Розділ 4.

 На Київ опускалися сутінки, Родіон та Елла все ще не покидали кафе і продовжували розмовляти, вдивляючись один одному в очі. Родіон розповідав про себе:

 - Працював, як ти зрозуміла, спочатку в міліції, яка незабаром змінила назву на поліцію. Через деякий час став старшим слідчим і вже сам вів розслідування, матеріалів накопичилося стільки, що коли вийду на пенсію, писатиму детективи на основі спогадів…

 Потім вирішив спробувати змінити життя нашого міста на краще, і висунув свою кандидатуру на виборах мера міста, на свій подив, я переміг! Люди мені повірили, повірили моєму проєкту, в якому багато уваги приділялося туристичному майбутньому Кам'янки. У моїй презентації дуже багато матеріалів було використано з виданої напередодні книги Грекова про наше місто та край. Кирило Мефодійович реалізував свою мрію, видати книгу допоміг спонсор - Запорізька атомна електростанція.

 - Рада була за тебе, що тебе обрали мером, а зараз і за Кирила Мефодійовича, який реалізував свою мрію! За собою залишаю обіцянку перекласти його книгу англійською, грецькою та турецькою. Продовжуй, будь ласка, Родіоне.

 - Ставши головою Кам'янки, безліч ідей для реалізації в нашому місті я підглядав у Європі, за службовим обов'язком доводилося бувати в багатьох країнах. На конгресі мерів невеликих міст у Відні познайомився і потоваришував із мером італійського Сірміоне Алессандро, який допомагає нам зараз. До речі, ми готували вже з Алессандро договір про те, що Кам'янка і Сірміоне стануть містами-побратимами...

 З усіх моїх передвиборчих обіцянок, особливо людям сподобалася ідея будівництва мосту між Нікополем та Кам'янкою, до реалізації амбітного проєкту було залучено турецьку фірму зі Стамбула. У 2021 році було збудовано першу опору в самій середині майбутнього семикілометрового мосту, проте війна зруйнувала всі плани і навіть цю опору...

 Під час нальоту російських літаків унікальну опору було знищено, з радіоперехоплення ми дізналися, що льотчик доповів своєму начальству про знищення баржі, ймовірно, переповненої націоналістами.

 Наступного дня після початку російської агресії я вже був у Києві, де ми домовилися зібратися з хлопцями із нашого колишнього десантного батальйону «Арес». Ми готувалися на відправлення до Маріуполя, але ворог стрімко підступав до столиці і зробив спробу захоплення аеродрому в Гостомелі. Їм потрібна була злітна смуга, щоб садити військово-транспортні літаки. Ми відбивали їхній десант, висаджений із гелікоптерів, було нелегко, але ми їх перемололи. Вони тоді спалили нашу «Мрію», але справжню українську мрію їм ніколи не знищити!

 Я того дня був був поранений, уламки потрапили в легені й загрожували своїм рухом до серця. Дихання було утруднене, мені пощастило, що товариш, який опинився поруч, правильно надав першу допомогу і доправив мене до госпіталю, де мене негайно відвезли в операційну. Уламки та роздроблені кістки ребер витягли. А знаєш, хто мені робив операцію?

 - Невже, Бліндир?

 - Саме так, Елло! Як ти здогадалася? Він також у перший день війни пішов добровольцем, а доля розпорядилася, щоб ми зустрілися подібним чином, і він повернув мене з того світу!

 Однак у мене залишилася ще одна проблема, після невдалого падіння під час вибуху, я пошкодив плечовий суглоб і тепер не можу повністю підняти ліву руку.

 - Я це відразу помітила, коли ти мене спробував обійняти під час нашої зустрічі, та й зараз, бачу, що ти ліву руку постійно тримаєш під столом.

 Елла простягнула через стіл свою праву руку до лівого боку тулуба Родіона і провела вгору-вниз, немов робила рентген:

 - Я тобі з плечовим суглобом допоможу, але, на жаль, не зможу наростити тобі три ребра…

 - Дякую. Як ти розумієш, після отриманих травм, я перестав бути боєздатним, але все одно рвався захищати свою країну. Ще перебував у шпиталі, коли також, як сьогоднішніх поранених, приїхав нагороджувати президент. Це був другий раз, після зустрічі у запорізькому аеропорту, коли ми із Зеленським обмінялися рукостисканням. Президент увійшов до палати, у мене весь лівий бік був забинтований, він запитав, чи можна мені потиснути праву руку, я відповів, що, так. Тоді він поклав поруч зі мною на подушку орден «За мужність» і потис руку.

 За спиною президента я впізнав у генеральському мундирі свого колишнього командира, з яким у 2008 році були у складі Миротворчого контингенту ООН у Косові. Я не пам'ятав його прізвища, тільки позивний, президент ще не встиг вийти з моєї палати, як я крикнув генералу: «Кошовий!». Зеленський озирнувся навколо, думаючи, що або я помилився з його прізвищем, або поруч з'явився його колишній колега з «95-го кварталу». Генерал мене впізнав, і, незважаючи на присутність президента, кинувся до мене, щоб обійняти, але зупинився, розуміючи, що я поранений. Потім ми з ним спілкувалися, і саме він мені після госпіталю запропонував продовжити службу в підрозділі урядової охорони, вчити інших хлопців.

 Коли орда «нового Батия» наблизилася до Києва, я відкрив секрет Меча Ареса своєму другові-генералу, він підтримав переміщення Меча в нашу столицю для захисту.

 - Зачекай, Родіоне, ти повернувся в затоплену церкву, щоб «потривожити Меч»?

 - Якби не зробили це ми, зробили б вони... Думаю, вони за ним полювали, і вибух на Каховській ГЕС влаштували, щоб спустити воду і заволодіти мечем...

 - Але в такий спосіб ви запустили механізм Апокаліпсису!