався поки що важко. Підійшовши до вікна, вона відкрила штори, нічне небо було зоряним, на небосхилі прямо перед вікном у всій красі сяяло сузір'я Оріона.

 Катя розмірковувала:

 «Медсестра сказала, що поруч у палаті лежить якийсь дивний дідусь на ім'я Дорофій, який пророкує про майбутнє... Дуже хочеться з ним поспілкуватися. Звісно, це не той священик Дорофій, якому від народження виповнилося б зараз років - сто сорок...».

 Катя, обережно роблячи кроки, боса вийшла в неосвітлений коридор, чергова медсестра сиділа далеко за столом і щось записувала в журнал при світлі настільної лампи.

 Відчинивши двері сусідньої палати з номером 6, Катя зникла в її темряві й тихо покликала:

 - Дорофію... Дорофію, вибачте, не знаю, як вас по-батькові...

 - Ілліч... А ти хто? - почувся з темряви хриплуватий голос.

 - Я - Катя, із сусідньої палати... Мені кажуть, що я сьогодні вийшла з коми... Свій стан в останні п'ять місяців я несвідомим не вважаю... Мені здавалося, що я прожила тринадцять років саме справжнього життя, проте я була всі ці роки прикута до інвалідного візка... Якщо я, перебуваючи у комі, подумки перенеслась у майбутнє, мене дуже налякали побачені його картини. Мені сказали, що ви теж маєте уявлення про майбутнє, а раптом наші видіння збігаються?

 Катя в темряві не могла розгледіти обличчя Дорофія, проте його голос говорив, що в лікарняній палаті з нею розмовляє чоловік похилого віку:

 - Я не пророк, і виходить, як і ти, трохи зазирнув у майбутнє також перебуваючи у комі, після того, як мене збила машина.

 - А скільки часу ви були у комі? - поставивши запитання, Катя намацала стілець, але продовжувала стояти, тримаючись за його спинку.

 - Лікар каже – близько року, а вийшов із коми п'ять місяців тому, але залишився лежачим, ноги мої не рухаються. Та й із зором погано...

 - Це жахливо, як же я вам співчуваю. А скільки вам років?

 - Старий вже… Дев'яносто один рік виповнився...

 - То ви ровесник Радянського Союзу? А ви місцевий?

 - Так, я все життя прожив у Кам'янці.

 - Тоді ви маєте пам'ятати священика Дорофія, який служив у церкві Андрія Первозваного?

 - Був у нас такий дуже відомий священик, а от такої церкви я щось не пригадую...

 - Ну, як же? Церква знаходилася на невисокій кручі неподалік від русла Дніпра. У тридцяті роки комуністи зруйнували дзвіницю, а храм перетворили на машинно-тракторну станцію, під час німецької окупації богослужіння поновилися, а у 1955 році під час затоплення церкви водами Каховського водосховища, на стіні напівзруйнованої будівлі від серцевого нападу помер отець Дорофій...

 - У нас справді в місті було два храми: кам'яна церква на честь Різдва Пресвятої Богородиці діє й донині, ось у неї-то більшовики і зруйнували дзвіницю, а другий храм на честь Святителя Миколая, дуже старого спорудження, повністю знесли при радянській владі, у ньому-то і служив отець Дорофій. Це був перший храм у нашому місті, і розташовувався він у центральному парку недалеко від Дніпра... Одне з допоміжних церковних приміщень радянська влада віддала під краєзнавчий музей, який там і зараз розташовується. На місці, де стояла церква, було встановлено на п'єдесталі пам'ятник Леніну, нині знесений.

 - Священик Дорофій залишив нам пророцтва, зокрема й про недалеке наше майбутнє, які йому продиктував дух буддійського ченця Сансара, що служив свого часу оракулом у Мамая.

 - Про священика Дорофія дійсно говорили, як про пророка. Після руйнування церкви той Дорофій справді помер від серцевого нападу, але перед смертю десь закопав усі церковні книги, в тому числі й якусь книжку передбачень про майбутнє. Книгу цю шукали КДБ-шники, вони перерили весь парк, але так нічого й не знайшли...

 Катя, присівши на стільчик біля ліжка Дорофія, коротко переказала йому і відомі їй пророцтва, і свої видіння, а також змалювала картини майбутнього, які вона сама пережила, начебто в реальності, після чого запитала:

 - Як ви вважаєте, якщо затоплений храм не існував, чому мені прийшли видіння, в яких він займав центральне місце?

 - Ти на прикладі храму, названого на честь апостола, який першим у наших краях проповідував християнське вчення, побачила країну свою багатостраждальну, бачила деякі етапи з її історії... І те, що храм після всіх бід і руйнувань був відновлений, набув нового імені і став ще краще, свідчить про те, що країна наша перетвориться і процвітатиме в майбутньому!

 - Як же хочеться в це вірити, і хочеться уникнути для своєї країни та народу всіх цих бід і руйнувань. А Меч війни? Адже скіфський Меч Ареса, який зберігався в печері під затопленим храмом, наприкінці мого «життя в комі» почав своє світове турне?

 - Меч Ареса може символізувати собою не лише гострий бойовий клинок, зброєю є також Слово, силою та мудрістю якого покликані вирішувати конфлікти люди, яким ми довіряємо владу над своєю країною. В Одкровенні Меч виходить із вуст Ісуса Христа як символ непереможної божественної Істини. У Біблії також є такі слова: «Слово Боже - живе й діяльне, і гостріше, ніж будь-який двосічний меч. Воно здатне відтинати душу від духу, та судити найпотаємніші помисли й наміри. Воно проникає аж до суглобів, аж до мозку кісток». У Святому Письмі Божий суд названий «мечем Господнім». Ти мені розповіла, що може початися війна між Росією та Україною, а посварити народи можуть тільки політики. У віках буде проклятий той, хто зіштовхне лобами два споріднених народи, і, не дай Боже, влаштує криваву бійню. Україна сьогодні стоїть як билинний богатир на роздоріжжі перед каменем із написами: «ліворуч підеш - коня загубиш, праворуч підеш - голову втратиш, прямо підеш - щастя знайдеш...», але на цьому прямому шляху - якраз лежить непрохідний камінь, адже шлях до щастя нелегкий, камінь треба спочатку роздрібнити, а з його роздроблених частин вистелити собі дорогу до щастя!